Читати книгу - "Таємниця Чорного Дракона. Злочинець, Аманді Хоуп"

Глава 24

- Це зілля швидко тебе зміцнить, - промовив, старанно відводячи погляд.

- Ви здогадалися, що я маю магію? - не витримала першою. Чи то слабкість зробила мене балакучою, чи просто психіка вже не витримує напруги. Але перебувати у темряві й надалі не було ніякого бажання.

- Так! - відповів він якимось впалим, тихим голосом і, знітившись, присів поруч на стілець. Підняв нарешті погляд зі сльозами на очах і тремтінням у голосі спитав:

- Хто ви?

- Я? - у мене всередині все похололо.

Як він здогадався, що я інша людина? Невже магія видала мене з головою?

Лікар дивився з таким розпачом, що збрехати не вистачило жодних сил. Серце стислося від співчуття до нього.

- Я не ваша дочка, - почала з важким серцем і, несподівано для самої себе, розповіла йому все від самого початку до кінця.

І те, як потрапила у цей світ, і те, як виявила вбиту дівчину, і як, боячись за своє життя, видала себе за неї, і як приховала і від нього правду.

Він слухав мовчки, лише по щоках котилися сльози і руки помітно тремтіли. Здавалося, він постарів прямо на моїх очах за ці миті на добрий десяток років.

- Я просто намагалася вижити… - сказала зовсім тихо наприкінці.

Не знаючи, що ще сказати, як допомогти вбитому горем батькові, просто сиділа поряд.

Минув якийсь час, коли він нарешті ніби прийшов до тями. Провів по обличчю долонею, витираючи мокрі щоки.

- Як вона вмерла, ви не бачили? - спитав з тугою в голосі, більше для себе, ніж сумніваючись у моїй розповіді.

– Ні, – підтвердила ще раз свої слова. Про сон, у якому мені показана була смерть дівчини, не стала розповідати, вистачить зі старого і того, що почув.

- Що ви тепер робитимете? - запитала його і застигла в очікуванні відповіді.

Якщо лікар вирішить здати, мені доведеться туго.

Цілитель здивовано глянув на мене, здається, не розуміючи, про що я говорю.

- Ви видасте мене? - запитала обережно. – Ну, те… що я не ваша дочка…

І знову завмерла, навіть подих затаїла. Від його вирішення залежить моє життя.

- Хто-небудь ще знає, про твою магію? - задав він несподіване питання.

- Ні, - почала я, не розуміючи, куди лікар хилить. – Якщо тільки воїни, яким я допомагала.

- Я закрив тебе пологом, - сказав він.

- Як? - вирвалося в мене само по собі. У хвилюванні навіть піддалася вперед. Це що, чергова магія?

На підтвердження моїх здогадів, старий продовжив:

- Я ще тоді відчув магію, коли ти мені допомогла з лікуванням принца Аслека, але я сумнівався до цього дня. А сьогодні, тільки-но зрозумів, що ти цілитель, відвів людям очі.

- Навіщо? - все це не вкладалося поки в моїй голові.

- У моєї дочки не було магії. Якби про це дізнався хтось ще…

Багатозначно промовчавши, через час додав:

– Я хотів першим зрозуміти, що відбувається.

- Дякую! – подякувала за це. Адже якби не він, зараз би мене закидали запитаннями чи людина в чорному вже катувала б. Добре, що лікар має такі здібності.

- Нема за що, - сумно промовив той, перебуваючи десь далеко у своїх думках. - Якщо дізнаються, що ти цілитель, спокійного життя не чекай.

Про щось подібне я здогадувалась, але почути це від іншої людини було страшнувато.

- Але як ви дізналися, що я не ваша дочка? - задала наступне питання, що турбувало мене.

Він важко зітхнув, і почав пояснювати:

- У Алани не могло бути лікувальної магії. Не така вона людина. Ця здатність рідко комусь дається. Я намагався їй пояснити, але вона не хотіла слухати. Щороку просила відвести її до провидців.

Промовивши останні слова, лікар закрив обличчя руками і тихо попросив:

- Ти йди. Мені треба побути на самоті. Не бійся, я не видам твою таємницю.

- Дякую! – вимовила, ковтаючи ком у горлі.

Дивлячись на його згорблену постать, несподівано зазнала такої агресії на людей, що вбили Алану. Чим комусь завадила вісімнадцятирічна дівчинка? За що з нею так жорстоко?

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍