Читати книгу - "Небезпечний фоторепортаж, Світлана Литвиненко"

Розділ 12

-Сьогодні рівно два роки минає, як немає нашого любого, рідненького,- сказала Раїса Максимівна, мати Діани, поклавши на могилу свого покійного чоловіка цукерки та квіти.

-Аж ніяк не віриться, що скільки часу минуло з того дня, як помер тато,- Діана присіла на лавочку, що була закопана біля могили.

-Час спливає швидко,- зітхнула Ольга Кирилівна тітка Діани, яка теж прийшла з ними на кладовище пом’янути свого брата,- як сильно його не вистачає.

  Вони у трьох сиділи на лавочці, ділилися спогадами.

-Мій батько був найкращим автогонщиком у свої часи,- Діана витерла сльози,- він мене навчив водити машину.

-Пам’ятаю Діанко, коли ти була маленькою одно розповідала нам, що теж станеш автогонщиком,- згадала Раїса Максимівна,- я тоді так боялася, що так і станеться, але слава Богу не збулося. Журналіст - це саме та професія, яка тобі найбільше підходить. І то небезпеки вистачає.

-Мамо, ти як завжди все перебільшуєш,- заперечила Діана,- я навіть не знаю, чому змінила свої дитячі мрії. Водить я то умію, а на машину ніяк не на збираю.

-А де хіба та синя ділася, яку тобі Денис подарував?- запитала Ольга Кирилівна, відтер це її донька Леся зустрічалася з Денисом.

-Я сказала, щоб він її назад забрав, коли ми з ним розійшлися,- Діані не приємна була ця розмова та вона не могла нагрубити тітці.

-Треба буде у Лесі поцікавитися куди він дів ту машину.

-Ольга, та яка тобі різниця до тієї машини,- обурилася Раїса Максимівна, бо їй було теж не приємно, що Денис кинув Діану заради Лесі,- ми сюди прийшли пом’янути нашого Сашу, а не з’ясовувати куди подівалися подарунки.

-Вибачте, занесло мене,- Ользі Кирилівні стало ніяково,- не подумала. Мені взагалі не зручно, що моя Леська тепер наречена Дениса. Але так воно вже вийшло. То ж ти на неї Діанко не ображайся. Денис просто не твоя доля.

-А доля твоєї Лесі,- Раїса Максимівна не стрималася і додала,- аби вона була порядною, то не стала б відбивати хлопця у своєї сестри.

-Мамо, давайте не будемо знову з’ясовувати стосунки,- Діану почало все це дратувати,- ще й на могилі у батька. Я бажаю Денису і Лесі щастя і не хочу про них більше говорити.

-Вибач люба племінничко. Ти обов’язково ще зустрінеш хлопця, який буде кохати тільки тебе,- Ольга Кирилівна зрозуміла, що знову сказала не те,- давайте краще згадаємо Сашу.

  Вони ще посиділи пів години та зібралися йти. Майже виходили з кладовища, коли Діана помітила Дениса, який теж приїхав сюди. Він намагався бути не поміченим і тому хотів обійти стороною поміж могил. Діана прослідкувала за ним поглядом, а пішов-то він до могили її батька. Вирішила зачекати його при вході, щоб подякувати за те, що він не забуває і приніс квіти.

-Ви їдьте по домах,- сказала Діана матері та тітці,- а я почекаю інший автобус, бо маю ще заїхати на роботу.

-Добре доню, на вихідний приїжджай, я приготую чогось смачненького,- Раїса Максимівна поцілувала доньку,- і будь обережною.

-Буду мамо, і на вихідний приїду. Я тобі ввечері передзвоню,- пообіцяла Діана,- і вам тітко до побачення.

-До побачення Діанко і не ображайся на мене,- Ольга Кирилівна теж поцілувала племінницю і додала,- і на Леську теж не ображайся.

-Я ні на кого не тримаю зла. Чесно.

  Коли вони сіли в автобус та поїхали Діана обернулася. Хотіла подивитися чи Денис ще не виходить та він вже стояв за її спиною засунувши руки у кармани своїх спортивних штанів.

-Не мене виглядаєш?- запитав Денис.

-Хотіла подякувати тобі, що ти не забув мого батька,- Діана не наважувалася подивитися йому у вічі.

-Олександр Кирилович, був моїм наставником та вчителем. Завдяки йому я досягнув великих успіхів та став відомим автогонщиком,- сказав Денис,- я назавжди залишуся йому вдячним. А також буду йому вдячний за те, що познайомив мене з тобою.

-Аби тато знав, як вийде не став би нас знайомити,- Діана виглядала сумною і все ж підняла очі, щоб подивитися на того кого колись кохала.

  Денис, переможець багатьох заїздів і володар золотих кубків. Високий, симпатичний молодий чоловік з зеленими очима та стильною зачіскою. Завжди носив спортивний одяг та спортивну куртку. Добре забезпечений, мав квартиру у центрі Києва та дорогу спортивну машину.

-Може вип’ємо кави та поговоримо. А потім я тебе підвезу куди скажеш,- запропонував Денис.

-Думаю не варто, я просто хотіла подякувати, що ти прийшов сьогодні сюди і все. А так нам не має про що говорити,- насправді Діана була б не проти, але погодитися не могла.

-Зустрічаєшся ще з тим не нормальним?- запитав Денис згадуючи Назара,- взагалі не думав, що ти так швидко мені заміну знайдеш.

-Я не хочу це обговорювати. Не забувай, це ти мене зраджував і проміняв на іншу. Мені було боляче, бо я вірила тобі і кохала тебе,- Діана відчула хвилювання.

-Я тебе теж кохав і люблю зараз, але як друга. Наша історія закінчилася. Вибач і не ображайся,- Денис з любов’ю подивився на ту з якою ще нещодавно зустрічався,- у кожного з нас тепер свій шлях. Та зізнаюся тобі чесно, що мені було досадно бачити тебе з іншим. Сподіваюся це не той випадок коли тебе привили до готельного номеру на одну ніч…

-Виходить ти мене зовсім не знаєш,- Діану почала дратувати ця розмова, - на відміну від тебе, коли я зустрічаюся з чоловіком, то зустрічаюся тільки з ним одним і не одну ніч. А ось ти не знаєш, що таке вірність. Що мене дурив, що Лесю теж дуриш і мабуть так воно у тебе і буде.

-А може я ще не зустрів ту, якій би не виникало бажання зраджувати. І дякую, що Лесі мене не видала,- Денис знав, що його слова були не приємними для Діани та не втримався виказуючи все це,- мені було добре з тобою.

-Сподіваюся, що ми з тобою не скоро побачимося, а взагалі було б краще взагалі не пересікатися,- і Діана побігла до автобуса, який щойно під’їхав на зупинку, зайшла до нього дивлячись через скло на Дениса, який ще продовжував стояти проводячи її своїм поглядом.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍