Читати книгу - "Князівство Трояндового Хреста, Марчін Швьонтковський"

– Як ви самі зазначили, ви платоспроможні, а платоспроможний клієнт – це хороший клієнт. У будь-якому випадку, це, на жаль, все, що мені вдалося з'ясувати за три дні. Я можу пошукати далі, але тільки за тими зачіпками, які не пов'язані з Компанією чи розвідкою. Наприклад, натиснути на цю фон Барбі або спробувати зв'язатися з Кунеусом. Наскільки я знаю, наша славний юрист іноді любить виповзти з університету і пошукати собі розваг.

– Залиште поки що цю справу. – Еркісія похитав головою. – Ми повинні переконатися в кількох речах. Якщо щось трапиться, ми зв'яжемося з вами.

– Не сумніваюся. – Господар ввічливо кивнув. – Що ж, у такому разі, гадаю, вам обом час іти?

Він провів їх до дверей, зігнувся у ввічливому поклоні і зачинив за ними важкі стулки воріт. Коли вони попрощалися зі Стаатсом, був вже пізній ранок – слуги, купці, дрібні торговці та городяни бігли в усіх напрямках по раніше порожній вулиці, щоб якнайшвидше завершити свої справи. Метушня змішувалася з тріском вітрил на каналах.

– Що далі? – запитав брат Альберт.

– Перш за все, ми повинні з'ясувати, чи ця загадкова дівчина з університету дійсно Катаріна фон Бессерер. Це означає, що ми їдемо в Гаагу.

– Що насправді може бути потрібно від неї в університеті? Ви думаєте, вони справді... навчають її?

– Цілком можливо, – пробурмотів Еркісія. – Голландці дуже прагматичні люди. Якщо вони думають, що це принесе їм користь, вони дійсно можуть потоптати всі правила, так само, як вони зробили, коли повстали проти короля Іспанії і намагалися узаконити свої єресі в Дордрехті[10]. Мене турбує дещо інше. З того, що сказав Стаатс, здається, що вони могли мати рацію.

– Що ви маєте на увазі?

– Подумай. Якщо дівчина дійсно настільки талановита і дійсно може забезпечити певну військову перевагу, то дуже шкода, що вона опинилася в руках протестантів. З таким же успіхом це могли бути шведи – і що тоді? Армії Густава Адольфа і без цього кращі, ефективніші, швидші і краще оснащені, ніж імперські армії. С'юнгондери все ще гірше підготовлені, ніж наші брати, але так не повинно бути завжди. Талановита етеромантка, яка розробляє нові прецизії, може бути важливішою, ніж ми думаємо.

– Чи не тому генерал Тіленхайм послав нас по її сліду?

– Гадаю, генерал Тіленхайм сам, можливо, не до кінця розумів важливість цієї справи, але не зважаймо на це. Я хочу сказати, що було б дуже мудро не зіпсувати цієї справи, тому відтепер ми повинні бути ще більш обережними. Як я вже казав, давайте почнемо з ідентифікації.

– І як ви хочете її ідентифікувати?

– Я знаю, як вона виглядає, – відповів іспанець. – Ми просто спостерігатимемо за входом до палацу. Якщо я впізнаю її, то все буде зрозуміло. Але для цього треба знайти гарне місце, тому краще поснідаємо і поїдемо в Гаагу.

Вони пішли до купецької каси по готівку, а потім до заїжджого двору, де зупинилися, швидко проковтнули яєчню, заплатили за номер, забрали зі стайні своїх доглянутих коней і вирушили в дорогу. Від Амстердама до Гааги було недалеко – всього тридцять з гаком кілометрів, але, незважаючи на бруковані дороги, подорож зайняла цілий день. Тому вони їхали швидко, і коли дісталися столиці, вже починало сутеніти, і вони, і коні були повністю виснажені. Домініканці залишили коней у стайні біля воріт, розплатилися, Еркісія взяв кілька речей зі своїх сумок, і вони увійшли до міста. Дорогу до палацу вони знайшли без мороки, запитавши ламаною голландською мовою першого-ліпшого перехожого.

Коли вони побачили непримітну будівлю, бал ще не розпочався, але площа вже кишіла оранськими солдатами, які охороняли навколишні вулиці. Спостерігати за входом з рівня землі було неможливо – якби вони просто стояли тут, їх би напевно зупинили і відправили далі. Іспанець не мав наміру це перевіряти. Він почав оглядати дахи будинків.

– Заради Бога! – вигукнув Альберт, визираючи з-за рогу. – Скільки їх тут? Хто буде на цьому балу?

– Окрім стадхаудера, половина еліти Нідерландів. Не дивуйся, що вони забезпечили себе доброю охороною. Ти коли-небудь бачив, скільки швейцарських гвардійців знаходиться на конклаві?

– Я ніколи не був у Римі.

Молодий монах почервонів.

– У тебе ще буде така можливість. А ти коли-небудь кудись вламувався?

– Не зрозумів. Звичайно ж, що ні!

– Все колись буває в перший раз. Ходімо.

Іспанець потягнув юнака до заздалегідь обраного кутового будинку, що стояв за два квартали від палацу, звідки, за його припущенням, мав бути чудовий вид на яскраво освітлений головний вхід. Він не побачив світла ні в одному вікні, окрім вікон першого поверху, що свідчило про те, що господаря не було вдома. На триповерховий будинок без жодних фахверків навряд чи можна було залізти, але з боку двору був вхід для прислуги. Еркісія без жодного збентеження штовхнув двері і зайшов всередину.

– А якщо ми когось зустрінемо? – театрально прошепотів Альберт.

Еркісія відмахнувся від запитання помахом руки.

– Заплатимо йому або втечемо, – відповів він, вивчаючи поглядом сходи, що вели нагору.

На другому поверсі почулися кроки. Іспанець потягнув француза в куток коридору. Служниця, повненька дівчина в чепчику, засліплена свічкою, яку вона несла, пройшла повз них за метр. Вони дочекалися, поки вона зійде, і піднялися на верхній поверх.

– Це абсолютне нахабство, – застогнав убитий горем Альберт. Еркісія шипінням змусив його замовкнути.

Вони знайшли кімнату з кутовим вікном, темну і тиху. Це була вітальня, і вони припустили, що до ранку туди ніхто не увійде. Домінік обережно відчинив вікно, щоб не стукнути віконницею, потім поставив стілець і зручно вмостився на ньому. Зі своєї сумки він вийняв невеличку підзорну трубу і почав продивлятися місцевість навколо входу до палацу.

– Ось так, – прошепотів він задоволено. – Чудовий краєвид, та ще й зручно сидимо.

– Але це ж чийсь дім!

– Ми ж не збираємося нічого красти, – відповів іспанець, намагаючись звикнути до перевернутого зображення.

– Мені все одно незручно.

– Тихо, ми не робимо нічого поганого. Дивись краще, чи не йде хтось.

Видимість була чудова, тож Еркісії нічого не залишалося, як чекати. Приблизно через годину почали з'їжджатися перші гості стадхауера. На жаль, карети, що під'їжджали до воріт, як правило, затуляли