Читати книгу - "Його святість Кафі, Містер Фас"

- Нормально ти пахнеш, - сказав Кафі.

        Христя понюхала край сорочки коло грудей.

- Пахнеш виноградом. Мені подобається. – Втомлено позіхнула.

- Я чую, - ще раз принюхався. – О господи, фу! Гнилий виноград. – портьє відчував все…

- Приємний виноград.

-Христю піди запитай. – Запропонував. – ти з нас най чистіша.

- Гаразд. – та вийшла з номеру.

- Кафі ти після мене, гаразд?

- Так, поки ось газету почитаю. Чи книгу. – на скляному столику було декілька журналів з газетами.

        Пішов у ванну, скинув одяг, заліз у ванну. Соромно ходити в такому вигляді, з запахом по людях. Але іншого просто не можу, виходу не має. Тепла приємна вода полилась по моєму тілу, ще приємнішою її робило те що я не відчував її більше місяця. Пізніше випру свій одяг, можна кинути у кошик для одяг.

Ні. Тоді не знати коли випруть, а так до вечері висохне.

- Яке блаженство… мм. – замуркотів, тіло випускає пару.

        Мене давно мучить молот в трусах, під словом мучила маю на увазі що це відбувалось декілька разів на день до болі. Полежати чи спати важко. Зараз почалось те саме, раніше у мене не було часу залишитись на самоті. Зараз бажання  зовсім немає. Не хочу це робити.  

        Тепла вода надовго мене приспала. Шкіра на пальцях та ногах стала зморшкувата і біла.

Вийшов. На дивані сиділа Христя, сказала є їдальня. До ванної пішов Кафі.

 Минуло декілька годин ми сиділи в халатах, чекали доки висохне одяг. Друг завів розмову про ту машину на вулиці. Коротко обговорили.

 Пішов провірити на м’якість своє ліжко. Полежу хвилин десять – думав, а заснув на години три.

Голова гуділа. Сьома година.

         Столова їжа по смаку  дуже смачна, і виглядає апетитно.

Білі ворони гнітило мене. Тут багато таких. Ми не одні такі. Радіти чи плакати? Багато дорогого одягу. Старого не менше.

        Закінчився перший день у Лонвелі.

        Зранку  прокинувся від відчуття… Обмочився. Підскочив голова різко закрутилась. Глянув  між ноги в труси, все в білому, багато білого сім’я розмазалось по трусах.

        Лице перекосилось, це доволі не приємно відчувати себе мокрим ще й липким.

За хвилину стукіт.

- Кафі. – вигукнув в надії. – Відчиніть хтось, я не можу! – з зморщеним носом вигукнув. У відповідь тиша.

Погукав ще раз. через хвилину на мою радість почув ходіння по підлозі. 

 Дальше ледве чутні голоси чоловіка з Христею.

- Вітаю, я приніс вам. – дальше не зміг розібрати.

- Прошу заходьте. – Почув привітний голос дівчини.

- Саме тому хочу запропонувати вам екскурсію. – Голос став блищим. На всякий випадок накинув ковдру.

-  Чудово! зараз запитаю.  

        Стукіт ходіння підлогою ставав блищим. Відчинялись двері.  Кафі заговорив. Стало легше.

- Вітаю.

- Вітаю. Дуже радий вас бачити. Мене звати Чарльз – Кроки ходять туди сюди, ніби до дверей, ось-ось зайдуть! І не заходять – Принцеса передала вам лист, ще якщо ви не проти я був би дуже радий поговорити з вами. Провести ескурсію містом на новому транспорті.  – голос чоловіка низький. Відлуння приязне в душі.

- О так звісно, Христь скажи Дені щоб вставав. – з жахом почув крок. Далі двері.

- Поклич Кафі… вийди! – натягнув ковдру по грудей.

- І тобі доброго ранку. Тут він каже…

- Поклич Кафі.

- Та гаразд, заспокойся. – швидко зайшла, швидко обернулась назад. – Кафі він тебе кличе, мене вигнав.

- Зачекайте тут, на секунду.

        У кімнату зайшов Кафі.

- Нам проведуть екскурсію містом. – Порухав мою ногу.

- Не можу, - стало жарко. – У мене Труси повні!... догадайся чого… Іди скажи що зараз не можем. Без мене вас не пущу!

- Ооо чоловіче, нащо себе так запускати? – Засміявся. Гаразд, зараз.

        Вийшов

- Можем перенести екскурсію на завтра? Мій друг погано себе почуває. Ну наприклад на кілька годин.

- Що сталось? – запитала Христя.

- Ну… гаразд, тоді давайте у четвертій.  Я по вас зайду.

- Спасибі.

        Звук зачинення дверей. До моєї кімнати знову підходив шум перемішаний  словами супутниці. Обоє зайшли до кімнати.

- Христь, прошу вийди.

- Господи, та гаразд. – закотила очі.  – чому я погана? – наостанок.

- Принеси рушник. Сьогодні сходим в магазин одягу, це моя єдина пара трусів.  

        Тихо пішов у ванну змити цю липкість із себе.

 Наша гвардія швидко зібралась. Прийшов час магазину одягу. На питання що сталось Кафі відповів за мене сказавши « Просто соромився, нічого проти тебе». Христя промовчала.

- Спершу в чоловічий магазин, дальше жіночий.

- Гаразд. – не стала сперечатись.

        У магазині Кафі взяв білизну. Майже копію його білого вбрання, хіба менш старомодне. Я теж взяв білизну, штани, кросівки - доволі зручне взуття, їх я ще не бачив у Санаї. Продавщиця порекомендувала. Коричневу і чорну сорочку.

Провозились годину. Далі пішли слідом за Христею.

- Знаєте, я в моді геть не розуміюсь. – першою крокувала по доріжці. – Ви до речі чудовий одяг взяли. Подібне візьму. – бадьора вела діалог, більше сама з собою.

        Чому подібний одяг? Напевно зручно… приємна балаканина.

- Що саме, біле чи чорне? – поцікавився.

- Не думала. В магазині подивлюсь.  – вказала рукою на вивіску « Скрен моди» - Давайте сюди.

- Головне зручність, по полям ходити краси не треба.

- Ну ви ж красиві, правильно? – замовчала. – потріпана сукня, інколи в вашому одязі звісно, була Місяць! Ти Денсею мені точно новину не відкрив.

- Думав може. – відказав.

        Панна скупилась в три хвилини. Вибрала штани сорочку як у Кафі з коричневою сорочкою у клітинку, як у мене.

- Приміряй одяг.

- Розмір мій значіть міряти нетреба якщо мені сподобалось, все-одно куплю. Мій вигляд проблема оточуючих. – потягнулась руками. – Кафі вам треба постригтись? Ваші кучеряві кучері скоро будуть довжиною моїх.  Ми ж то в селищах стриглись.