Читати книгу - "Подвійна помилка мільярдера, Тала Тоцка"

Розділ 9

Гордія Артем побачив відразу, як увійшов у віп-зону. Сергій не став замовляти окремий кабінет, сидів за столиком і стежив за танцюючими на нижньому ярусі.

Один сидів без Аліни. А Вадим сказав, що вони тут обоє.

Брехати приятелю не хотілося, але й правда тут така, що не розповіси. І не промовчиш. Треба якось пояснити, чому він запропонував зустрітися перед від'їздом саме у «Саймоні».

— Ну, не бігати ж мені від нього, Вадиме. Нам більше нема чого ділити, настав час ставити крапку. Мені сподобався «Саймон» і мене мало гребе, що сюди ходить Гордій зі своєю нареченою.

— Правильно, Тімоне, тобі давно настав час на це забити, — погодився Вадим, і Артем навіть через екран відчув, як той зітхнув з полегшенням.

Друзі продовжують спілкуватися з Гордеєм, звичайно, вони будуть тільки раді, якщо ця ворожнеча закінчиться.

Сергій помітив їх із Вадиком і змінився в обличчі. А коли побачив, що вони йдуть до його столика, навіть підвівся. Вадим та Гордєєв потиснули один одному руки.

— Привіт, — кивнув Артем, але простягати руку не став.

— Привіт, — вигляд колишнього друга був досить розгублений. — Ти ще у місті? Я думав, що ти вже полетів.

— Післязавтра літак.

— Ясно... Сідайте, — схаменувся Гордій, — зараз Аля підійде, я вас познайомлю.

«Аля ...»

Як він йому з розвороту в щелепу не зарядив? Артем сам не знав і вражався своєю витримкою.

— Я чув, ти у батьків у будинку зупинився, — Гордій уже швидко себе опанував. Сидів, відкинувшись на спинку стільця, його видавали лише пальці, що нервово стискали келих.

Усередині заворушилося те саме нудотне почуття, яке переслідувало весь день. Але Артем змусив себе кивнути.

— Так.Не захотів їхати до готелю. А ти там буваєш?

«Твоя наречена там уже другі вихідні проводить, поки ти соплі жуєш...»

Сергій хотів відповісти, але раптом змінився в лиці, пожвавішав і сів рівніше.

— Ось і вона, моя красуня.

Артем сидів спиною. Навмисне так сів, щоб Аліна його не одразу впізнала.

Він хотів бачити це впізнання. Як розкриються великі карі очі. Як заплескають довгі густі вії. Як відкриються пухкі губи, ніби подаючись назустріч його губам.

Чорт, що за нісенітниця лізе в голову. Асадов уперся рукою в коліно, відчуваючи спиною наближення дівчини.

Він готовий був присягнутися, що незважаючи на гуркітливу музику чує стукіт підборів. Чого ж вона так довго йде?

Артем більше не міг чекати, не витримав і обернувся. По проходу йшла дівчина — мабуть, із тієї компанії, що сидить у дальньому кутку.

— Алечко, знайомся, це Артем. Артем Асадов, мій друг, — покликав Сергій.

До кого він звертається? Тут же немає Алі!

Артем навіть не одразу зрозумів. Мало не спитав Гордія, де ж Аліна. Аля. Справжня.

Бо біля столика картинно посміхаючись, стояла абсолютно незнайома дівчина. Та, що йшла проходом.

— Це Аліна? — таки вирвалося назовні, не промовчав. І навіть озирнувся довкола.

— Так, — насторожено кивнув колишній друг. Правильно насторожився. — А чому ти питаєш?

Справді, чому? Може, тому що дівчина, яка стоїть перед ними, і вполовину не така вродлива як та Аля. Хіба що волосся пишне. Але хіба його можна порівняти з волоссям Алі? Яке паморочливо пахне, викликає не просто збудження, а справжнє тваринне божевілля.

Що ж вона робила в домі Гордєєвих?

Артем насилу дочекався, поки колишній друг представить його своїй нареченій. Вискочив у хол і набрав начальника служби безпеки компанії Асадових.

— Дізнайтеся мені все про цю дівчину, — сказав, намагаючись хоч би здаватися спокійним. — А краще знайдіть її.

І скинув її номер телефону.

***

Артем так і не зателефонував. Я спочатку серджуся, але коли мовчання стає підозрілим, раптово спадає на думку: з ним же могло щось статися!

Хапаю телефон і знаходжу листування з Артемом. Не в мережі. Все одно надсилаю повідомлення.

«Вітаю. У тебе все гаразд?»

Ось так, коротко та лаконічно. Залишається дочекатися відповіді.

Спочатку заходжу кожні десять хвилин, потім кожні п'ять. Потім і зовсім гіпнотизую екран, не зводячи з нього очей.

Але у мого повідомлення, як і раніше, одна пташка. Доставлено, але не переглянуто. Не в мережі.

Тепер я вже лякаюсь по-справжньому. Від однієї думки, що з Артемом сталася якась біда, в грудях холоне. І пальці холонуть, хоч на вулиці спека.

Якщо з ним щось трапилося, то я цього не переживу. То хіба тут доречна дурна гордість?

Збираюся з духом та натискаю на виклик. Морально готуюся почути, що абонент не в мережі, але мій дзвінок просто скидається. І так кілька разів.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍