Читати книгу - "Метист. Бандит для нареченої , Влада Калина"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Замок на дверях знову клацнув. Саша чекала коли вже бандит з'явиться. Бо він якось так підозріло зник… Будемо надіятися, що пішов не по пістолет. Хто його знає. Ще пристрелить і оком не кліпне.
Метист відчинив двері, і спокійно так увійшов. Він з такою любов'ю та вдячністю подивився на свою кохану, що Олександра відчула це і підійшла ближче. Вона помітила, як одна сльозинка котилася його щокою. Дивина та й годі. Хіба бандити плачуть?!
- Що сталося? Ти плакав? - можливо він хворий і йому щось болить, всяке може бути. А чому ж йому ще плакати?
- Ні. В око щось потрапило, - доброта і турбота, яка йшла від цього незнайомця, змусила інакше поглянути на хлопця. Він змінився. Він… він став іншим. Дивився по-іншому. Але все ще мовчав. Його погляд, нерозуміння та радості, ці сильні руки, красива спина, до чортиків привабливий голос - все те, чого так не вистачало Петру.
" Боже, що я роблю? " - думала дівчина підходячи ще ближче.
Чомусь їй захотілося торкнутися його обличчя, витерти мокрий слід на щоці що залишила сльоза, і вона була впевнена в тому, що бандит дозволить. Він… точно дозволить торкнутися. Невже вона подобається цьому хлопцеві, так само як і він їй?!
Її груди впиралися йому в торс. Саша сама від себе такого не чекала, адже ще хвилин п'ять тому боялася його. Метист ніяк не міг підняти очей, і подивитися на наречену. Він продовжував стояти мовчки. Накачені груди то піднімались, то опускалися при диханні. Хлопець явно нервував. Олександа підняла руку й доторкнулася до його неголеної щоки. Це було так приємно, і так… звабливо. Їй захотілось висушити ту єдину сльозу дотиком своїх губ. Дівчина не знала чому він плакав, але… це було так мило. Бандит хотів казатися сильним і тому явно обманював, що щось в око потрапило але це не соромно - плакати… особливо коли тобі боляче.
Серце розривалося і летіло… прямісінько йому в руки.
- Я… - Олександра замовкла. - Я щось не те сказала? Я… дурепа, так?... Я…
- Ти… дурепа, - посміхнувся. Він говорив тихо, майже шепотів. - Тільки дурепи можуть кохати стільки років на відстані, того, кого ніколи не побачать. - Метист взяв та поцілував її долоню. - Красива, закохана дурепа яка зводить мене з розуму.
- Ти руки мені цілуєш?... Боже…- було таке відчуття, що вони знайомі все життя. Що довго не бачилися і нарешті зустрілися. Ще десять хвилин тому Саша вважала Метиста невихованим грубіяном, а коли він торкнувся губами її долоні то зрозуміла, що Петро ніколи так не робив, хоч і був з заможної родини. Тож хто з цих двох хлопців не вихований грубіян - це питання.
- Я готовий і ноги тобі цілувати. Я теж… Теж дурень, - продовжував цілувати її руку до ліктя. - Я здається такий дурень. - Бандит обійняв її. Притис до себе так, що було чути, як б'ється його скажене серце. І здається воно не таке вже й погане. Дівчина вткнулась носом в його шию, заплющила очі і вдихнула його запах. Вона була не проти цих обіймів. Все змінилося за секунду і неначе земля з-під ніг тікала. Бандит став їй таким рідним. Олександра навіть забула, що була бранкою яку тримали невідомо в якій стороні лісу.
- Я так хочу поцілувати тебе але мабуть не варто, - відпустив її. Зробив крок назад.
Чому не варто, адже Саша теж хотіла. Дуже!
- Знову обізвеш слимаком, - вони обоє засміялися.
- Ні, - тихо ледь чутно відповіла дівчина, махала головою. - Не цього разу.
Метист великим пальцем провів по її губах. Такі рожеві, такі пухкі та спокусливі, так би і впитися в них поцілунком. Але… зараз не час для поцілунків.
- Я хочу дещо сказати, - йому мабуть потрібно зізнатися, що це він той Олег. А потім, якщо дівчина все ще кохатиме його, якщо прийме такого яким він є, то обов'язково поцілує. І не тільки…
- Говори. Тепер твоя черга виговоритися. Я обіцяю, що вислухаю все до останнього слова.
- Серйозно?! Боже. Це не так легко, як я думав…
- Це точно. Розповідати незнайомим людям свої секрети не легко. Але ти спробуй.
- Добре, - Метист дивився в її смарагдові очі які світилися добротою і розумінням. Ця багатійка була явно не така, якою здавалася на перший погляд. - Я… Як тебе звати?
- Олександра, а тебе?
- Мене? - це він і намагався сказати - своє ім'я.
- Мене звати…
- Що це за звуки?! - Саша почула якийсь звук. Обернулась. Неначе автомобіль приїхав.
- О чорт! - бандит змінився на обличчі. Ніжність відразу змінилася на жах і тривогу. - Хлопці приїхали, - почувши шум автомобіля, що під'їхав, Метист не на жарт злякався. Ох, як же вони не вчасно! Бандит взяв за руку наречену і потягнув за собою. - Ходімо!
- Куди?!
- Будемо тікати через інший хід.
- Як це тікати?! - здивувалася дівчина. Невже він дозволить от так просто їй втекти?
- Не має часу на балачки, - штовхнув у двері. Він здогадувався, що бандюки повернулися явно в нетверезому стані, тож не міг дозволити, що Олександра потрапила до рук цих неадекватних покидьків. Тільки не вона. Тільки не ЙОГО Олександра.
- Ти так і не сказав як тебе звати.
- Можеш називати мене... Метист, - він все ж таки не зважився на правду, хоча дуже хотів сказати: " Можеш називати мене Олег. Мицкевич Олег… ТВІЙ Олег"!
Автомобіль стояв у лісі схований під зламаними гілками дерев. Метист накидав їх наверх, зробивши здоровенну кучу. Два дні тому йшов дощ і дорогу розмило. Та не просто розмило, а грязюки було стільки, що й трактор не проїхав би. Олександра йшла вже з останніх сил. Вона раз у раз спотикалася об розкидане гілля навколо. Сильний вітер із дощем, тут добре розважилися.
Якби Метист викрав автомобіль Маза, то вони з Олександрою не лазили б лісом. Були б вже з дівкою вдома, і вона була б у безпеці. Але в цьому випадку, на старому пошарпаному автомобілі Мухи, якому навіть було ліньки помити його, далеко не заїдеш. Ця іржава тарантайка загрузла в першій же калюжі. Метист вже й пожалів, що два дні назад віддав свій позашляховик на ремонт.
- Давай я тобі допоможу, - Метист побачив, що дівчина дуже втомилася. Її весільна сукня, знизу до колін, була вся в бруді. Вона кілька разів ще падала, так що руки, і обличчя теж все забруднилося. Хлопець підхопив її за талію, щоб вона вкотре не вивалялася в багнюці. Олександра ойкнула від несподіванки. Але не відбивалися, вона не мала ні сил на це, ні бажання.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Метист. Бандит для нареченої , Влада Калина», після закриття браузера.