Читати книгу - "Пробуджені фурії"

Перед нами громадився у мороці обрис покинутої машини. Ані руху. Несамовите брязкання долинало звідкись із-позад неї, з-за наступного вигину тунелю.

Ласло натягнуто всміхнувся у напівтемряві.

— Що ти там казала, Кійо?

— Гей, — тихо мовила вона, — я завжди відкрита до аргументів за протилежну точку зору.

Гупання затихло. І повторилося.

— Що воно за лайно? — пробурмотів Орр.

Обличчя Сильви не читалося.

— Що б воно не було, інфоміна мала його зачепити. Ласе, не хочеш почати відробляти свою платню прудкориба?

— Аякже, — Ласло підморгнув мені й зіскочив зі свого місця позаду Кійоки. Він переплів пальці й вивів долоні вперед, поки не хруснули кісточки. — Накопичив сили, здорованю?

Орр, що вже почав злізати, кивнув. Він відчинив багажник біля підніжки свого жучка й витягнув звідти півметрового лома.

Ласло знов усміхнувся.

— Тоді, леді та джентльмени, застебніть свої ремені безпеки й відійдіть на поважну відстань. Очі на сканери.

І він рушив уперед, нерівним кроком пройшовши вздовж вигнутої стіни тунелю, користуючись її прикриттям, поки не досяг розбитої машини, а тоді пурхнув убік, і в тьмяному світлі здавалося, що його постать мала не більше тілесності, ніж тінь, яку він відкидав на землю. Орр посунув за ним — брутальна постать людиномавпи з ломом в опущеній лівій руці. Я глянув на його жучка, на якому Сильва сиділа, схилившись уперед і дашком долоні прикривши очі, з обличчям, що застигло у виразі пильної відсутності, який видавав мережеву активність.

То була справжня візуальна поезія.

Ласло вхопився рукою за виступ машини й по-мавпячому невимушено підтягнувся й вибрався на її дах. Він трохи нахилив голову і завмер. Орр затримався біля стіни.

Сильва нерозбірливо щось пробурмотіла, і Ласло ожив. Один стрибок на землю — і він рвонув з місця. Побіг діагонально, повз вигин стіни, за який я не міг зазирнути. Орр ступив у той само бік, розвівши руки для рівноваги й стабільно тримаючи торс розвернутим у тому напрямку, в якому зник прудкориб. Ще частка секунди, пів десятка швидких, націлених кроків уперед — і він теж зник із поля зору.

Секунди в’янули. Ми сиділи у синьому присмерку й чекали.

Секунди в’янули.

І…

— … то що воно, в біса…

Спантеличений Сильвин голос. Його гучність змінювалася, поки вона виходила з підключення, повертаючи перевагу своїм справжнім органам чуття.

Вона кілька разів кліпнула й скоса глянула на Кійоку.

Струнка жінка знизала плечима. Тільки зараз я усвідомив, що вона була частиною всього, брала участь у тому балеті, який я спостерігав із зали. Її тіло заклякло на сидінні жучка, а очі бігли з рештою команди на Ласових плечах.

— Чортище його знає, Сильво.

— Гаразд, — погляд чільниці звернувся до мене. — Наче безпечно. Гляньмо й ми.

Ми обережно проїхали до повороту, а там зійшли з жучків, щоб роздивитися те, що знайшли Ласло з Орром.

Постать, що немов стояла на колінах посеред тунелю, була гуманоїдною лише в найзагальніших рисах. Вона мала голову, посаджену на основне шасі, але єдиною причиною, чому в цьому вбачалася подібність до людини, було те, що щось розірвало обшивку і частково відкрило поглядам більш делікатну начинку. В найвищій точці постаті стирчав широкий вцілілий обруч кріплення, що нависав над залишками голови скелетної рами, наче німб.

Кінцівки в нього теж були приблизно в тих самих місцях, в яких вони й бувають зазвичай у людських істот, але така кількість, що скоріше схиляла до думки про комах, аніж ссавців. З одного боку основної маси тіла дві з наявних чотирьох рук були нерухомі й обвислі, а в одному випадку ще й обгорілі й роздерті на клапті. З іншого боку одна кінцівка була геть відірвана, в процесі чого серйозних ушкоджень зазнали й прилеглі ділянки тіла, а ще дві явно втратили здатність виконувати корисні функції. Вони весь час намагалися зігнутися, але за кожною спробою з оголених дротів летіли тріскучі іскри, і тоді рухи ставали судомними й уривалися. Спалахи світла обкидали стіни спазматичними тінями.

Було неясно, чи функціонували нижні чотири кінцівки істоти, але коли ми наблизилися, вона не намагалася їх підняти. Три робочі руки тільки подвоїли зусилля досягти чогось незрозумілого в нутрощах металевого дракона, розкладеного на підлозі тунелю.

Та машина мала потужні з виду, припасовані з боків тулуба ноги, що закінчувалися кігтистими ступнями, довгу кутасту голову, нашпиговану багатоствольною допоміжною зброєю, і шпичастого хвоста, що вдавлювався в землю, додаючи стійкості. У неї навіть були крила — зрощені каркаси вигнутих догори пускових рейок, створених нести основне ракетне навантаження.

Вона була нерухома.

Щось продерло довжелезні паралельні рани в її лівому боці, і ноги з пошкодженого боку не витримали. Пускові рейки були перекручені й розчепірені, а голова — звернута набік.

— Комодський ракетник, — сказав Ласло, обережно обходячи видиво. — І каракурі-доглядач. Ти програла, Кійо.

Кійока похитала головою.

— Ніякої логіки, трясця. Що воно тут робить? І що воно, чорт його бери, робить, коли вже про те мова?

Каракурі нахилився до неї. Робочі кінцівки витяглися від розриву в тілі дракона і зависли над раною, ніби захищаючи її від когось.

— Ремонт? — припустив я.

Орр гавкітливо засміявся.

— Еге ж. Каракурі в певному сенсі такі собі доглядачі, які легко стають стерв’ятниками. Коли щось сильно поранене, вони розберуть його на органи, щоб кооп зробив з нього щось нове. Вони не намагаються ремонтувати.

— І ще одне, — Кійока обвела рукою навколо. — Механічні ляльки нечасто гуляють самі. Де решта? Сильво, ти ж нічого не бачиш?

— Нічого, — чільниця замислено обвела поглядом ходи тунелю. Синє світло блискало на пасмах срібла в її волоссі. — Це все, що є.

Орр зважив у руці свого лома.

— То як, ми його вимкнемо чи ні?

— Все одно воно гімна варте, а не винагороди, — буркнула Кійока. — Навіть якби ми могли про це заявити, а ми не можемо. Чом би просто не залишити його тут, щоб зелені щось дісталося?

— Я не хочу, — сказав Ласло, — їхати далі тунелем, знаючи, що за моєю спиною залишилася ця штука в робочому стані. Вимкни її, здорованю.

Орр запитально глянув на Сильву. Вона знизала плечима й кивнула.

З нелюдською швидкістю він замахнувся ломом і опустив його на рештки шкаралупи, що вкривала голову каракурі. Метал розпоровся, німб зірвало геть, він відскочив від підлоги тунелю й покотився кудись у тінь. Орр витягнув лома й заніс його ще раз. Одна з рук машини піднялася вгору, щоб відбити удар — лом розплющив її об залишки голови. Моторошно мовчазний каракурі силкувався звестися на нижніх кінцівках, і тепер я побачив,