Читати книгу - "Бездоганна наречена, або Страшний сон проректора, Ольга Обська"

Розділ 15. Гроші вперед

 

Тереса вийшла від Корнелії здивованою. Не дарма про віщунку кажуть, що часто її поради не прояснюють ситуацію, а, навпаки, ще більше заплутують. Що означає поставити Джозефу правильне запитання? Правильне в якому сенсі? Які питання будуть правильними, якщо він постане перед нею без нічого? І ось це "без нічого" непокоїло особливо сильно.

Надворі майже зима. Дуже некомфортно. У приміщеннях також досить прохолодно. Що може змусити Джозефа розлучитися з одягом та ще й у присутності Тереси? Може, їй час починати його боятися? Ні, боятися не виходило. А ось цікавість розгулялася не на жарт.

Вона почала спускатися нескінченними гвинтовими сходами, продовжуючи будувати здогади. Ступала неспішно — довкола панувала страшна темрява. Не хотілося звернути шию. Без пригод вдалося пройти третину шляху, і раптом Тереса почула, що хтось зайшов у вежу. Ще один відвідувач?

Втім, їх було навіть двоє. Чоловіки. Вони розмовляли. Неголосно, але Тереса виразно чула кожне слово. Освітлення у вежі ніяке, зате акустика прекрасна. Відбиваючись від холодних кам'яних стін, звук легко поширювався знизу нагору.

Щось у голосах чоловіків Тересу насторожило. Вона зупинилася та прислухалася. І не дарма! Голоси здалися знайомими. Не може бути! Ось уже кого найменше очікувала зустріти у вежі — Ентоні та Джозефа. Викладачі академії заходять до віщунки за порадами? Цікаво, за якими. Як підвищити успішність? На секунду Тереса навіть засумнівалася: чи вони це? Але голоси наближалися, стали ще більш виразними, і довелося визнати — це вони.

Ще трохи і начальство її побачить. Зустріч неминуча. Ох, як їм це не сподобається. Студентка вночі не в гуртожитку і навіть не на території студмістечка, а біля віщунки бозна-де. Того й чекай, вліплять двійку за поведінку. А двійка за поведінку — це чудова нагода відмовити в місці на кафедрі.

Рятуйся, Тересо, вони не повинні тебе побачити!

А куди сховаєшся? Сховатися нема куди. Вона почала підніматися сходами нагору. Тільки в найвищій точці, на майданчику перед дверима в кімнату Корнелії, є невелика ніша у стіні. Тереса помітила її, коли виходила від віщунки. Там можна буде причаїтися, дочекатися, доки чоловіки зайдуть до Корнелії, а потім швиденько чкурнути з вежі. Це єдина можливість залишитись непоміченою.

Тереса намагалася рухатися вгору швидко і, наскільки це можливо, безшумно. Благо, скрип сходів під її ногами заглушався несамовитими звуками, які видавала старі сходи під вагою двох чоловіків.

Пульс стукав у вухах, тому Тереса вже майже не чула, про що говорили Джозеф та Ентоні, а шкода. Цікаво було б дізнатися, з якого приводу вони навідалися до Корнелії. Невже, і справді, хочуть отримати педагогічну консультацію, як приборкати студентів? Навряд чи. Імовірніше, Джозеф хоче почути пораду щодо своєї мітки. Щось із нею не так, це абсолютно зрозуміло, ось він і зібрався проконсультуватися з віщункою.

Тересі вдалося дістатися верхнього майданчика непоміченою, але й далі зволікати не можна було. Вона стрімголов шмигнула в нішу. Спробувала втиснутися в стіну і з жахом виявила, що притискається не до холодної кам'яної поверхні, а до чогось м'якшого і теплішого. За її спиною людина? Вона мало не скрикнула від несподіванки, але їй встигли закрити рукою рота.

— Тс-с, — пролунав над вухом змовницький шепіт, — ані звуку. Інакше нас помітять.

Тереса відчула в дівчині, з якою змушена була тимчасово ділити нішу, соратницю за обставинами, що склалися. Хотілося б, звичайно, розпитати, що вона тут робить, але поки що не зручний для цього момент — кроки чоловіків було чути дедалі ближче. Тереса затамувала подих і завмерла.

Не минуло й хвилини, як Ентоні та Джозеф зайшли до кімнати Корнелії і зачинили за собою двері. Уф, можна було зітхнути з полегшенням.

Тереса вийшла з ніші і розвернулася обличчям до своєї компаньйонки з вимушеної пригоди. Отакої! Вона з подивом виявила, що це не компаньйонка, а компаньйон.

Перед Тересою стояв хлопець. Очі, які давно звикли до темряви, абсолютно ясно бачили як чоловічий одяг — бриджі та камзол, так і чоловічі риси обличчя. Хлопчина був досить милий. Його зовнішність не псував навіть великий ніс. Незрозуміло, чому спочатку Тереса прийняла його за дівчину.

Але що він тут робить? Прийшов за порадою до віщунки? Тоді чому ховається?

— А ти хто?

 

 

Коли Джозеф і Ентоні увійшли до Корнелії, господиня була зайнята справою. На гостей не звертала уваги. У її руках тріпотіли спиці, під якими росло полотно неправильної форми.

— Кахи-кахи, — привернув її увагу Джозеф. — Доброї ночі. Ми за порадою.

Віщунка невдоволено подивилася на нових відвідувачів, потім перевела погляд на свою роботу, похитала головою і, не відкладаючи в'язання, заявила:

— Моя порада коштуватиме дорого. Пряжа нині недешева. Двадцять карбованих.

Це ще по-людськи. Джозеф чекав, що віщунка вимагатиме більшого.

— …тільки гроші вперед.

Ентоні поліз у нагрудну кишеню і раптом схаменувся:

— Забув гаманець у екіпажі. Я зараз. Хвилинку.

Він кинувся до дверей.

 

_________________________________________________

Дорогі мої, на найближчі тижні буде встановлено такий графік публікації продовжень: щоранку о 7 годині за київським часом крім суботи. По суботах у мене буде вихідний. Зустрінемося в неділю. Дізнаємося, що порадить братам Тоцьким Корнелія;)

 

 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍