Читати книгу - "Забути, щоб згадати, Ольга Обська"

Розділ 12. Розпорядження короля обговоренню не підлягають

Першим бажанням було підбігти до негідника, потрусити гарненько і зажадати, щоб терміново припиняв цю дурну виставу. Адже це спектакль, Олена правильно зрозуміла? Частина безглуздого квесту? Адже так? Немає ніяких Королів, Осяяних і Фей, це все найняті актори та Едуард для економії грошей одну з ролей виконує сам. Чи ні? Дідько! Звичайно, ні! Олена давно вже переконалася — все, що з нею відбувається, не могло статися у земному світі.

Тоді, виходить, Едуард перенісся сюди, у Запасний Світ, разом з нею? Дуже підозріло. Особливо якщо врахувати, що його тут вважають сином короля. Не зрозуміло направду, куди подівся сам Осяяний Найт, але аніматора, здається, це мало хвилює. Він зовсім не проти того, щоб побути принцом. Аякже! А чого йому бути невдоволеним? Йому ж не загрожує Еурстенцель, його не звинувачують у вбивстві і не змушують бути вчителем незрозуміло яких дисциплін.

Олена знову відчула палке бажання завдати тяжких тілесних ушкоджень красеню, через якого на неї навалилося стільки бід. Але порив довелося стримати. Логіка підказувала, що хлопець, що сидить за столом, цілком може виявитися справжнім принцом, який і знати не знає ні Едуарда, ні Олену, ні передісторію їхніх дивних взаємин. Адже деякі люди Запасного Світу мають двійників у земному. Вона переконалася у цьому на власному досвіді. Олена така схожа на Елен, що навіть наречений Феї не запідозрив підміни. Аналогічно, і принц може бути просто зовнішньою копією Едуарда. Крім того, навіть якщо перед нею красень із її рідного світу, з'ясовувати з ним стосунки треба без сторонніх. Інакше як мінімум їй, а як максимум — їм обом загрожуватиме місцева психлікарня.

Всі ці думки промайнули в голові Олени за секунду. І це добре, що стрес останніх днів навчив її міркувати швидко. Бо пауза й так трохи затягнулася.

— Дуже приємно, — намагаючись надати голосу максимальної рівності, відповіла Олена.

Найт, наслідуючи приклад батька, підвівся з місця, підійшов до неї і легенько потиснув руку. Олена уважно спостерігала за обличчям принца. Воно було абсолютно нейтральним. Ніщо не видавало хвилювання, сум'яття чи хоча б напруженої роботи думок. Напевно, це мало б стати аргументом на користь гіпотези, що перед Оленою хлопець, який дійсно бачить її вперше. Але вона знала Едуарда, цього беземоційного зомбі — його практично неможливо вивести з себе.

Нічого! Якщо перед нею саме він, то рано чи пізно любитель канаркового вбрання себе видасть. Головне — бути уважною, а ще важливіше — не видати раніше за нього себе. Адже, мабуть, якщо принц ніякий не принц, а Едуард, то він теж сумнівається, хто перед ним: його земна знайома чи Фея.

Чоловіки повернулися за стіл, і Олена теж приєдналася до сніданку. Знову її апетит був на нулі, хоча до того, як вона «познайомилася» з принцом, у неї слинки текли від виду апетитних свіжоспечених булочок, гарними гірками викладених в центрі столу. А ось каву Олена пила із задоволенням. Цей божественний напій тут, у Запасному Світі, був, мабуть, навіть кращим, ніж удома.

У кого ще був помірний апетит, то це у Маріелли. Але, звичайно, не через тривожні думки, як у Олени, а через радісне збудження, в якому вона перебувала. Її можна було зрозуміти — стільки років чекала свого Наставника, і, нарешті, дочекалася. Вона весь сніданок весело щебетала і засипала Олену запитаннями.

— Феє Елен, я така щаслива, така щаслива! Ви собі й уявити не можете наскільки! — на весь рот усміхнулася принцеса. Цю фразу вона сказала вже разів п'ять у різних варіаціях. — А коли ми почнемо займатися? Сьогодні?

— Заняття розпочнуться з завтрашнього дня, — статечно відповіла Олена.

Вона пам'ятала, яким крижаним поглядом зміряв її Северин, коли вона намагалася трохи відтягнути час. Ризикувати розлютити його знову було нерозумно. Довелося погодитися з його термінами. Він дав їй лише день на те, щоб освоїтися в палаці. Знав би він, що паралельно Оленці доводиться освоюватися всього-на-всього ще й у новому світі.

— Тоді давайте сьогодні разом готуватися до свята Першої Стихії, — схоже, метою Маріелли було в будь-який спосіб домогтися можливості провести день із Наставницею. — Адель, моя кравчиня, шиє мені таку чудову сукню. Скажімо їй, щоб вона пошила щось карколомне і вам. У неї так вправно виходить!

Добре, що з прочитаного вчора роману Олена знала, про що мова. У передостанню неділю травня в Блакитному Палаці для Фей і Осяяних традиційно влаштовували свято Першої Стихії — Вогню. Шкода, основні події книги розгорталися восени, і про заходи весняного свята згадувалося побіжно. Але про один з них Олені було відомо — бал. Бал означав танці. А з місцевими танцями вона знайома не була, і, отже, треба уникати участі у святі.

— Ні, Фейліно, у мене сьогодні не буде вільного часу. Потрібно підготуватися до першого заняття, — суворо відповіла Олена.

Логіка підказувала їй, що Наставник, обраний з обраних, володар таємних знань, повинен поводитися з учнем статечно і відсторонено.

Втім, на принцесу напускна суворість не подіяла жодним чином. Вона смішно підняла брівки і протягнула:

— Ну Феє Елен, ну, будь ласка, будь ласка, будь ласка…

Здається, поведінка дочки остаточно розлютила Його Пресвітлість. Він грізно глянув на принцесу і крижаним тоном промовив:

— Фейліно Маріелло, встаньте з-за столу і пройдіть у свою кімнату.

Вона надула губи, але розпорядження батька виконала беззаперечно. Северин провів доньку крижаним непроникним поглядом, але коли за нею зачинилися двері, погляд моментально потеплішав, у ньому заіскрилася ніжність.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍