Читати книгу - "Варта у Грі, Наталія Ярославівна Матолінець"

Проте вони так і не дізналися, що сказав брат Аллі. Алхімея зайшлася кашлем і схопилася за горло, ніби її знову щось здушило.

— Дік, це нормально? — спитала чаклунка.

— Правдовод не дуже приємна штука, — знизала плечима відьма і підсунула до дивану яскраво-рожеву балію. — Аллі, якщо тебе знудить, то ось.

— Здохни, відьмо! — вичавила із себе алхімея. Вона розчервонілася, проте стала дихати легше. — Здохніть ви всі!

— Та заткнися ти, гнидо крейдяна! — гаркнув на неї Тайфун. — Як би я поперся на Люцема? Хіба не знаєш, скільки з ним зараз охорони? А стало б ще більше. То ж велике цабе. А нам треба діяти швидко — програємо.

У його голові вже пробивалися ноти провини, проте мало хто бачив голову темних, який насправді просив би у когось вибачення за свої дії.

— Ти за кого взагалі, магіцький виродку? — запитала Аллі злісно.

— За львівських темних, щоб тобі!

— Тоді ти більше не представлятимеш львівських темних. Я тобі це обіцяю...

У двері загупали з такою силою, ніби хотіли їх висадити.

— Відчинено! — гукнула Дикоросла.

Хрипнула ручка.

— Що у вас за фігня? — Макс влетів до кімнати першим. За ним увійшов Молібден.

Варта відчула розсипи мурашок на шкірі, коли алхімік ковзнув по ній поглядом. Востаннє алхімік бачився з нею й Златаном у геть нехорошому настрої.

Максиміліан помітив почервонілу й злу, мов чорт, Аллі на дивані. Тоді зиркнув на Тайфуна, Ада, відьом... І не питаючи більше нічого, кинувся на голову темних із кулаками.

— Що ти їй зробив, гаде? — Максова правиця бухнула вогнем — і Тайфун полетів спиною на журнальний столик.

Затріскотіло скло. Посипалися іскри льоду.

— Ану, геть від моїх меблів! — крикнула Ружичка, проте її ніхто не послухав.

— Тобі зовсім клепку відбило? — маг духопелив Тайфуна так відчайдушно, що благенький стіл під ними тріснув.

Ад кинувся відтягнути Макса, але Молібден дістав крейду і прокреслив щось у повітрі, відштовхнувши іншого чародія до вікна.

— Тільки спробуйте, — процідив він, переводячи крейду з Ружички на Дикорослу і тоді на Варту.

— Годі! — врешті владно кинула Аллі.

Макс, стираючи кров з обличчя, сплюнув на підлогу і грубо стягнув алхімею з дивана.

— Темні алхіміки більше не беруть участі у Грі з вами, — кинув він. — І я не беру. Молю, пішли.

— То ти зрадиш своїх? Через бабу, так? — Тайфун, кректячи, почав підводитись зі скляних уламків столу. Його руки й обличчя нагадували криваве полотно когось із імпресіоністів.

— Скажеш про Аллі ще хоч слово, і я тебе знищу, — відповів Макс найчорнішим своїм тоном. — А від тебе, Варто, ми такого не очікували.

Маг і двоє алхіміків швидко пішли до дверей. Ніхто їх не спиняв.

— Чума на ваші два роди, — прошепотіла Ружичка роздратовано. — Ще й до середини Гри не дійшли, а маги з алхіміками вже перегризлися. І де — на моєму столі! У моїй вітальні.

— Хай тепер хоч згорять. Щойно ми почнемо перемагати, самі прибіжать, — Тайфун харкнув кров’ю і важко заточився. — Бляха! Макс!..

— Про що казав Максиміліан? — шепнула Дикоросла до Варти, поки Ружичка з Адом допомагала Тайфунові дійти до ванної, а Ромашка почала визбирувати уламки скла. — Чого це вони від тебе не очікували?

— Біс їх знає, — відповіла Варта відверто.

Варіантів небагато: або ж Моль якось пригадав, що бачив її зі Златаном, і розпатякав усім, що, бачте, Варта Тарновецька тусується зі світлим, який бився проти Аллі; або ж хтось бачив її з Еверестом, коли той урятував її від нападу? І придумав щось для повноти картини. Або ж...

— Дідько... — прошипіла дівчина, розуміючи, що при достатньому бажанні та при тій напрузі, яка зараз панує у місті, дуже легко знайти причини звинуватити її в чомусь.

— Я пас. Я їду в гори, — Дикоросла осміхнулася стомлено. — А Моль, здається, дахом їде.

— Здається, — погодилась Варта. Її телефон завібрував.

«Падлюка» висвітлювалося на екрані. Дівчина вирішила, що назве його саме так, щоб у випадку, якщо хтось ненароком побачить її мобільний, він не здогадався про особу Златана.

Чаклунка вислизнула на балкон і прошепотіла у слухавку:

— Зараз зовсім невдалий час для розмови...

— Я бачив, як ваші алхіміки здиміли щойно, — реготнув чех. — Спускайся. Чекаю внизу в сусідньому під’їзді.

— Я потрібна тут.

— Ні, не потрібна.

Звичний безапеляційний тон Златана, певного у власній правоті. Варта замислилась, чи не володіє падлючий чех ще й умінням навіювати бажане на додачу до інших непересічних талантів. Проте зараз він таки мав рацію: про точку вже відомо, ім’я жертви для потенційного обміну темні дізналися, хоча й таким неприємним шляхом.

— Дік, мені треба піти, — чаклунка смикнула подругу.

— Овва! То тепер я без тебе маю давати раду цим психам?

— Я впевнена у твоїх силах, — осміхнулась вона.

— Та я у твоїх теж. Тільки будь обережною, — відьма наблизилась і зашепотіла просто у вухо: — Здається мені, твоє везіння зі знаходженням міток викликає занадто багато інтересу...

Варта кивнула й пішла геть, поки не повернувся Тайфун.

***

— Усе так погано, що ти навіть не кидаєшся злісними коментарями? — спитав Златан замість вітання.

— Маги посварилися з алхіміками. Сильно. Дуже невчасно. А тобі що треба?

— Треба перевірити дещо. Не мені, а нам обом.

— Нам — і не лише обом, а всім темним — треба знайти світляну жертву і перемогти в цьому турі.

— Усе буде гаразд. Я тобі кажу. Деталі потім.

Златан дивився на неї з гіркою усмішкою і певністю на обличчі. Варта відкрила рота, щоб заперечити. Але не зробила цього.

— І куди ми тепер? — видихнула вона вже спокійніше.

— Побачиш. Шоколадку будеш?

— Що-о?

— Шоколадку. Я вдень гуляв тут неподалік і накупив забагато. Було кілька видів, не знав, який обрати, — Златан дістав із внутрішньої кишені знайому Варті упаковку з Львівської майстерні. — У мене є... топлений огризок чорної. Та ну його. А от і недоїдена молочна з родзинками! Якщо не огидно.

— Ну, ти й... дивний, — видала дівчина, проте відчула, що рот наповнюється слиною від одного запаху шоколаду. — Поводишся так, ніби тебе нічого не лякає й не