Читати книгу - "Феномен Фенікса"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
«Спогади про багатоголових драконів збереглися в основному в казках лише та билицях», — журиться один з авторів, який писав на цю тему.
Хоча «не можна зарані передбачити, шановні читачі, де доведеться зустрітися з нечистою силою, — слушно зауважує інший автор, який теж писав на цю тему, але на відміну від першого — оптиміст. — З’явитися її представники — нечистої сили, цур їй пек! — В. Ч. — можуть будь де… «Де подумаю, там і з’явиться» — говорили в народі. Диявол такий же легкий, як і людська думка і такий же, як важка дума, нав’язливий та причепливий… Одне слово: «Де подумаєш, тут і живуть…»
«Так що ж це — вигадка чи факти? — запитує він далі і сам же й відповідає: — з одного боку збереглося мало свідчень існування літаючого змія, але з другого — в різні епохи його бачили багато людей. В пошуках істинної відповіді залишається порпатися в книгах і рукописах, вишукуючи додаткові свідчення. Кому ж ліньки розшифровувати старовинні фоліанти, можемо порадити чекати чергової з’яви вогняного змія».
Але все ж таки під Сквирою «жила люта змія», — звернемось ще раз до «Українських передань» зібраних М. Возняком, — яка тільки те й робила, що… «робила багатсько лиха людям, — кажуть, що вона буцімто тільки і їла, що хлопців та дівчат молодих. То вже що не робили, щоб відрятуватися від цієї лютої змії, так і нічого не пособляє…»
У зв’язку з цим — чим же все-таки завершилася історія із сквирською змією, автор і звернувся до одного чоловіка, — мешканця Сквири. І ось що він відповів (сховавшись, правда, за криптонім «М. Б.»):
— Так, я із Сквири — є таке містечко на Київщині, райцентр на річці Сквирці… Вперше згадується в писемних джерелах 1390 року… А ще раніше — не знаю вже чи точно, — в літописах і писали, що буцімто біля Сквири «жила люта змія, що вона тільки те й робила, що хлопців та дівчат молодих їла». Так це чи ні — хто вам тепер скаже.
Та ще достеменно, як оце їй до мене, шановний, причепилися, аби я вам точні дані про сквирську зміюку повідав… Хоча все могло — коли писали, — бути. Тим більше, змії на Русі нашій завжди водилися. Кого, кого, а різного гаддя у нас завжди вистачало.
Яка воно нині ситуація із проживанням змії біля Сквири, не відаю.
— Чи вірю я в існування зміїв?.. Власне, змії… а чому б і ні? Га? Ще і як вірю. Тим більше, одна змія живе у мене вдома… Тобто я з нею живу. І, як бачите, ще й нічого.
Живий — здоровий.
Ох, скажу ж вам, і змія у мене!..
Але хоч і змія, а — МОЯ! Єдина. Найкраща у світі, яку я на жодну янголицю ні за які скарби світу не проміняю…
Та й що вам казати. Кожен з нас, чоловіків, повинен мати одну, але свою. Ту, про яку іноді з серцем — життя є життя — може й сказонути: ЗМІЮКА!!!
І швидко охолонувши, додасть радо, як хвастуючись:
— Але ж… МОЯ!!! Хоч і змія, а — МОЯ!!!
АГОВ, НА ПОЛЯРНІЙ ЗІРЦІ!
Сім яскравих зірок Малої Ведмедиці утворюють фігуру Ковша (українські народні назви цього сузір’я — Малий Віз, Пасіка). В нашому небі Мала Ведмедиця видима протягом року. Найяскравішою зіркою сузір’я є Полярна зоря 2-ї візуальної зоряної величини, розташована біля Північного полюса (звідси назва), тому її використовують для визначення напряму на Північ (улюблена зірка мореплавців) та широти місця, що приблизно дорівнює П. З. над горизонтом.
З астрономічного довідника
Чи є життя біля Полярної зірки, запитав мене якось один приятель і дещо «конкретизував» його: на якій— небудь тамтешній планеті (якщо вона там є), заселеній тамтешніми хомо сапієнсами. Чи якимись іншими аналогами нашого людства. Але хто про це достовірно скаже? Тому я нічого певного і не міг відповісти приятелю.
А так би хотілося дізнатися, так…
Тільки ж як до неї, до далекої Полярної зірки, що вічно сяє у нас над головами у високому зеніті дістатися земному хомо сапієнсу? Як зв’язатися з нею?.. Чи хоча б дати про себе знати… Яким-небудь сигнальчиком, що ми — Хомо сапієнси, — ще водимося в Сонячній системі, що розташована у спіральному рукаві Оріона місцевої галактики, званої Молочним шляхом. Знаходимось ми на далекій околиці — до центра Галактики від нас 25-30 тисяч світлових років. Конкретно — на третій планеті згадуваної Сонячної системи під назвою Земля.
Живемо. Поки що. На далекій-предалекій околиці Молочного Шляху.
Ще й співаємо…
— Співаємо?..
Та це ж… це ж ідея! Пошлемо до
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Феномен Фенікса», після закриття браузера.