Читати книгу - "Під одним дахом з Рудою, Олександра Малінкова"

ГЛАВА 19

       Марк.

     Все почалося з того, що мені в соціальній мережі написала якась дівка, і не просто написала, скинула фото Віки з якимось хлопцем. По темряві було важко розібрати, але схоже що тусила в  клубі. Коротенька сукня. Дідько, і мене зачепило! Три довбані місяці водила мене за ніс своїм “не готова”, а щойно опинилася в іншому місці, та ще й біля моря, як крутить задом направо і наліво! Погоджуюсь, особливих почуттів не відчував до неї. Лише чергове симпатичне личко, яскрава, гонорова, запальна штучка. Можна привезти з собою і тішитися, як інші бризкають слиною в її бік і заздрять. 

      Тому блондину, що терся у будинку з нею поряд не попало на горіхи лише тому, що він не схожий на того чувака з фото. 

      То чому ж я все ж таки припхався майже в інший куточок України, замість того, щоб засмагати десь на Мальдівах з новою сучкою? Прагну помсти - в першу чергу. Хочу скористатися своїм правом, а потім кинути її. Для початку маю право знати, чи така вона гаряча у ліжку, як по за ним. От тільки щось вона не сильно зраділа моїй присутності. 

- Підкинути, Вікусь? - Запитую, коли всі почали збиратися додому.

      Якусь мить вагається, але все ж таки сідає на місце поряд з водійським. Гарна дівчинка. То може в мене все ж таки є шанс? 

- Віко, що ми зробили з нашими стосунками? - Питаю пафосно. - А я справді бачив тебе своєю майбутньою дружиною, мамою наших дітей. - Ухти, аж сам повірив. 

- Марк, ти на сонці перегрівся? 

- Ні, я зараз на повному серйозі! - Навіть щелепу зводить, щоб випадково не заржать.

      Тягнуся до неї, щоб поцілувати, може хоч так стане більш люб’язною.

- Зупини негайно, я вийду! 

- Ой, та не чіпатиму я тебе! - Заводжу авто, тисну на газ. Ще й не фіфа, багато честі їй, та я таких як вона міняв кожного дня - нова. 

      Далі повівся на вмовляння й залишився на вечерю. 

     Малі звіздюки, схожі один на одного щось підсипали мені в їжу бо вже через півгодини мій шлунок раптово збунтував. Тож прийшлося на певний час випасти з життя. Треба запам'ятати - тут їжу більше краще не вживати. А коли я все ж таки зміг відірватися від “білого ведмедя”, й нарешті дихнув свіжим повітрям то мій погляд впав на “хлопа” страшенно схожого на того з фото. Доки я тягав його за комір, моя дівка кудись зчезла.  

 

      Віка.

     Щось “брати акробати” знову зачаїлися, напевно вже щось утнули. Благо, що свій талант сьогодні тренували не на мені. Знову вже досить заїжджена схема. Дорослі лишили нам будинок, а самі погнали трусити кістками. 

     Я навіть трішки встигла розслабитися, тішачись відсутністю Марка, як він з'явився на порозі. І не просто собі приєднався до вечірки, а у перші ж хвилини встиг почублитися з Олегом.

- Пс! - Обертаюся на звук і бачу Бодю.

     Йду у тому напрямку, прослизаючи через хвіртку, огинаю будинок за ріг. 

     Обіймає й притягує до себе, а потім цілує ніжно так, аж дах знесло.

- Втечем? - Питає, зазираючи в очі. - Щось мені підказує, що ти не дуже бажаєш там лишатися. 

      Протягує шолом від свого байка. 

- Охоче! - Одразу погоджуюся.

      Накидає мені на плечі свою джинсову куртку і мене охоплює приємний аромат притаманний лише йому. Допомагає заскочити на залізного звіра. Вмощуюся ззаду, міцно обіймаючи його руками. 

       Здається вечір перестає бути нудним та невдалим…

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍