Читати книгу - "Діаманти Ківі-Ківі"

— Женіть їх у шию! Це нахабство, розбій, справжній грабунок! — кинувся агент з лайкою на солдат.

— Хіба взвод стрільців може перемогти отаке військо? — показав лейтенант на край берега, де один біля одного були прив'язані плоти. — Це неможливо, пане Беніссон! Вашу концесію я охоронятиму, даю вам слово! А на іншій території шукачі мають, кінець кінцем, таке ж право добувати алмази, як і ви, і компанія. Не шкодуйте для тих бідолах крихот, що падають з стола багатого!

— Я поскаржуся на вас! — зарепетував Беніссон. — Я вимагатиму вашої негайної відставки…

— Кращого ви для мене й не придумали б! — засміявся лейтенант. — Гадаєте, дуже приємно сидіти отут у компанії крокодилів і чекати бунту в Ківі-Ківі? Ні, мені шкода віддавати життя за прибутки алмазного концерну.

Поліція теж відмовилася втручатися.

— На вашу ділянку поки що не ступив жоден з цих людей. Якщо виникне потреба, ми захищатимемо концесію. Але інші мають право теж відміряти собі землі і спробувати щастя.

І хоч Беніссон кричав: «Анархія! Беззаконня!» — ніхто його не слухав. Кожен відміряв собі ділянку в сто квадратних метрів і позначив її. Поліція стежила за тим, щоб ніхто не захоплював землі більше за норму.

Деякі сміливці вирішили шукати алмази навіть у болоті, бо крокодили, сполохані галасом, втекли. Цябрик за цябриком витягали шукачі з дна болота мул, твань, гравій, промивали і часом таки знаходили алмази.

Почалася боротьба за кращі місця серед болота. На глибинах, яких було чимало поміж папірусом і тростиною, найбільш відчайдушні пірнали на дно, і товариші з великим зусиллям витягали їх назад. А дехто, пішовши в болота сам, зникав там назавжди..

Це була каторжна праця — добути з дна болота кілька дорогоцінних камінців. Доводилося працювати, стоячи по груди у воді чи лежачи на плоту, під палючим сонцем, в оточенні мільйонів москітів, терплячи від гидких п'явок, наражаючись на небезпеку заразитись більгарціозом.

— Самогубці! — обурювався урядовий лікар Вандергекен. — Через місяць табір перетвориться в інфекційний госпіталь. Покваптесь, хлопці, з ремонтом рації! Нам потрібен плазмохін і атебрін, хінін і ятрен, потрібні лікарі, медперсонал, санітари. Пані Ельзо, ковтайте побільше хініну для профілактики.

В очеретяній хатинці завжди було людно. Готували страву тепер три чорних кухарі, а два інших — обслуговували клієнтів. Проте Ельзу цікавили не лише трактирні справи. Вона ще й скуповувала діаманти в шукачів, викликаючи цим невдоволення Самуеля Беніссона. Представник Де Беерс наполягав на тому, що право скуповувати алмази належить тільки йому. Але через те, що він міг розраховуватися з шукачами лише чеками, а Ельза мала в своєму розпорядженні продовольство, то справи в неї ішли куди краще, ніж в агента.

В один з наступних днів на піщану мілину, вже розчищену під посадочну площадку, спустилися п'ять парашутистів. Це були спеціалісти, відряджені в Ківі-Ківі авіакомпанією Сабена. На площадці відразу закипіла робота. Конголезьким. солдатам наказали сплести з тростини довгі мати для посадки маленьких маневрових літаків, яким не потрібен був бетонований аеродром.

— Через два тижні, — запевняли представники Сабени, — машини зможуть приземлятися і злітати.

Незабаром запрацювала й рація. Щодня тепер літаки з півгодини кружляли над табором, приймаючи повідомлення про становище у Ківі-Ківі і замовлення.

— Тіль лежить у лікарні, — одного разу сповістила Ельза Вандермолен. — У Леокіні і Браззавілі спалахнула алмазна гарячка. До нас ідуть нові тисячі людей.

Знахідки тепер траплялися частіше. І хоч шукачі про них мовчали, зберегти таємницю було неможливо: наймані робітники завжди вибовкували її.

Одного разу серед очерету знайшли білого в лахмітті з перерізаним горлом. Від нагрудної торбини лишився тільки мотузок. Очевидно, шукач похвастав діамантами.

З цього дня Ельза не наважувалася виходити з своєї хатини.

— Тільки-но знайду покупця на свій трактир, відразу ж вилечу в Леокін, — сумно сказала вона Янзену. — Я вже маю чим віддати борг Тілю. До того ж трохи виручу ще за алмази. Багатства мені не треба. Аби-мати для дітей кілька бельг про чорний день.

— Так, так, — глузував Жан. — Розумна Ельза забула про людську підлоту. А по дорозі сюди ви хіба нічого не помітили? Впливові, багаті люди хотіли пограбувати і вбити таку благородну людину, як Тіль Брюггенсен! Чому ж ви злякалися тепер? Тому, що голодні люди, які насилу допленталися сюди напівживі, збожеволіли від надії заволодіти хоча б маленьким камінчиком і за це одержати всі блага землі.

Я приїхав сюди ради науки і хоч теж ношу під сорочкою кілька дорогоцінних камінців, не дозволю діамантам отруїти мого серця і засліпити очі. Я побачив тут, як люди втрачають розум, коли йдеться про гроші й багатство. Звичайно, негідників, шахраїв і головорізів тут багато. Але все це дрібні злодії. А великі — Беніссон і ті, чиї інтереси він захищає.

Незабаром в Ельзи Вандермолен з'явилися конкуренти. З п'ятіркою привабливих дівчат у табір приїхав товстий шинкар, обгородив собі місцинку, поставив кілька барил з спиртними напоями і прикріпив до намету розмальовану вивіску: «Грандотел-бар. Закуски і напої».

— Чому не заборонять це неподобство, — обурювався лікар Вандергекен. — Спочатку кубло розпусти, потім ігорний стіл. Куди дивиться поліція!

— Нема ніяких вказівок, — відповів поліцейський. — Швидше б уже відкривали повітряну лінію! Тоді з Порт-Франкі і Леокіна прибудуть сюди чиновники, які писатимуть розпорядження. Не за горами сезон дощів, що буде тоді з цим бідолашним людом?

— Потонуть, — буркнув лікар. — Мені казали, рівень води підніметься метрів на три. Вам треба заздалегідь укріпити копальню, Беніссон!

— Якщо одержу машини і цемент, — сердився той. — Машини ніби десь у дорозі. Але ті найманці, як тільки з'являться сюди, напевне кинуться шукати діаманти. А в мене й так лишилася тільки половина законтрактованих робітників. Зникають один за одним. І куди дивиться поліція!

— Чи не накажете прочесати хащі папірусу! — глузував начальник поліцейського загону. — У нас інший клопіт! Сьогодні в кількох бандитів відняли браунінги! Ось! — Він