Читати книгу - "Академія об'єднаних талантів. Туман бажання, Лада Астра"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
– Не засмучуйся. Я теж не з першого заняття щось відчула, – промовила поруч зі мною чорноока дівчина з темним рівним волоссям та чубом до самих очей.
– Ой, Люся, дай спокій. Можна подумати зараз ти щось відчуваєш, – скептично зазначив рудий хлопець, на ім'я Філін.
– Не слухай цього бридкого хробака. Я Люсі, – з посмішкою промовила дівчина і протягнула мені руку для стискання.
Потім познайомитись підійшли інші першокурсники бойового факультету. На диво всі були привітні й ввічливі (подумалось — невже це навчання робить з бойовиків відвертих негідників?)
– Так, ану розступіться. Посуньтесь, кому кажу, – низенька, дуже худенька дівчина з мишачим хвостиком і гострими рисами обличчя, ліктями проторювала собі шлях до мене.
Староста – зробила я висновок, а дівчина це відразу підтвердила:
– Отже, до справ. Я Віолетта. Староста нашої групи. Мені треба розуміти, як буде виглядати твоє навчання. З якого ти курсу? Які заняття будеш відвідувати з нами? Що це в тебе за привілеї такі? Хто ти і як взагалі так вийшло, що ти тут?...
– Ві, зупинись! Я вже забув твоє перше питання, що тоді про новеньку говорити? – втрутився Філін, впевнено так поклавши мені руку на плече.
Отакої. Я йому звісно вдячна, що зупинив надто допитливу старосту, але кордони переступати дозволу не давала. Тому, обережно відвинувшись від хлопця, промовила:
– Мене звати Ельвіра, можна просто Еля. Я третьокурсниця. Так вийшло, що в мені прокинулось тяжіння до бойових струменів, але мій основний факультет травників, тому тут я тільки на деяких заняттях буду. Крім цього ще на ПКБ та теорії бою.
– І все? А чому тоді в нашій формі…
– Рішення ректора. Насправді я вже запізнююсь на свій основний факультет, тож побачимось на ПКБ. Вона ж сьогодні останньою йде, вірно? – швиденько відповіла їм усім одразу і не кажучи більше нічого втекла звідти.
Чи запізнювалась я насправді? З портальним перснем думаю що ні. Але мені просто не хотілося надто все детально розповідати їм. Знала, що окрім здивування, будуть відверто осудливі погляди. Бо як же це я звичайна травниця посміла ігнорувати шанс опанувати бойову магію
Наступні два заняття були на факультеті травників. І сьогодні я звісно була у центрі уваги навіть у своїй групі. Дивне відчуття, коли тебе не помічають два роки й варто змінити одяг, зачіску, не наносили пудру та не міняти колір очей, як відразу ти стаєш тим, на кого направлені всі погляди й запитання сиплються нескінченним потоком. Я знала, що так буде. Навіть намагалася морально підготуватися, але все-таки вони мене за два заняття довели до нервового тику.
Дівчата, окрім зрозумілих запитань, ще діставали проханнями розповісти яку я зробила собі операцію, щоб так виглядати чи який магічний макіяж використала. І на мої пояснення, що не маю ані макіяжу, ані жодних операцій вони лише закочували очі, мовляв, була сіра мишка, а стала професійна брехуха.
Я вкінці кінців махнула на них рукою, бо нащо щось пояснювати й вибілювати свою репутацію, якщо я не збираюсь з ними спілкуватись і дружити. Нехай все буде як і раніше. Я дивна і не така як вони. Нехай уникають мене і я буду насправді спокійно себе почувати серед них.
Тут справа навіть не в моєму маскуванні читому, що я тепер змінилася. Просто ми з ними дуже різні. Їх усіх справді захоплює рослинний світ, а я насилу витягую на трійку. Їм безмежно подобається варити зілля, а мене періодично нудить від специфічного запаху на цих заняттях. Кожен з них має собі живу квітку – домашнього улюбленця. А я з великим острахом прохожу повз таких по коридорах факультету, не кажучи вже щоб завести собі її.
Те, що їм дається легко, мені доводиться вивчати ночами й днями. Тому я з радістю залишуся ізгоєм серед них. Ціль у мене залишилася та сама – здобути освіту травниці. Бо я буду працювати тільки травницею – як мама. А бойове тяжіння обов'язково навчусь тримати у рівновазі. Я ніколи не стану такою, як тато. Ніколи.
Останнім заняттям ішло ПКБ – практика і культура бою. В розкладі також була примітка, що воно до початку холодів проходить на полі для публічних боїв та змагань. На нього я вирушила без перенесення, оскільки воно знаходилось неподалік від трав'яного факультету. Туди виходили вікна деяких аудиторій і дівчата з моєї групи частенько змагалися за місця біля них, щоб мати змогу поспостерігати за бойовиками та стихійниками і їхнім боєм.
Для заняття треба було одягти спеціальну форму, яку я взяла ще вранці з собою і відразу пішла у невелике приміщення. Там вже переодягались знайомі дівчата з першого заняття.
– Новенька, давай скоріше, бо пропустиш саме цікаве, – збуджено звернулась до мене дівчина з червоними щоками й доволі пишними формами.
На жаль, не запам'ятала як її звати, а перепитувати було якось не зручно, тому просто запитала:
– А що такого має цікавого статися?
– Професор Боровий знову на лікарняному, тож заняття проведе хтось з останнього курсу. І я навіть здогадуюсь хто це може бути, – щасливо пропищала дівчина.
До неї доєдналася певно її подружка, худенька висока білявка з цікавим таким ім'ям Вавілона. Хоч цю запам'ятала.
Дівчата ще щось там щебетали, але я вже їх не слухала, бо пішла переодягатись у цю їхню форму що надто обтягувала все, що тільки можна. Настрій був паскудніше не придумати. По-перше, з себе виводила необхідність ходити у формі, в якій я почувала себе ніби повністю оголеною. Ніколи не носила штани, а тут вони ще й прилипали до ніг, немов друга шкіра. По-друге, стало зрозуміло, що нормального заняття скоріш за все не буде, бо що там може провести якийсь старшокурсник? Та певно ж тільки познущатись з нас.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Академія об'єднаних талантів. Туман бажання, Лада Астра», після закриття браузера.