Читати книгу - "І мертві залишають тіні"

— Це знаряддя праці, — пояснював він. — А знарядь праці завжди бракує. І вони не відвертають уваги, а спонукають до роботи.

Манфред Госс допоміг перенести купу книжок, щоб звільнити стілець. У професора був досвід і певний розпорядок. Так само швидко, як касир рахує гроші, він міг знову скласти книжки, спорудити з них справжні башти, які хоч і хиталися, але ніколи не падали.

— Сідайте ж бо, товаришу капітан, — сказав він.

Вони сиділи так близько, що торкались колінами один одного.

— Передовсім мене цікавить ось що: як ви вийшли на професора Мейволда з Дубліна? Які в нього думки про О'Дейвена? Я був би вам вдячний, якби ви розповіли мені про це якомога докладніше.

Гайнц Майнк розповів. Він говорив, виважуючи кожну фразу, і при цьому розхитувався всім тілом, ніби так надавав своїм аргументам необхідної точності.

Капітан Госс не перебивав. Він слухав, занотовував дещо. Йому треба було зрозуміти вченого повністю. Наскільки ґрунтовні його дослідження? Що криється за його незграбною постаттю, за довгими безпорадними руками з надзвичайно маленькими рівними пальцями, за його кругловидим обличчям, гострий ніс на якому здавався алебардою, за головою з ріденьким волоссям, пристрасно відкинутою назад? Це наукове світило? Пересічність? Він дав Майнку можливість вільно висловлювати свої думки, не квапив його, хоч часу в нього було обмаль.

— Знайомство з професором Мейволдом, — розповідав Майнк, — відбулось таким чином. Я завжди з великою увагою стежив за його публікаціями. Крім того, ми з ним листувалися. У фахових колах він, безперечно, авторитет. Його знання історика щодо останніх п'яти десятиріч — величезні, узагальнення й висновки заслуговують надзвичайної уваги. Звісна річ, в інституті ми зразу подумали про нього, коли н справі О'Дейвена наштовхнулися на деякі нез'ясовані питання. Вони стосувалися періоду перед тим, як О'Дейвен потрапив в Іспанію. Отож я написав Мейволду, назвав нашу тему, бо хотів знати, чи не зміг би він дати нам деякі дані про політичну діяльність О'Дейвена в Ірландії. Ось його відповідь, вона прийшла через кілька тижнів.

Госс узяв лист — власне, оригінал англійською мовою й переклад німецькою.

«На ваше прохання я зайнявся особою Стюарта Джеймса О'Дейвена. Народився він 28 червня 1901 року в Дубліні. Батько й мати померли, коли йому було дванадцять років. О'Дейвен залишив школу, щоб заробляти собі на хліб. Ким піп працював, я поки що не з'ясував. Ім'я його вперше набуло розголосу 1921 року: як оратор і публіцист він виступав у різних демократичних, навіть націоналістичних газетах проти укладеного Ірландією у 1920 році акта — за ним пашу країну поділено на дві частини, вони існують і досі. Цій боротьбі він присвятив себе і в наступні роки. Чи належав він до якоїсь партії або організації, я не знаю. Його статті були спрямовані проти Англії — він беззастережно звинувачував її за бідність і злидні нашої країни. В той час його вважали фанатичним націоналістом, і він знаходив підтримку серед широких кіл населення. Слід зазначити, що він часто користувався нашою давньою гаельською мовою й навіть перекладав згодом цією мовою книжки.

Певна зміна у його світогляді й поведінці сталася, очевидно, на початку тридцятих років. Хоча в його публікаціях і збереглася непримиренність щодо Англії, але разом з тим пін спрямовував свої атаки і проти безпорядків у власній країні, звинувачуючи в них ірландську буржуазію та ірландський уряд. У цей період його можна було б назвати «націоналістом з лівацькою орієнтацією», у якого брали гору неприховані шовіністичні тенденції. Перемінились вони приблизно після 1933 року. Не тому, що об'єктом його нападок стала фашистська диктатура в Німеччині — жодної антифашистської статті я взагалі не зміг знайти, — О'Дейвен відтепер висвітлював у робітничих газетах переважно економічні і соціальні питання з притаманним йому відчуттям міри.

Певної кульмінації у цьому розвитку О'Дейвен досяг, перевидавши книжку ірландського патріота й марксиста Джеймса Коннолі «Робітники в ірландській історії». Він сам прокоментував її і, незважаючи на всі труднощі, допоміг її розповсюдити.

Завдяки тлумаченню цього твору О'Дейвена дуже цінували у фахових колах, я дуже добре пам'ятаю, хоч сам особисто ніколи не бачив його. Про подальшу долю його нічого не можу сказати, бо особисте життя цієї людини, незважаючи на всі мої спроби, для мене загадка. На жаль, ніде — ні в архівах, ні в бібліотеках — нема його портрета. Востаннє він видрукував статті 13 і 21 листопада 1936 року, потім його сліди загубились. Як резюме, хотів би сказати, що Стюарт Джеймс О'Дейвен був в Ірландії дуже популярний репортер і оратор, який умів висловити найболючіші думки й почуття населення».

Мейволд ще писав, що про перебування О'Дейвена в Іспанії у нього нема ніяких фактів. І якби професор Майнк повідомив йому щось докладніше про це, то він, Мейволд, був би йому дуже вдячний.

— Це я, звичайно, зробив, — запевнив Майнк. — Я написав, що О'Дейвен був офіцером П'ятнадцятої Інтернаціональної бригади й загинув у тридцять сьомому році в битві за Брунете. Подробиць я тоді й сам ще не знав. Я, може, й не займався б так прискіпливо подробицями, якби згодом з Дубліна не прийшла оця дивна звістка. Прочитайте.

«Я Вам вдячний за Ваш теплий лист і за відомості про Стюарта Джеймса О'Дейвена. На жаль, мені здається, що Ви — і не лише Ви! — послуговуєтесь неточними даними. О'Дейвен не загинув в Іспанії. Займаючись новою науковою працею, яка висвітлює участь ірландських громадян у другій світовій війні, я натрапив на його прізвище. У 1944 році О'Дейвен перебував у Берліні.

Поки що я не можу повідомити Вам про це нічого конкретнішого. Те, що мені відомо, потребує ретельної перевірки. Може, мені колись доведеться скористатися Вашою допомогою й підтримкою відповідних служб Вашого уряду. Але спершу я вивчу документи британської контррозвідки періоду останньої війни. І в архівах Бі-бі-сі сподіваюся знайти деякі документи. Побажайте мені успіху. Йдеться — та кому це я кажу! — не про те, хто тут має слушність, чи про чийсь престиж, а лише про утвердження істини.

Відданий Вам