Читати книгу - "Сини Великої Ведмедиці"

спокій і обміркувати становище. Його оточувало стадо дужих і прудких тварин. Далеко попереду індієць помітив величезного бугая, отого, виваляного в землі, вожака, що випередив усе стадо і тепер біг уже трохи повільніше. Стадо ось-ось мало наздогнати його.

Нарешті Тобіас вирвався на волю. Він перевів дух після шаленого бігу і оглянувся. Табун і мисливці, що його безупинно переслідували, розсіялись далеко на всі боки. Окремі бізони і невелике стадо бігли без певного напряму. Тобіас чув їхнє тупотіння. Перед очима то з'являлися бізони і мисливці з натягненими луками, то знову зникали за пагорками. Повз нього пронісся підстрелений бик; якийсь дакота схопив його за хвоста і хотів затримати. Тобіас мимоволі розсміявся, дивлячись на шалені цапині стрибки мисливця. В цю мить він збагнув, що й для нього полювання ще не закінчене. Стадо, наздогнавши вожака, зупинилось і обернулося. Злісно дивилось воно на індійця. Бізон — полохлива тварина, що тікає від вовків та мисливців, але, коли його розлютити, він стає небезпечним і може сам нападати. Тобіас хотів заховатися у високій траві на пологому схилі. Адже він позбувся свого коня і тепер, загубивши рушницю і пістолет, був зовсім беззахисний. Із страхом він побачив, що вожак помітив його і в несамовитій люті, очевидно, збирається кинутись на нього. Високо задерши хвоста, тварина стрибнула просто на Тобіаса. Він миттю підхопився і, напруживши усі сили, метнув томагавк і влучив бикові в лоб, але той струснув зброю, мов настирливу муху. Розвідникові не лишалось нічого іншого, як шукати порятунку у втечі, хоч він наперед знав, що це справа безнадійна. Бізони бігають ще швидше, ніж мустанги. Не оглядаючись, Тобіас помчав схилом. Позад себе він чув стрибки бика, що ось-ось мав наздогнати його. Груди Тобіасові розпирало, він уже ледве переводив подих, серце шалено калатало, а в боку щось боляче штрикало, наче ножем. Він кидався то в один, то в другий бік, а потім круто повернув і знову помчав униз.

Але бізон постеріг цей виверт і понісся слідом за ним. Тобіас втратив останній шанс. А поблизу, як на лихо, ні дерева, ні кущика, за яким можна було б сховатися. Зробивши ще кілька відчайдушних стрибків, індієць повалився, широко розкинувши задерев'янілі руки й ноги, неначе до смерті зацькований заєць.

Бик ніби збагнув, що тепер йому нема чого поспішати. Риючи рогами землю, що аж курява здіймалась хмарою, бик перейшов на рись, і, коли він зупинився перед Тобіасом, щоб проштрикнути його рогами й розтоптати, у індійця ще вистачило самовладання накинути на очі тварини жилет: небезпечні роги вистромились крізь проріз рукавів.

Осліплений бик шалено кинувся вперед і штовхнув індійця в спину. Тобіас відчув гострий біль. Він майже не міг поворухнутися і з ножем у руці чекав смерті. З дакотів, що розсіялись навколо, гасаючи за бізонами, здається, ніхто не звертав на нього уваги. Та ось…

Раптом пролунав дикий мисливський клич дакотів, що нагадував рев бізона. Бик остовпів і нібито завагався, вражений ворожим звуком. На мить Тобіас відвів од нього погляд і пошукав очима несподіваного рятівника. Схилом горба на своєму буланому жеребці спускався Токай-іхто. Він ще раз глухо крикнув, і цей крик сполошив бика й затримав його напад на Тобіаса.

Тварина розшматувала жилет і, облишивши свою першу жертву, люто вирячила очі на нового ворога. Дакота наближався; жеребець його заноровився і став дибки, злякавшись погрозливих рогів. А бик став так, щоб відразу простромити ними і вершника, й коня. Від смертельного жаху кінь наче знавіснів і знову високо звився в повітря. Але воля і спритність вершника змусили тремтячу від страху тварину скоритись. Тобіас невідривно дивився на вождя і, вражений тим, що відбувалося, забув про власну небезпеку. Кінь, віддавши свою долю в руки вершника, корився найменшому його рухові. Боязкими, танцюючими кроками наближався він до страховиська, що мотало головою, наміряючись напасти на них. Дакота хотів зайти збоку і всадити у нього смертоносну стрілу. Та бик відчув свою перевагу і з несподіваною раптовістю кинувся вперед, щоб звалити коня і вершника. Але мустанг зробив сміливий стрибок і перемахнув через голову бика. Вождь відразу обернувся і націлився. Тобіас глянув на сагайдак — він був порожній: стріла, яку Токай-іхто тримав у руці, була останньою. Бик теж повернувся, і противники зітнулися знову. Дакота випустив _ стрілу, але йому не пощастило влучити між лопатки. Стріла застрягла у величезному тулубі бика. Той дико заревів. Вождь залишився без зброї. Люто рикаючи від болю, бізон кинувся на свого ворога. Кінь і вершник, здається, були приречені на жахливу смерть.

— Тікай, тікай! — закричав Тобіас, уже не думаючи про себе.

Проте одчайдушний дакота не втік. З коротким войовничим кличем він зіскочив на землю і пустив мустанга, що понісся галопом геть. Далі події відбувалися з такою швидкістю, що Тобіас ледве міг усвідомити їх. Бик ринувся вперед. Зненацька на його спині, обличчям до рогів, опинився дакота. Бик, здавалось, враз скам'янів, — якусь мить він постояв спокійно, не ворухнувши жодним м'язом. Вождь зіскочив. В руці він тримав довгий ніж. Колос повалився на землю. Удар у потилицю був смертельний.

— Перемога! — загорлав Тобіас хрипким від збудження голосом. — Вождь племені дакотів — найкращий мисливець прерії і Скелястих гір!

Виявилось, що за цією сценою полювання спостерігав не лише Тобіас. Навкруги залунали гучні радісні вигуки, і звідусіль галопом понеслися сюди мисливці. Коли б Тобіас не був так добре обізнаний з мистецтвом верхової їзди індійців, він би злякався, що його розтопчуть. Та хоч копита проносились небезпечно близько, проте й разу не зачепили його. Крики тріумфу й радості знову й знову розляглися в повітрі, і нарешті мисливці шарпнули коней вгору і зупинилися, зімкнувшись колом біля вбитого бика.

Один з індійців, високий, худорлявий чоловік, волосся в якого так само, як і у вождя, було прикрашене орлиними перами і пофарбоване у червоне жмутком щетини з оленячого хвоста, зіскочив із свого змиленого коня. Він оглянув рану в потилиці бика, обмацав роги. Токай-іхто підійшов до пораненого розвідника. Тобіас спробував підвестися. Та марно! Молодий військовий вождь допоміг йому з ввічливістю, притаманною всім вільним індійцям. Він посадив Тобіаса, віддав йому томагавк, який, певно, підібрав десь на дорозі, і схилився над розвідником.