Читати книгу - "Пас до серця, Sallattik"

Глава 25

– Ало, Алі?– чую я у динаміку свого телефона, я поставила на громкий зв'язок.
– Так це я, привіт – кажу я їй.
– Ти там як?– питає вона, я сіла на диван.
– Та вже все добре, нога більше не болить – кажу я їй – а у тебе як?
– Та теж пройшла – здихає Еліза – я чого дзвоню, тут на тренуванні таке сталося– після цих слів, я відкрила очі і подивилась на Емілі, вона сиділа розслаблено.
– Я надіюсь це щось хароше?– питаю я у надії.
– На жаль ні – я здихнула – все почалось із того що Раян і Ніка прийшли разом – я знову подивилась на Емілі і вона розкрила очі – а тоді Ніка почала нами командувати наче вона наш капітан, і  ми знову грали не своїми командами а в перемішку. Вона і Раян були разом у команді і Ніка у відкриту фліртувала із ним, і все тренування вона бігала біля нього наче його хвостик і щось йому там пищала.
– І нащо ти ме..– вона мене перебила.
– Ні почекай, ти самого головного не послухала – вона зупинилась, і тут почала продовжувати – але коли ми всі закінчили, ми йшли у роздягальню вона поцілувала Раяна – у мене серце защиміло. Я подивилась на Емілі вона просто кліпала очима і не могла зрозуміть шо тільки що почула.
– Я повторюсь, нащо ти мені це розказуєш? – питаю я у неї знову.
– Бо я подумала ти повинна це знать.
– Ага – я не знала що це за відчуття, у мене все боліло, хотя тільки шо все було добре, але найбільше болить десь у грудях, там ніби клубок який звужується і біль наростає ще більша.
– Ти ж завтра прийдеш на тренування? – голос Елізи мене вивів із думок.
– Так, прийду – кажу я їй.
– Ну тоді пока – каже вона якимось не впевненим голосом.
– Давай – і я відбилась, та кинула телефон кудись подалі від мене. До мене підсіла Емілі і обійняла. Я положила голову їй на плече.
– Емі, що мені робить? – питаю я у неї бо я вже нічого не хотіла.
– Ну по-перше не вішай ніс, можливо все не так як тобі здається на перший погляд, завтра підеш і все дізнаєшся.
– Ну добре, давай вже спать – кажу я їй і я йду до себе в кімнату і лягаю із думками як прожити завтрашній день.
                                       ***
На наступний ранок у мене падало все з рук. У мені бурило безліч емоцій. Злість. Страх. Незнання. Розгубленість. І мені від цього всього ставало бридко, чому я не можу держать себе в руках. Я не хочу ні перед ким бути слабкою.

Мене весь ранок заспокоювала Емілі. Але я її слова пропускала мимо вух. Вона мене відвезла на тренування а сама поїхала кудись. Сказала дуже важливі справи. Я зжала руки в кулаки і пішла в середину. У мене в планах було розпитати все у інших дівчат, все ж таки мені був дивний голос Елізи. Я сьогодні прийшла одна із перших. У спортзалі був Томас, Ліам і Лілія.

Вони пасувались у колі я підійшла до них.
– Привіт – кажу я їм. І готовлюсь коли вони будуть мені пасувати.
– Оо.. привіт, як твоя нога? – питає Томас, і пасує мені м'яч.
– Все вже в нормі, можу далі вам мозолить очі – кажу їм і відбиваю м'яч, і він летить Лілії. Всі починають сміятись. 
– А де твоя подружка? – питає Томас, я усміхаюсь.
– Вона сказала шо якісь термінові справи, я думаю на наступну треню вона прийде – кажу йому і він махає мені головою і він незамінний посміхається. Так ми пропасувались поки більшість не підійшло, так ми разом грали. Не підійшли тільки Раян, Еліза і Ніка. Від цієї думки мене тільки тіпає.

Через декілька хвилин заходять у спортзал Раян і.. Ніка. Під ручку. Я здивовано почала дивитись на них. Всі також почали дивитись на них. Вони зайшли легким кроком у спортзал. Я зустрілась поглядом із Раяном. Ми дивились один на одного поки вони підходили до нас. 
У мені все бушувало. Я хотіла ревіть, я хотіла забиться в куток і щоб до мене ніхто не підходив але мене вивів із трансу містер Дуглас.

– О, Алі ти прийшла, а зайди до мене на пару хвилин – якщо чесно то зараз я була дуже рада що він забрав мене від цього всього, хоть і на пару хвилин. Я пішла до нього, хоть і відчувала що всі погляди були звернені до мене.

– Добрий день містер Дуглас – кажу я йому і заходжу до його припараторської, я сіла на стілець який був перед його столом.
– Як твоя нога? – питає він у мене схвильованим голосом.
– Звичайний вивих, тільки сказали одягати еластичний бинт перша півтора місяці – кажу йому і стараюсь триматись шоб не нагримати  на нього. 
– Це харашо, просто якби було щось серйозне мені б прийшлось ставити на твоє місце когось другого – і під цим другим стоїть Ніка. 
– Та ні, все буде добре.
– Ладно, пішли на тренування – я встала із стільця і він також. Він підійшов до дверей і відкрив їх і пропустив мене першою. Я вийшла і подивилась на поле. Там я побачила таку картину. Як Ніка навалилась на Раяна. Знову щось перевернулося у мені. Ми разом із тренером пішли до поля.
– Ніка, вставай вже із Раяна – каже він їм і вона встає.
– Так я вже встаю, я просто перечипилась – я закотила очі, щоб не заплакать. Ми стали своїми командами грать.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍