Читати книгу - "Невипадково, Стейсі Браун"

15. Ревнощі

І тут мою увагу привернула метушня біля головного входу. Я підняла голову та побачила Беннета, він розмовляв з якимось сивим чоловіком проводжаючи його до зали. В той же час, позаду них йшли два кремезні чоловіки, які були зовсім не зацікавлені в розмові своїх попередників. Вони лише оглядали все навколо. Не важко було здогадатись, що це були охоронці. Можливо цей сивий чоловік і є той впливовий бізнесмен про якого говорила Сем.

Вони рушили вниз по сходах направляючись до зали. Навколо всі почали перешіптуватись, уважно слідкуючи за новим гостем. Публіка явно була збентежена його появою.

Навіть маючи подругу, яка знала все про всіх, я ніколи не цікавилась місцевими бізнесменами, політиками й іншими знаменитостями. Моя публіка була значно скромніша: дівчата, у яких не виходить побудувати стосунки, домогосподарки, жінки, що втратили пристрасть в морі буденності й шукали поради. Тому я не знала хто цей чоловік. До того ж згідно дрес-коду всі повинні були бути в масках й новий гість не був виключенням. Але навіть маска не допомогла йому залишитись непоміченим.

Один з охоронців залишився біля входу, а інший супроводжував цього чоловіка та Беннета. Я споглядала як мер та його прибічники одразу ж попрямували привітатись з новим гостем. Вони так лицемірно посміхались та щось без упину розповідали, що мені було неприємно дивитись на цей фарс.

Я розвернулась та направилась до столику з напоями. Насолоджуючись бокалом шампанського, я намагалась поглядом знайти Сем серед гостей, але її ніде не було видно. І тут почався новий танець, й танцюристи своїми граційними рухами знову зачарували мене. Я навіть не помітила як до мене підійшов молодий хлопець і став праворуч від мене. Дивлячись на танець він промовив:

- Все таки цього року мер не пошкодував грошей на шоу-програму. Мені здається, що сьогоднішні танці запам’ятаються багатьом.

Він сказав це якось неоднозначно. Я повернулась до нього й побачила поруч з собою високого стрункого блондина, який, помітивши моє збентеження, спрямував свій погляд на мене:

- Вам подобається?

- Так, танцюристи – дійсно неймовірні.

- Я обов’язково передам ваші слова меру, - від цієї фрази мої очі розкрились ще більше від подиву, і я намагалась збагнути хто переді мною стоїть. Помітивши мою розгубленість, він продовжив, - о, вибачте, я не представився. Мене звуть Люк Такер, я помічник мера по зовнішнім зв’язкам.

- По зовнішнім зв’язкам? – здивовано перепитала я.

- Ну знаєте, я займаюсь тим, що «налагоджую мости» між адміністрацією міста та бізнесом. Адже жодне місто не може розвиватись без інвестицій.

- Звичайно, я розумію. – розгублено мовила я, так і не розуміючи до чого веде ця розмова. Але схоже, що це типове спілкування на подібних заходах.

- А ви? – з цікавістю він промовив до мене.

- Я Нікі Сміт, я прийшла сюди підтримати подругу.

- І де ж вона?

- Скоро повернеться.

- Я споглядаю за вами достатньо довго щоб зрозуміти, що вашій подрузі не потрібна підтримка. Скоріш за все, це вам потрібна компанія, для того, щоб не сумувати тут, - і багатозначно посміхнувшись він поклав свою руку мені на талію, - не хочете потанцювати?

Його слова змусили мене нервувати. Щось було в ньому таке, що відштовхувало мене. Не дивлячись на привабливу зовнішність, мені було неприємно знаходитись поруч з ним. Тому я спробувала прибрати його руку. Натомість він притиснув мене до себе ще сильніше вже майже обіймаючи.

- Ні, дякую, я не танцюю.- я не полишала спроб звільнитись від його рук.

- О, Нікі, хіба я прошу забагато? Лише один танець. Дозволите?

Збентежена його словами я вже думала погодитись аби він потім відстав від мене. Але я побачила Беннета, що прямував до нас через натовп гостей. Я бачила лють в його очах, він був розлючений. Підійшовши ближче, він подивився на руку Люка, яка так і залишалась на моїй талії. В цей момент мені здалось, що він стиснув зуби, а його долоні перетворились на кулаки. Люк натомість поводив себе спокійно й розважливо:

- О, Беннет, друже, як твої справи?

- Прибери руку! – він відповів грубо, але натомість якомога тихіше, щоб ніхто, крім Люка цього не почув.

- Ти знайомий з Нікі? Мені теж пощастило познайомитись з такою чарівною дівчиною, - він наче дражнив Беннета, від чого той був готовий кинутись на суперника.

- Краще не зли мене! Прибери свої руки від неї!

Конфлікт розгортався з новою силою, оскільки я бачила, що терпіння Беннета закінчувалось і хтозна на що він зараз спроможний. Я вирішила втрутитись й сама грубо відштовхнула руку Люка.

Йому це не сподобалось і він розчаровано сказав:

- Ми лише спілкувались. Невже ти думаєш, що всі жінки навкруги хочуть лише тебе? Є пристойні дівчата, які цінуюсь чоловіків не лише за товстий гаманець, - він свердлив Беннета поглядом, а згодом ніби щось згадавши, ввічливо посміхнувся й промовив, - хоча… не буду вам заважати!

- Нікі, - відвернувшись від Беннета, він звернувся до мене, - я сподіваюсь, це не остання наша зустріч. Приємно було познайомитись.

-Мені теж, - злукавила я.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍