Читати книгу - "Сніговий дракон, Крістіна Логоша"

Розділ 4 (2)

                                                                          ***

Цілий день я проходила як неприкаяна. Смуток горбатою староюї оселився в моїй душі і ятрила криваву рану брудними пальцями. Я не знала напевно, чи винен Стефан чи ні, але злість і розпач штовхали мене на крайні заходи.

Коли стемніло, і в замку притихли всі звуки, я відчинила стул вікна і, обернувшись птахом, полетіла до вершини гори. Туди, де Терр вивів мене з печери.

Я розуміла, що якщо припущення помилкові, мене спіткає доля Томи. Але не могла сидіти склавши руки. Якщо я не знайду вбивцю Сніжинок, то стану ще однією крижаною статуєю.

Погода благоволіла, і я швидко знайшла потрібне місце. Не вірила, що дракон з'явиться, згадувала пошукові заклинання, щоби знайти його в печері. Я була настільки зла, що знайшла б його навіть на тому світі.

На мій подив, варто було прийняти людське обличчя, з печери висунулась луската морда.

— Йорі, це ти? — тривожно спитав Терр. — ПРИНЕСЛА ЩОСЬ СМАЧНЕНЬКЕ?

- Я не Йоррі, - перегородила вихід із печери. На кінчиках пальців заграло синє магічне полум'я. — Мене звуть Анфіса, і я Сніжинка Лорда Стефана Фроста!

Террі притих. Бугристі брови звелися на переніссі.

— ЗНАЧИТЬ, ТИ НІЧОГО НЕ ПРИНЕСЛА З ЇЖИ? НАВІЩО Я ТЕБЕ ПІВВЕЧІР ЧЕКАВ!

Терр ображено розвернувся і пішов назад у печеру. Я остовпіла. Дракон мав напасти на мене, спробувати зачарувати, хоча б обуритися, що я його обдурила, але він байдуже пішов.

- Стій! - побігла я за ним.

- З ЧОГО ЦЕ РАПТОМ? — кинув він мені через плече.

— Ти ж мусиш мене вбити, з'їсти, зачарувати? Я ж захисниця твого ворога!

— Я НЕ ЇМ СИРОГО М'ЯСА. ПАРУ РАЗІР ПОМИКНУВ У МІСЦЕВИХ БАРАНІВ, АЛЕ З'ЇСТИ ЇХ ТАК І НЕ ЗМІГ. ШКОДА СТАЛО. ВИПУСТИВ НА ВОЛЮ.

— Отже, це не ти заморозив Тому та інших Сніжинок? - Дракон хмикнув і додав крок. Відповідати на запитання не хотів. Я вже майже бігла за ним. - Стій! — від безвиході схопилася за хвіст. Терр зупинився і глянув на мене, як кіт на настирливу блоху. - Мені потрібні відповіді! Я не піду без інформації!

— А МЕНІ ПОТРІБНА КАЧКА, ЯКУ ГОТУЄ ДРУЖИНА ГОРОДНИЧОГО. ОДИН РАЗ МЕНІ ВДАЛОСЯ ВКРАСТИ ЇЇ З ПІЧКИ, АЛЕ ТЕПЕР ЖІНКА СТАЛА УВАЖНІШОЮ. ТИ ЗНАЄШ, ЯК ТЯЖКО ПРОГОДУВАТИСЯ БАГАТОТОННІЙ РЕПТИЛІЇ ВЗИМКУ? — Я заперечливо похитала головою. — Я Ж ГРИЗУ КОРУ ДЕРЕВ, ЯК ЗАЄЦЬ! НАДІ МНОЮ ВСІ ЛІСОВІ ТВАРИНИ ПІДТРУНЮЮТЬ! ТИ НАВІТЬ НЕ УЯВЛЯЄШ, ЯК ПРИКРО, КОЛИ НАД ТОБОЮ НАСМІХАЮТЬСЯ БІЛКИ!

— Я дістану тобі качку. А ти мені розкажеш усе, що знаєш, — зрозуміла його натяки.

- ДОБРЕ. ЗУСТРІНЕМОСЯ ЗАВТРА У ВХОДУ В ПЕЧЕРУ.

Терр струсив мене з хвоста. Підстрибнув, засяяв, засліпивши світлом, зменшився до розміру мухи і швидко відлетів углиб печери.

 

                                                                       ***

Відвідати різдвяний ярмарок у розпал жалоби було ідіотською ідеєю. Тільки Ася могла на це погодитись. Я категорично заперечувала проти розваг – настрій був далеким від святкового. Погодитися змусив договір із Терром. Можливо, мені вдасться купити там ту саму качку, якою хвалиться дружина городничого, і на яку чекає дракон.

Я мало не силоміць змусила себе одягтися і вийти до коней. Ася зі Стефаном щосили обіймалися і не помітили моєї присутності. Я навіть позаздрила їй — немає жодних проблем із заледенілими Сніжинками, драконами, яблунями та підозрілим Лордом. Ася жила у стані повного щастя.

- Кхе-кхе, - відволікла я їх від поцілунків. - Я не завадила?

- Ні що ти. Ми на тебе дуже чекали, — промовила подруга.

Ступивши на підніжку, посіла своє місце. Коні пускали струмки пари з ніздрів і переминалися з копита на копита. Стефан сів поряд з Асею, і сани понеслися по білому снігу. Я відвернулася, розглядаючи дерева. Все краще, ніж підглядати за цими двома.

— Ти дуже втомлена, Анфісо. Добре, що Стефан запропонував нам розвіятися та прогулятися. Різдвяний ярмарок для цього ідеальний варіант.

— Мабуть, — промовила байдуже, не повертаючись до неї.

— Анфіса… — почала Ася, але Стефан перервав дівчину, щось прошепотів їй тихенько на вухо.

Я була йому вдячна — найменше хотілося зображати дружелюбність. Дорогою до села ніхто не впустив жодного слова. А коли ми під'їхали до перших будинків, на землю спустилися сутінки, і тиша здалася зловісною.

Щойно сани завернули на головну вулицю з муніципальними будинками, як я завмерла в захопленні. Натягнуті між будинками гірлянди створювали коридор із різнокольорових вогників. Вони тяглися до невеликих дерев'яних прилавків з розписними пряниками, печеними яблуками на паличках та запашним глінтвейном.

Я не одразу зрозуміла, чому ялинку обгородили бортиком. Тільки коли спустилася з саней, помітила щасливих дітлахів біля святкового дерева. Вони граціозно ширяли по крижаній гладі, наче привиди. До святкового ярмарку на головній площі залили ковзанку, і будь-хто міг покататися.

Незважаючи на нечисленність мешканців, на ярмарку виявилося дуже людно. Нічого не варто було загубитися. Чому я й зраділа — у мої плани не входило тоскатися хвостиком за Стефаном та Асею.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍