Читати книжки он-лайн » Гумор 😂🤣🃏 » Щоденник Україножера

Читати книгу - "Щоденник Україножера"

168
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 26 27
Перейти на сторінку:
«любофь». І якщо кухар готує, наприклад, сосіски в поганому гуморі, то коли ви їх з’їсте — настане страшний рак тулуба, причім тут же, ще в їдальні. І ще показували як вода реагує на хороші свєтлі слова типу «мама», «любофь», «дружба», і які красиві снєжинкі получаються з такої водички — просто прелесть. І показували зворотній ефект промовляючи над водою слова «Гітлєр», «зло», «хуй» і таке інше. А потім показали під мікроскопом, на яке сатанинське гівно стали схожі ті снєжинкі. Деякі навіть трохи скидалися на розлюче­ного диявола, а деякі розросталися ледь не у формі перевернутого розп’яття. Висновок зробили такий, що коли готуєш собі пожерти, на воді ж, звичайно, бо все живе складається із води, то треба думати щось хороше, а погане не думати, бо вмреш нагло і болюче. Наостанок показали симпатичного попа, який схиляв на користь молитви перед обідом.

То ми вчора наварили макаронів, понакладали в тарілки, а я кілька раз вкрив ті макарони словами «Гітлєр» і «смєрть». Гітлєр-смєрть-гітлєр-смерть-гітлєр-смерть. Було так смачно і корисно, як ніколи. Дуже раджу.

Чистота

Всі, хто їздить в столичному метрі, чули таку апокаліптичну промову з гучномовців: «Чисто не там, де прибирають, а там, де не смітять!». Звичайно, це не так, бо людина не срати не може, а от прибирати цілком собі здатна. Цікаво було б подібну промову пускати з гучномовця в київському зоопарку на мавп’ярню, де сидять мавпуни.

Ахтунг, репані абізяни! Ми до вас звертаємося! Чисто не там, де ви є, а там, де вас нема! А в Парламент­ській бібліотеці повісити оголошення: «Тихо не там, де мовчать, а там, де не пиздять!» І підпис: штадткомісар, генерал-майор Курт Ебергард.

Цибуля

Повчальну сцену бачив я в столичному зоопарку в ліхіє дєвяностиє. Поперлися ми з однокласниками малювати тварин (мали шкільне завдання на зама­льовки). Був там в абізянніку дуже небезпечний мавпун сердитої породи, павіан і місцевий мачо. Він мав людське ім’я і кидався в глядачів калом. Сидів, складав в солому гівно, вичікував (тіпа нє прі дєлах), а потім як хуйне жменю калу прямо в натовп.

Так ось, запам’ятав наступну колізію. В ті часи всі ходили голодними, не тільки людські грома­дяни, але й мавпи в зоопарку. Дивимось за ґрати, а там сидять мавпуни і біля них стоїть люмінєвий тазік. В тому тазіку варений буряк і свіжа цибуля, як ви здогадалися, не салатна і не ялтинська, а груба торічна агроцибуля, вся в грудках і немита. Отож, сидить ця сердита мавпа, плаче сльозами Богоро­диці, жере брудну й сиру цибулю і дивиться.

Здається, жменями калу павіан мстився людству за несмачний раціон, а цибуля в тазіку була помстою мавпі за розкидані жмені калу. Це зачароване коло могла розірвати лишень павіанова смерть. Згодом вона це зробила.

Лічнає оскорблєніє

Знімаєте хату на Лєсном в хрущовці, але не на остан­ньому поверсі і не на першому. Знімаєте надовго, роки на два-три. Пиздуєте в зоомагазін і купуєте там маленького бегемотіка, приносите на хату і розпо­чинаєте його добре годувати. Годуєте три роки, аж поки це бурмило не виросте на всю гостінную, так що не винесеш, і в потрібний момент зникаєте з поля зору господаря цієї квартирки. Ото ж буде гарно, коли хазяїн побаче у своєму хрущі ахуєнного годова­ного бегемота. Викличе міліцію або ж МНС, і вони візьмуться його пиляти пилою, аби винести на сміт­ник. Але спочатку приїдуть родичі з села подивиться на бегемота, бо в зоопарку дорого. А потім будуть рік теревенити, яка ж то була паскудна людина, як вона хитро все підгадала. Якби ж квартира була на останньому поверсі, то можна було б його через дах видерти, а якби на першому, то проломити стіну і нагнати тварину у двір через балкон. А так довелося його пиляти всю ніч, і в торбах без ліфта виносити. Ото ж хароше оскорблєніє було б. Для бегемота.

Держкуб

Дійсно, а чи потрібна Україні столиця? Тільки паску­дять місто своїми державотворчими міазмами. Пропоную таку форму правління — безстоличну.

В коровоградському лісостепу, подалі від селищ, буду­ється циклопічний бетонований куб з кімнатами. Без балконів і вікон. Туди підводяться всі комуні­кації, всілякі там дроти, шланги, пневмо-пошта, труба з рідкими харчами і труба на кал. Заганя­ється туди вся парламентсько-міністерська пиздота і хай роблять. Раз на тиждень вологе прибирання. Раз на рік — зарплатня. Одяг видавати так. Пиво тіки по святах. Рогань. Хай сидять і рішають діла.

Перевибори

В парадняку на вас накидається уркаган з кастетом, розбиває вашого цивільного писка, віджимає ваш улюблений гаманець з улюбленими грошима, густо харкає на вас туберкульозною слиною, дивиться на вас, який ви гарний. Ви ж, луплений та уреканий, з калюжі зі слини і крові бадьоро кажете:

— Давайте знайдемо компроміс, пане уркагане. Сторони мають знайти юридичний механізм урегу­лювання цього конфлікту. Ми повинні розуміти, що знімати з себе відповідальність за цю ситуацію не мають права обидві сторони.

А урка вам каже на це:

— Так, мусимо дати виважену оцінку ситуації, що склалася, та не розхитувати парадняк. Ми прове­демо ретельне розслідування і не будемо виносити це за межі правового поля.

А ви йому відповідаєте:

— Пане уркагане, давайте в березні 2015-го року прове­демо перевибори уркагана нашого району і виробимо компромісний механізм важелів-противажелів, щоби в подальшому такі перегіби на місцях не повторювалися.

А урка такий дивиться на вас і каже:

— Давайте. Тока я за півом схожу сначала.

Спорт

От я колись трохи займався айкідо, а потім кинув, бо одного з моїх братів по цьому непотрібу покусали зранку собаки, коли він якраз перся на тренування. А як тікав від них, то зламав ногу і потрапив в лікарню з покусаною сракою і переломаною ногою. Це ж просто прєлєсть. І я осягнув — щось тут нє так.

Але раз навички з айкідо знадобилися. Їхав у марш­рутці на задньому сидінні, салон порожній, шофер — опасний вася-шумахєр. Ну оце ж, воно так різко загальмувало, що я, як космонавт у невагомості, стрімко полетів у салон, і якось так елегантсько та автоматично перекувицьнувся і так ладно призем­лився, що аж прозрів. От що значить навчитися правильно падати, бо баняка, канєшно, розбив би, якби не це тимчасово набуте вміння.

Чому ж я повівся на це айкідо. По-перше, ето красіво, а по-друге, тренер озвучив головний принцип цього шляхетного єдиноборства: поки маєш можливість втекти — тікай! Мені цей принцип сподобався, бо

1 ... 26 27
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Щоденник Україножера», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Щоденник Україножера"