Читати книгу - "Olya_#1"

перепідготовки спеціалістів їх навчали саме цьому — не структурі кодування, не управлінню софтом, не анатомії ботів та органічних сполук чи ще чому, їх учили в цілому одному — тримати ситуацію під контролем. Першим дзвіночком була секретність. І ще на Землі, до вильоту, Оля оформила запит у корпорацію. Корпорація підтвердила секретність, але одна її знайома дівка з головного офісу на Венері запевнила Олю, що все там гаразд, що просто якісь товстосуми втрапили в дрібну халепу і не хочуть тепер ославитися на весь обжитий Всесвіт. Ну нехай, Оля проігнорувала.

Тепер от Кривавий Мис, бозна й кому підзвітний полігон General Biology та уряду колишніх Сполучених Штатів Америки. Тепер вихід із гіперстрибка раніше запланованого, якась до сказу смішна історія про «рятувальний» галактичний лайнер та «бідненьких» загублених контрабандистиків, про відсутність пучкового зв’язку та розрядку нашвидкуруч встановлених двигунів. І най-… Ні — най-найголовніше: на біса командор Конрад Янь — хай нікого не вводить в оману його молодший офіцерський чин — один із ключових людей на флоті і в Силах безпеки ООН, що несподівано для геть усіх ступив на борт їхнього катера під час незапланованої зупинки на орбіті Марса, командор Конрад Янь, один із небагатьох живих героїв «російської війни», один із найстаріших людей в обжитому Всесвіті, сірий кардинал світового уряду, співвласник ряду транснаціональних корпорацій, «лис», «підступний китаєць», «звичайний матрос», що ще під час далекого Олиного дитинства прогримів по усіх обжитих і необжитих світах як «Тихий Харон» і «Кат Катаріни», утопивши в крові нещасну автономну колоніальну конгломерацію, влаштувавши на ній таке побоїще, якого людство не знало з часів зіткнень колосальних флотилій коло Туманності Орла, тільки що менших масштабів, командор Конрад Янь, всевидящий, всезнаючий, майже всесильний, на біса він зараз запросив її до себе на оцей безлюдний, тьмяний, як склеп, капітанський мостик і отак кумедно (зловісно!) либлячись, розказує їй усілякі цілковиті дурниці про якісь ідіотські планетарні двигуни, неіснуючого товариша по службі і покинуті бази контрабандистів на далеких глухих планетах, командор Конрад Янь, «Тихий Харон» і «Кат Катаріни», — на біса він розпитує в неї про «розводку», і «заморозки», і кровоносну систему, і вилучення інтерфейсів із живих людей? І нащо він так пильно і так тихо на неї дивиться в цій мерехтливій пітьмі?

Нащо він дав себе зламати? А якщо не дав, то нащо потис її руку? Він, безумовно, знає, що ручкання з криптографом — це завжди «конект», і вже від криптографа залежить, просканує він тебе чи ні. Це знак довіри, якщо від тебе, але й покора, якщо криптограф дає тобі руку, це такий церемоніал, ввічливий наказ — оголи всі системи, розчепір свою душу… Він усе це, безумовно, знає, тож нащо він потис? Він хотів, щоб вона його зламала? А якщо хотів, то навіщо, який у цьому сенс? Неважливо, це гра, Олю, він грає, тож грай і ти, гра має тривати, контроль, контроль, контролюй кляту гру!

Йому надійшло п’ять повідомлень. Оля нашвидкуруч передивилась чотири — нічого вартого уваги.

Одне відео від його доці, більш ніж двохсотлітньої юнки, що тихо жила десь у власній планетарній системі в рукаві Лебедя та, за чутками, тримала цілу армію власних дрімерів…

На відео вона геть не схожа на нього — чорношкіра й трошки повненька, з наголо бритою головою і ядуче-фіолетовими оченятами… але, ясна річ, вона такою була не завжди — може, останні півсотні літ, а мо’, й менше — її образ колись використовували для зовнішньої реклами, і Оля трошки пам’ятала, якою вона тоді була…

Тихий, ослаблий голос, в’яла міміка, жести… Оля прокрутила на максимальній швидкості:

— Привіт, татусику… Не знаю, де ти там іще вештаєшся, але я тебе люблю. Знаєш, мені здається, що я скоро помру. Я хотіла тобі розказати, що постійно прокручую сни, де я помираю, усіляким чином…

/перемотка/

— Мені подобається згасати. Ну ось дивись, дивись на мої руки, так? Вони безпомічні, так, безпомічні! Я хочу ними обняти себе всю і не можу, розумієш? Мої руки, так?! Розумієш?!.. Але я не можу вийти, як тоді, я не можу стати перед собою і дивитись на себе, ні! Ну чому?? Вони говорять, що я заслужила. Вони говорять, що прийшли мене з’їсти, вони сплять у своїх…

/перемотка/

— Вони там, там! Але вона одна, вона стояла переді мною, о боже, їх так багато, але вона і одна, і ВСІ ВОНИ — як так може бути? Вона сказала, що я тля! ТЛЯ НА ЇЇ МОГИЛІ!..

«Яка нісенітниця!..»

/перемотка, перемотка!/

— … о так — вона сміється! Який у неї сміх, і вона… Вона сказала, що я тепер висплюсь, так, вона сказала, що поцілує мене і з’їсть.

/stop/

«Тут вже ніякий наладчик не дасть ради», — промайнуло в Олі, і вона на найвищих можливих швидкостях крутнула далі.

Якийсь дурнуватий блок текстових новини…

«Прес-служба корпорації RSK Group офіційно заявляє, що масштабні аварії одразу кількох енергоємностей навколо ряду віддалених одна від одної зірок ніяк не пов’язані з активністю терористів…»

«Об’єкт Фаланга було виведено з глобальної системи RSK — повідомляють про кількох загиблих інженерів корпорації під час зняття резервного енергоблоку з орбіти зорі…»

Іще відеоблок новин — змодельований миловидний диктор приємним голосом:

— Офіційне підтвердження від RSK Group про масштабну аварію на об’єкті «Точка опори»