Читати книгу - "Пси господні, Марчін Швьонтковський"

завжди прямуємо до Вестфалії. А це означає, в даному випадку – на північний захід. Дійшовши до першої річки, ми спускаємося вздовж її русла до першого мосту. Під ним ми зустрічаємося. У Бремені, де мостів більше, ніж людей, це просто не спрацює.

– Звідки ви знаєте, що тут є річка?

– Тому що в Німеччині завжди приходиш до якоїсь річки. Якщо не Ельба, то Дунай, якщо не Одер, то Рейн.

– А звідки ви знаєте, що на ній є міст?

– Тому що на кожній річці є мости. А тепер помовчи, бережи сили.

Після третьої години маршу лісом почало світати. Дівчина ледве трималася на ногах. Але і справді, якщо вірити слову найманця, вони дійшли до річки, назви якої ні він, ні вона не знали. Вони рухалися вздовж берега, що вимагало зміни напрямку. Через деякий час Катаріна вже не відчувала ніг і не могла йти самостійно. Шенк, не бачачи іншого виходу, схопив її під руку, хоча сам ледве пересував ноги.

Коли відізвалися перші птахи, найманець вважав, що більше не зробить жодного кроку, але машинально, силою імпульсу і непохитності, яких він набув за двадцять чотири роки життя з військом, він все ж таки зробив ще один крок. І ще один. І ще один. Дівчина обтяжувала його, як мішок картоплі. Всупереч здоровому глузду, Шенк був радий, що загубив свій новопридбаний кремінний мушкет у шаленій біганині лісом, бо тепер йому, мабуть, довелося б викинути його самому.

Він міг би зупинитися під першим–ліпшим деревом або на якійсь галявині, розвести невеличке вогнище, почекати, поки вони наберуться бодай якихось сил, але не хотів цього робити. По–перше, напівпритомна і змерзла дівчина, якби їй випала така нагода, проспала б – хтозна–скільки часу. По–друге, ганза чекатиме лише кілька ночей, потім вони будуть вважати їх мертвими і рушать додому до Клеве, а він не збирався супроводжувати дівчину через усю Німеччину сам, тим паче, що голландці платили їм за голову, а не суму, яку треба було б ділити. По–третє, він боявся, що якщо сяде, то вже не матиме сили підтримувати вогонь.

Коли Шенк все ж таки почав серйозно подумувати про зупинку – точніше, коли перспектива зробити ще один крок стала нестерпною, а видіння відпочинку все більш спокусливим – він побачив крихітний місток, що з'єднував береги безіменної річки. З–під мосту вибігала тоненька цівка диму.

З останніх сил він добіг до переправи і побачив, як його вцілілі товариші схопилися на ноги, мовчки дивлячись на нього. Йому спало на думку, що вони з Катаріною, мабуть, виглядають так, ніби вийшли з пекла, що в певному сенсі було таки правдою. Він став посеред крихітного табору і відпустив дівчину, яка похитнулася і впала на коліна.

– Краузе? – запитав один з найманців.

Шенк похитав головою. Катаріна більше нічого не чула і не бачила, бо, щойно торкнувшись землі, вона ефектно знепритомніла від виснаження.

РОЗДІЛ IV

Щойно Шенк поспав кілька годин, поїв гуляшу з заграбленої козлятини, яку встигли приготувати інші, і зібрався з силами, він зрозумів, що його становище не з щасливих. А саме, що йому довелося взяти на себе командування.

Не те, щоб у них в ганзі була якась субординація, вони ж не були регулярною армією, це була просто купка найманих бандитів, одна з сотень подібних, які блукали Німеччиною в пошуках легкого чи важкого заробітку; ніхто з них не обманював себе, думаючи, що вони є значною бойовою силою. Їх наймали для дрібних бійок, зведення приватних рахунків, супроводу, а іноді вони разом з іншими загонами за наказом якогось місцевого пана чи єпископа ставали гарматним м'ясом у