Читати книгу - "Як правильно з'їхати з глузду, або посібник з божевілля, Сергій Інший"

точно не повірить, та і навряд чи її зацікавить перспектива бути зґвалтованою, а через три роки померлою.

— Нікому нічого не розповідай. — казав Максим. — тобі ніхто не повірить, але я тобі вірю, я звісну сумніваюсь в твоїх словах, але чим чорт не жартує, можливо тобі це все приснилось, а можливо це і правда, і якщо це дійсно так, то в тебе є шанс зробити все по іншому, виправити всі помилки які ти зробив.

— Так, ти правий, я прийду на твою вечірку, і буду вести себе так, наче нічого й не трапилось.

* * *

«В тебе є шанс усе змінити» — подумки говорив собі Назар спостерігаючи за Веронікою. — «Ти ж знаєш що кохаєш її, і т знаєш що у вас буде дитина, цього разу усе може бути по іншому. Так, в тебе немає грошей, але ти справишся і без них, почнеш усе спочатку, буде важко, але ти справишся, ти ж і не з таким справлявся, ти бачив як померла твоя дочка, ти бачив зґвалтування своє дружини а потім її смерть, ти пережив вбивство матері, і ти не зійшов з розуму, ніхто б не зміг цього пережити, а ти зміг».

Назар підпирав стіни вітальні та пильно спостерігав як веселиться Вероніка із своїми друзями, він бачив що їй трохи незручно, адже вона не з тих людей які ходять на такі вечірки, він вже знає що вона прийшла сюди не за власним бажанням, вона не хотіла йти але Інна мало не силою змусила її. Назар намагався згадати як він з нею познайомився, адже як не як, він вже декілька років не знайомився з дівчатами адже мав дружину, і якщо відверто, він просто не знав як це робиться.

— Чого сумуєш, Назік? — запитав його Максим перебивши його діалог з самим собою.

— Я не сумую, просто чекаю коли ми почнемо грати в бірпонг.

— Але як? — здивовано запитав Максим, те що Назар знав усе наперед уже починало його тривожити, він просто не міг змиритись з цією правдою, адже це просто божевілля.

— Я ж тобі уже усе розповідав, лотерея, знайомство, одруження, дитина, і так далі. — Назару починало подобатись його бачення всього наперед, потроху він уже звикав і подумки шукав варіанти вигоди для себе з цього.

— Слухай, ти мене трохи лякаєш, але так, бірпонг буде, я усе приготував, треба тільки розкласти все на столі, якщо хочеш то можеш допомогти мені все організувати. — Назар кивнув у відповідь та пішов разом з Максимом розкладати стакани, м’ячі, розливати пиво для гри.

— Увага! — кричав Максим. — Зараз ми гратимемо в бірпонг, нам потрібно поділитись на команди, будемо як в школі, два капітана по черзі обирають собі людей, набираємо в команду по п’ять людей, капітанами будемо я і мій друг, знайомтесь, Назік. — усі закричали «Привіт Назік» наче на зборах анонімних алкоголіків. — Я обираю перший, і я обираю Інну.

— Спробував би ти обрати когось перед мною. — посмішно-саркастично сказала Інна.

— Ну, я обираю Вероніку. — сказав Максим, і темноволоса дівчина яка стояла серед людей здивувалась, адже звідки він знає її ім’я, вони ж не знайомі, Максим одразу кинув дивний погляд на Назара, який тим часом зрозумів що зробив помилку. Вероніка вийшла з натовпу та підійшла до Назара.

— Привіт, ти Назар, так? — запитала вона.

— Так, приємно познайомитись. — відповів він.

— А ми хіба незнайомі?

— Ні, не знайомі. На цій вечірці, окрім Максима з Інною, я майже нікого не знаю, а тих кого знаю не хочу брати в свою команду, Інна якось розповідала якусь веселу історію про тебе, тому я власне і тебе обрав.

Назар зміг відбрехатись, вона мило посміхалась йому у відповідь, в його голові усе летіло шкереберть, як же важко було йому це пережити, пережити її присутність. Він щойно зрозумів яка вона молода і яка красива, наприкінці їхніх стосунків вона виглядала вже набагато старше свого віку, і саме Назар був у цьому винен. Тоді, в той час, Вероніка була побита життям, а зараз її врода ще не постраждала від нього. Він мусить змінити її майбутнє, цього разу він зробить усе по іншому, він збереже її красу.

— Назік! — кричав Максим. — Ти обираєш.

— Я обираю цього хлопця в капелюсі, здається мені ти багато зможе випити.

— Дмитро. — він потис руку Максиму. — приємно познайомитись.

— Взаємно. — відповів Назар.

Згадавши що Софія дружить з Веронікою він вирішив обрати до команди і її, щоб його майбутній дружині не було скучно, ну і ще Андрія, з яким він працював на одній роботі, Назар подумав що обирати лише незнайомих людей буде підозріло, ну як незнайомих, він знав їх усіх дуже добре, але вони ще не знали його.

Перший кидок і урочисте відкриття бірпонгу дісталося Максиму, кидок був невдалий, та потім він вирівняв ситуацію, грай йшла відносно спокійно для всіх окрім Назара, який ніяк не міг втримати себе в руках.

— Твій кидок, Назік. — сказав хтось з його команди, він так і не помітив хто саме. Назар взяв м’яч, його погляд був спрямований кудись в невідомість а на обличчі смуток перемішаний з хвилюванням, раптом в його голові почали спливати спогади про те, як він грав вперше, від цих спогадів посмішка потроху почала пробиватись на його обличчя. Він зробив серйозний вираз обличчя, обернувся до столу задом та кинув м’яч через себе, натовп схвильовано вигукував підтримуючи його сміливий хід, адже його команда програє з тріском. І ось м’яч летить і потрапляє в стакан з пивом. «Ууу, просто неймовірно…» — вигукували вони.

Гра помалу змінювала свої лідерів. Вони сміялись, жартували, посміхались. Назар вже майже не звертав уваги на те що з ним трапилось, подекуди до його голови підбирались думки про те, що йому це все наснилось, адже це і справді якесь божевілля.

Коли гра закінчилась, народ потроху почав розходитись по домах, залишилось близько десятка найближчих та найвитриваліших, Вероніка не входила в жодну з цих категорій, але все ж таки залишилась, вона познайомилась з чудовим хлопцем, який дивним чином дуже їй сподобався, він міг підтримати будь-яку тему розмови, говорив їй компліменти, одним словом, після гри вони зостались наодинці і весь час розмовляли один з одним. Коли вечір підходи до кінця і настала пора прощатись, Назар ледве стримував себе від того щоб поцілувати її, та все ж таки вирішив трохи зачекати.

— Як ти, тримаєшся? — запитував Максим коли всі розійшлись.

— Все добре, дякую. — відповідав Назар, він