Читати книгу - "Під куполом"

вони не вийшли, він вибрався з фургона. Не міг він більше просто отак тут сидіти. Він мусив зайти всередину і сам побачити, що там відбувається.

30

Барбі побачив, як Джуніор підводить пістолет. Почув, як Джуніор каже Расті, щоб той заплющив очі. Він закричав, не думаючи, без усякої гадки, що саме збирається сказати, слова самі собою вискочили йому з глотки: «Егей! Сракоротий! Я тебе таки дістав, еге ж? Я тебе гарненько дістав!» Сміх, що прозвучав услід за цим, схожий був на сміх божевільного, котрого позбавили звичних ліків.

«Отже, це так я сміюся перед тим, як мені померти! — подумав Барбі. — Треба це запам'ятати». І від цієї думки розреготався ще дужче.

Джуніор обернувся до нього. На правому боці його обличчя відбилося здивування; ліва сторона залишалась застиглою в вищирі.

Цей його вираз нагадав Барбі якогось супернегідника, книжку про котрого він читав у дитинстві, хоча якого саме, він згадати не міг. Імовірно, якийсь із ворогів Бетмена, вони завше були найстрахолюднішими. Потім йому згадалося, як його молодший брат Венделл намагався вимовити слово «вороги», а в нього повсякчас виходили «вовоги». Це змусило його розреготатися ще дужче, ніж перше.

«Це не найгірший із тих фіналів, які могли б статися, — подумав він, просовуючи руки крізь ґрати і тицяючи Джуніору одночасно два гарненькі «факи». — Згадай Стабба з «Мобі Діка»: "Яка не випаде мені доля, я зустрічатиму її сміючись"»[416].

Джуніор побачив, що Барбі показує йому аж два середні пальці, синхронно, і геть забув про Расті. Виставивши вперед руку з пістолетом, він кинувся по коридору. Розум у Барбі зараз працював дуже ясно, але він йому не довіряв. Люди, які, як він чув, ходили нагорі й балакали, були, радше за все, плодом його уяви. Але, попри все, мусиш догравати свою роль до кінця. Не маючи нічого іншого, він може подарувати Расті кілька вдихів повітря, трохи часу життя.

— А ось і ти, сракоротий, — гукнув він. — Пам'ятаєш, як я начистив тобі пику тієї ночі біля «Діппера»? Ти ще скиглив, як суче цуценя.

— Я не скиглив.

У нього це прозвучало, як назва чогось екзотичного у вже й без того геть покитаєному меню. Обличчя Джуніора виглядало суцільною машкарою. Кров із лівого ока скрапувала йому на темну від щетини щоку. І тільки тепер у Барбі промайнула думка, що в нього тут є хай невеличкий, але шанс. Хай не прекрасний, але поганий шанс все'дно кращий за ніякий. Він почав рухатися з боку в бік перед своїм тапчаном і туалетом, спершу повільно, потім швидше. «От тепер ти знаєш, що відчуває механічна качка в тирі, — подумав він. — Це теж треба запам'ятати».

Джуніор поводив за його рухами своїм єдиним цілим оком.

— Ти її трахав? Ти трахав Ейнджі? — «Фиї-і твафау? Фи твафау Ейньї?»

Барбі зареготав. То був сміх скаженого, такий сміх, що він його не визнавав за свій власний, але в ньому не було нічого фальшивого.

— Чи я її трахав? Джуніоре, я трахав її згори і знизу, спереду і ззаду, вздовж і впоперек. Я трахав її, допоки вона не почала співати «Слава командиру» і «Сходження злого місяця»[417], я трахав її, допоки вона не почала тіпатися на підлозі й волати: «Ще-ще-ще». Я…

Джуніор перевів погляд на свій пістолет. Барбі це помітив і негайно стрибнув вліво. Джуніор вистрелив. Куля вдарила в цегляну стіну в глибині камери. Розлетілися темно-червоні уламки. Деякі з них вдарилися об грати — Барбі почув металевий брязкіт, ніби горох у жерстяному кухлі, навіть попри те, що від пострілу йому задзвеніло у вухах, — але жоден з них не дістав Джуніора. Курва. Далі по коридору щось волав Расті, либонь, намагаючись відволікти Джуніора, але Джуніор уже покінчив з відволіканнями. Джуніор мав на мушці свою головну ціль.

«Аж ніяк, нічого ти не маєш, — подумав Барбі. Він не переставав сміятися. Абсурд, божевілля, але вже як є. — Я не твій, ти, жалюгідний одноокий мазефакер».

— Вона казала, що в тебе не стоїть, Джуніоре. Вона тебе називала Ель М'яко Херотто. І ми з нею з цього сміялися під час наших…

Він стрибнув вправо одночасно з пострілом Джуніора. Цього разу він почув, як куля свиснула йому повз голову, з отаким звуком: зззззз. Знову бризнули цегляні осколки. Один ужалив Барбі в шию.

— Давай, Джуніоре, ти, часом, не погано почуваєшся? Щось із тебе стрілець, як з байбака математик. Ти дійсно тупак? Так тебе зазвичай називали Ейнджі з Френкі…

Барбі зробив фальшивий порух управо, але натомість кинувся до лівої стіни камери. Джуніор вистрелив тричі, гуркіт був оглушливим, запах пороху густим і різким. Дві кулі зарилися в цеглу, третя поцілила в металеву основу туалету зі звуком: «дзинннь». Почала витікати вода. Барбі так вдарився об дальню стіну камери, що аж зуби йому торохнули.

— Тепер я тебе дістану, — захекано промовив Джуніор. «Фефев'я фефе фіфану».

Але в глибині того, що залишилося від його перегрітого думального двигуна, він дивувався. Ліве око в нього осліпло, а в правому мерехтіло. Він бачив не одного Барбі, а трьох.

Ненависний сучий син упав долі, коли Джуніор вистрелив, і ця куля також пролетіла мимо. Тільки крихітне чорне вічко відкрилося у центрі подушки в узголів'ї тапчана. Але він нарешті лежав нерухомо. Уже не стрибав, не смикався. «Слава Богу, я вставив новий магазин», — подумав Джуніор.

— Ти отруїв мене, Бааарбі.

Барбі не мав поняття, про що він белькоче, але відразу ж погодився.

— Правильно, проклятий сцикодристунчику, саме це я й зробив.

Джуніор просунув «Беретту» крізь ґрати і примружив своє негодне ліве око; таким чином кількість Барбі зменшилася всього до двох. Язик у нього залип між зубами. Його обличчя спливало потом і кров'ю.

— Побачимо, як ти тепер побігаєш, Бааарбі.

Барбі не міг бігати, але міг повзти і зробив це, різко посунувшись прямо в бік Джуніора. У нього свиснуло над головою, і він відчув легкий обпік вздовж однієї з половинок гузна, коли куля розпорола йому джинси і труси, заодно зчесавши верхній шар шкіри під ними.

Джуніор відхитнувся назад, поточився, ледь не впав, ухопився за ґрати камери праворуч і так утримався на ногах.

— Не рухайся, мазефакер.

Барбі перекотився до тапчана й лапнув під ним, сподіваючись ухопити ніж. Він зовсім забув про цей довбаний ніж.

— Хочеш дістати в спину? — спитав Джуніор позаду нього. — Окей, мені це годиться.

— Стріляй! — закричав Расті. — Стріляй у нього. СТРІЛЯЙ!

Перш, ніж прозвучав наступний постріл, Барбі встиг подумати: «Господи Ісусе, на чиєму