Читати книгу - "Останній ельф"

сон і вона мусила вийти прогулятися, щоб забути його. А страшні сни снилися тут частенько. Трава ставала дедалі вищою, і Робі впала навколішки, щоб заховатися в ній. Так вона підповзла до самісіньких чагарників. Гніздо знаходилось на висоті її носа — вона буквально наштовхнулася на нього. Усередині лежали два яйця — дві пігулки від голоду. Перепелині яєчка були зовсім невеличкі, рясно всіяні світло-коричневими, аж до золотистого, цяточками. Робі взяла одне з них у руку й відчула пальцями, яке воно гладеньке й тепле. На мить вона заплющила очі: мама, обнімаючи її, казала, що коли ми щасливі, то люди, які нас любили, але яких уже нема на світі, повертаються до нас із царства мертвих. Тож тепер, може, тато й мама перебувають поруч із нею. Робі знову розплющила очі, ще раз поглянула на свій неоціненний скарб — два перепелині яйця, — а тоді взялася до діла. Яйце, яке тримала в руці, вона одразу й з’їла — пробила в ньому паличкою дірку й з насолодою висмоктала весь уміст: спершу білок, а тоді найсмачніше — жовток, який цідився через дірочку повільно, крапля за краплею. То було задоволення, яке на мить повернуло Робі радість життя.

Тоді постало питання: що робити із другим яйцем? Першою думкою було одразу ж упоратися й із ним. Те, що в тебе в животі — уже твоє, його ніхто не відніме й не вкраде. Але два яйця — це таки багацько. Шлунок, що вже призвичаївся бути напівпорожнім, може не втримати в собі стільки, а тоді — біль, блювота. Зрештою, хоч би скільки ти з’їла за раз, за пів дня живіт знову скрутить від голоду, тому краще їсти потроху. Робі заховала яєчко в грудку землі, а її загорнула в листя й поклала не у велику кишеню спереду спідниці, де тримала різні потрібні для роботи речі, а в іншу, потайну. З підшивки сірого засмальцьованого плаща з мішковини вона зробила — за допомогою великих колючок, що правили за голки, та шматка мотузки, якою був зав’язаний один з мішків із кукурудзяною крупою, — щось на зразок складки, куди можна ховати різні речі.

Цілий день без голоду. Робі глибоко вдихнула ранкове повітря: це буде чудовий день.

Розділ другий

Ранок видався сонячним. Просочуючись досередини крізь стародавні бурштинові вікна, сонячне світло сповнювало бібліотеку позолотою.

Йоршкрунскваркйолнерстрінк, юний ельф, прокинувся й потягнувся, розправляючи довгі, як у всіх підлітків, руки.

Дракон же й далі дрімав. Бурштинові шибки дрижали від його тихого хропіння, і через це по освітлених золотистим світлом стінах перебігали брижі, як ото на ставку від легенького подиху вітру. Юний ельф підвівся, струсивши із себе сотні блакитних і золотих метеликів, що вкривали його вночі, гріючи своїм ледь відчутним теплом.

Якусь мить він стояв перед плетивом в’юнких рослин, що спиналися по стародавніх арках, угинаючись під вагою різноманітних плодів, і вагався: що він хотів би на сніданок? Тонка солодкість полуниць із терпкою кислинкою помаранча? Ні, це не для сніданку. Краще вже медовий інжир і свіжий рожевий виноград. Безперечно краще. Так само й кольорова гама буде цікавішою. Світло-рожевий гармоніює з темно-зеленим. На бурштиновому тарелі вони створюватимуть контраст, що приємно тішитиме очі.

Як же йому пощастило, що в одній з давній книг знайшлися вказівки про вирощування в’юнких плодоносів разом з кількома насінинами. Тепер скрізь витав їхній легкий, витончений аромат. Юний ельф глибоко вдихнув його. Усе просто ідеальне. Неймовірно досконале. Бездоганно досконале. Незрівнянно досконале. Беззаперечно досконале. Абсолютно досконале. Нестерпно досконале. Досконале до нудоти.

Драконяча туша, що надималася й опадала в такт лункому хропінню, заповнювала собою майже всю велетенську залу. Чергування сіруватих і рожевих лусок на його шкурі витворювало складні сплетіння ліній та візерунків. Хвіст дракона був скручений кільцем, наче бухта линви на пристані. Юний ельф пройшов повз дракона до різьблених дерев’яних дверей, які вели з печери надвір, й обережно їх відчинив. Хоч як він старався, двері все-таки заскрипіли, але дракон і вухом не повів.

Надворі було вітряно. Ген удалині обрій змикався з темним морем, на якому біліли піняві хвилі. Над водою кружляли чайки. Юний ельф навіть за багато миль відчував запах моря. Він сів і задивився на птахів. Вітер розкуйовдив йому волосся. За його плечима височіли, сягаючи аж до хмар, Темні гори. Запах моря змішувався із запахом сосен. Юний ельф заплющив очі й почав мріяти, як він купається в морі. Він відчував на обличчі морську піну, а на язику — смак солоної води. Уявляв, як хвилі розбиваються об берег. Як він плаває морем, сходить на високі гори, долає ріки, оглядає різні міста. Ельф немовби чув, як пружинить під ногами земля, коли він крок за кроком прямує пізнавати світ.

Ранкову тишу прорізав голос дракона, що луною відбився в ельфових вухах: «Ти, безталанний юначе, як міг ти скоїти річ таку зухвалу — відчинити навстіж оту браму, з якої лине холод на мої, старого хворого дракона, ревматичні кості? Чи ж ти забув, о нещасний, що протяг стократно посилює той біль, який лещатами стискає мій череп? Чи ж ти не тямиш, о найнещасніший з усіх, якого лиха може заподіяти мені зимне повітря, яким тягне із брами? Воістину, це протяг погибелі, це вітер смерті…»

Юний ельф розплющив очі. А тоді зітхнув. Одного разу, три роки тому, він говорив драконові про те, що добре було б спуститися вниз і поглянути на море зблизька. На все це знадобилося б якихось півдня. Драконове голосіння тривало одинадцять днів. Через гіркий плач, викликаний страхом, що його покинуть, у дракона почалося запалення навколоносових пазух, яке згодом ускладнилося запаленням обох вух, а це стало причиною тяжких нападів запаморочення, які так до кінця не минулися й особливо посилювалися у вітряні дні. А коли на нього нападало запаморочення, дракон почувався так, наче шлунок підкочується йому через горло до правого вуха, а іноді — до лівого, хоча частіше саме до правого…

Йорш знову зітхнув.

Коли він був ще дитиною, то присягнувся доглядати старого дракона. Завжди.

Він увічливо запитав у дракона, чи не хотів би той попоїсти.

Дракон відповів протяжним стогоном, сповненим морального страждання. Саме питання викликало в нього обурення. Їсти? Їсти? Йому? О, нещасний, чи ж ти забув? Адже він, дракон, потерпає від печії, нетравлення, застою жовчі, здуття кишок, болів у другому, третьому й шостому міжребер’ї, не кажучи вже про гикавку та відрижку! Як може він, при всіх