Читати книгу - "З різних світів, Вероніка Суховська (Shannon)"

— Вітаю зі святом, — сказав. Кора кивнула, та, коли Ерік доїв, підійшла до нього забрати тацю. 

— Будь ласка, побудь тут ще трохи, — попросив він. 

— Ти скучив? — пирхнула дівчина, проте чомусь зупинилась. Вона дивилась в стомлене обличчя чоловіка, не розуміючи, чому їй зараз так важко піти. Можливо, бо він дійсно погано почувається й не удає це, на відміну від Кори.

— Це було б дивно?

На мить серце її зупинилось. Одна коротка мить. Чому це питання викликало таке незрозуміле, важке почуття десь у грудях? Він скучив, і це лякало, було дивно і неправильно. 

— Було б дивно так необдумано лякати мене, а потім скучати, — прошепотіла дівчина, і все одно опустилась на підлогу навпроти нього. 

— Я не подумав навіть, що це налякає тебе настільки. — Кора відчула на собі його уважний погляд. — Ти щось приховуєш від мене, чи не так? І саме воно із купою з тим, що я сказав, налякало тебе.

— Будь ласка, не треба, — дівчина відсахнулась, відвернувши голову. 

“Що б то не було, воно зламалось, коли той клятий вовк вчепився у мене.”

“Що, як я скажу тобі, що, як і твоя героїня, відчуваю чиєсь розташування?”

“Твоє”.

Неможливо. Неможливо. Він знаходиться тут давно, ображений, що опинився у полоні через те, що якась тварина його вкусила, й це дало змогу її батькові наздогнати його вирубити рушницею. Тепер Ерік ще й нудьгує, тож його уява почала грати із ним злі жарти. Якби щось таке й було, воно б діяло в обидва боки. Однак дівчина не відчувала нічого дивного. 

Легкий доторк холодних пальців до її скроні змусив дівчину задихати частіше. Чоловік заправив локон рудого волосся їй за вухо, та потім повернув обличчям до себе. Кожна клітина її тіла відреагувала на цей дотик — серцебиття прискорилось й вона ледь-ледь затремтіла, не розуміючи, чому взагалі реагує. Перш ніж він відкрив рота, Кора, відволікаючись від цілого виру емоцій, сказала:

— Здається, ти сьогодні навіть не думав бігти. Й сказав, що всі вважають тебе мертвим. Як тебе відстежували?

— Ти зараз ставиш запитання, відповідь на яке також може налякати тебе.

— Більше, ніж твої пальці на моїй скроні, мене навряд чи зараз щось налякає, — мовила тихо дівчина, та він, посміхнувшись, опустив руку. Та Кора й досі відчувала примарний дотик тепла там, де щойно були його пальці.

— Вибач. Мабуть, я до тебе надто звик, — відповів Ерік, та дівчина не встигла вставити й слова, як він продовжив: — Ви вірите у казки, й сподіваєтесь, що одного разу магія повернеться так само як і пішла. Люди з моєї країни не звикли чекати. Вони одразу переходять до дій. Війна тривала вже купу років, і коли магія зникла, знищивши всі технології, й не залишила людей, котрі могли б їх поновити, на деякий час все припинилось. Однак відчай не був вічним. Згодом, втративши всі знання про новітні технології, люди намагались віднайти щось нове. Війна тривала й треба було здобувати перемогу. Тож… Кхм… В якийсь момент наші вчені придумали дещо цікавіше, аніж звичайна зброя, котрою володієте й ви. Ти чула щось про… — він насупився, намагаючись згадати слово. Сказав щось рідною мовою, та Кора не зрозуміла його. — Схрещення? Мабуть, так, схрещення. Коли люди змішували клітини зимових й літніх рослин, до прикладу, аби ті були більш стійкими до морозів. 

— Що за дивина? В нас ніколи такого не було.

Ерік тихо розсміявся.

— Бо у вас була магія. Вам не треба було вигадувати щось, — сказав чоловік. — Але наразі вчені намагаються провернути те саме з людьми. Запозичити певні риси в інших видів й надати їх своїм воїнам. 

— Це жахливо, — прошепотіла Кора, боячись навіть уявити, яким чином це досягалось. З магією було легше. Вона була частиною людської сутності, й не треба було вигадувати щось. Країна, звідки родом чоловік навпроти неї — жахлива, позбавлена усього людяного. Не дивно, що магія знищила їхні технології перш ніж піти. 

— Та втім, це всього лише казка моєї країни. Проте дехто впевнений, що людей, котрим намагались щось прищепити таким чином, можна відстежити. 

Дівчина підійняла на нього здивований погляд, зойкнувши від здивування. Прикрила рота долонею, дивлячись наляканими очима на полоненого. Зараз вона ніби побачила Еріка вперше. Молодий чоловік із платиновим волоссям та яскраво-блакитними очима, що були стомленими, але спокійними. Спокійнішими, ніж коли вони бачились вперше. Що такого він бачив до полону, що жодного разу насправді не намагався звідси втекти? 

— Ти був одним із тих, кому намагались… — дівчина не договорила, та Ерік кивнув. — Чому ти погодився на це? Це ж… Це божевілля! Ставити досліди на людях, на… Це жахіття!

— Насправді не зовсім так, Коро. Вам же роблять щеплення, хіба ні? А це, взагалі-то, перейшло до вас із нашої країни. Ви робите щеплення й не хворієте після. Але ж, треба було перевірити дієвість процедури перед тим, як почати надавати її всім і кожному. І це також перевірялось на людях. Тому, коли я отримав пропозицію, не вбачав в цьому нічого, що могло б мене насторожити.