Читати книгу - "Житіє моє, Ірина Володимирівна Сиром'ятнікова"

решті сектантів. Невідомо, як толкував її поведінку Посвячений, але бесіди за чаєм стали перетворюватися на довгі монологи, в яких Хаіно викладав якісь заплутані філософські притчі і незрозумілі теорії (на інші теми розкрутити його не вдавалося).

«Нічого, спокійно посміхалася Лаванда, — тепер рахунок на мою користь. Він визнав мене за свою, хоча впирався майже три роки. Взагалі-то, це нормальний термін для проникнення на такий глибокий рівень. Рано чи пізно, його прорве на щирість. Дивно, що він нічого не розповідає про сім’ю. Чи бездарність Сема його бентежить?»

Рядові сектанти все частіше зверталися зі своїми проблемами до Лаванди (Хаіно починали відверто побоюватися), а таємничі гості (деякі з них приходили до Посвяченого в шарфах і масках) забували припиняти розмовляти в присутності білої. Тепер їй почали відкриватися стратегічні плани секти.

— Нашого заморського друга ми можемо і не дочекатися, — вів один з тих, хто не захотів відкривати обличчя. — Зі штабу Зертака повідомили, що острівні гарнізони атакували невідоме судно, яке відмовилося зупинитися для огляду. І це при дому, що шаланди еміґрантів проминають острови мало що не караванами!

— Професіонали, — незадоволено пробурмотів Хаіно. — Ступінь загрози визначили на льоту. Тих, хто пливе в шаландах, вони виловлюють вже на березі.

Замаскований співрозмовник Посвяченого похитав головою:

— Якщо так піде, то створити угрупування, необхідне, щоби захопити узбережжя, до весни не вийде.

— Не вийде до весни, вийде влітку, — відмахнувся Хаіно. — У наших заморських друзів немає вибору. Необхідно спланувати кампанію в пресі — це зашкодить жандармерії вивозити еміґрантів з узбережжя. Після закінчення штормів критичної маси нам вдасться досягнути за пару тижнів.

— Міхельсон може не піддатися тискові.

— Тоді цей епізод додасться до списку громадського незадоволення! Лояльність суспільства «нагляду» — ось наша ціль. Кожна помилка Міхельсона повинна викликати бурхливу істерику, а ті, хто посмів його підтримати — піддаватися суворій обструкції.

— Ми над цим працюємо.

— Погано працюєте.

На жаль, на цьому місці Лаванда перестала розливати чай і змушена була йти.

Те, що до внутрішніх інгернійських проблем Чудесники залучають зовнішніх агресорів, обурило армійського полковника Кілозо до глибини душі.

«Нічого святого!!! Слабі і безпомічні, ха! А повернення, я так розумію, до влади? Правильно їх Роланд ганяв, шкода, що не добив. Верткі, гадини!»

На погляд Лаванди, в Інгерніці жилося просто прекрасно, а їй було з чим порівнювати. Реформації а-ля Хаіно країна не потребувала.

«Треба розібратися, що це в них там за «основна ціль». Щось таке, що одним махом змінить розстановку сил і дозволить їм творити все, що завгодно. Страшна перспектива. І ще цей артефакт, який відкриває дорогу Потойбічному… Такий, як Хаіно, його скорше активує, ніж знищить. З іншого боку, вірити Посвяченим — себе не поважати. Просто думки вузлом зав’язуються. Ні, не можна зараз ще від них іти.»

І Лаванда продовжувала заварювати чай, піддакувати Хаіно і підбадьорювати сектантів. Справжній шпигун може чекати свого часу десятки років, але біла чомусь була певна, що все вирішиться набагато раніше.

«Неможливо до безконечності вагатися, стоячи на межі. Та і в «заморських друзів», якщо це са-оріотці, стільки часу нема. Цей рік буде вирішальним!»

Ще пару місяців потерпіти неспокійних божевільних Лаванда могла. Вона не мала сумніву, що цього разу секту буде знищено на корінь, а Посвячений метався по Інгерніці, намагаючись втекти від власних слідів.

Освічене інгернійське суспільство лихоманило.

Журналісти один за одним обговорювали промахи уряду і недоліки зовнішньої політики, але Ларкес сприймав навколишні події, як просту суму протистояння двох сил. Шумні каштадарці, похмуро-роздратовані біженці, навіть нежиті, які тупо хотіли жерти, — все це уявлялося йому у вигляді фішок, якими роблять хід в тій чи іншій гри. Всякий емпат за пару хвилин пояснив би старшому координаторові, наскільки світ складніший за його уявлення, саме тому до емпатів Ларкес не звертався. Аспекти реальності, які не стосувалися його помсти, чорного мага не цікавили.

Однак є в житті події, які навіть одержимий ігнорувати не може. Наприклад, візит конкурентів.

Це був один з небагатьох випадків, коли розширене засідання Круга відбулося не в стінах замку Деренкорф. І Ларкес знав, чому: приміщення фортеці спішно обладнувалися захистом від летких отрут і зачарованих диверсантів, а от учбовий центр НЗАМПІС північно-західного регіону (той, що під Дрейзелом) до нових загроз виявився готовим якщо і не повністю, то дуже навіть. Збирати стільки відповідальних осіб в будь-якому іншому місці було би злочином.

І от тепер Ларкес з тихою гордістю вітав гостей (особливо чорних). Що може бути кращим доказом його здібностей як старшого координатора регіону, ніж прояв такої довіри. Була в положенні господаря і ще одна перевага: Ларкес завчасно знав, кого чекати. Це давало час подумати над підбором учасників засідання. Який був дивним, дуже дивним.

Зрозуміло, коли за одним столом сидять координатори регіонів, шеф жандармів і головний цензор (вони майже завжди і збиралися таким складом). Непогано вписувалися в компанію представники армійського командування. Так-сяк можна було пояснити присутність міністра практик цілительства (всі його підлеглі поголовно військовозобов’язані). До міністра алхімії і ремесла теж, напевно, виникнуть зрозумілі запитання. А от що тут робити Курту Дайхангу, міністру суспільного виховання? Якщо лише його відомство, яке опікає не лише школи і притулки, але і тюрми, не вирішили вважати до певної міри силовим. І вже зовсім дивно виглядала серед чоловіків Алія Саванті, міністр суспільних благ. Біла взагалі не мала серед підлеглих озброєних людей, правда, на неї працювало більше за все емпатів.

«Може, уряд вирішив показати са-оріотцям цирк? Чи розважити бесідами про порятунок душі?»

Звичайно, Інгерніка вже давно не була ні з ким в стані війни, але логіки Ларкес все-одно не бачив, і це змушувало його раз за разом пробігати пальцями вздовж лівого лацкана піджака, демонструючи знаючим людям своє здивування. Очевидно, що пан Міхельсон мав якийсь план стосовно всього, що ставалося, і старшому координаторові залишалося лише підкоритися рішенню начальства.

Засідання почалося о третій годині з доповіді шефа міністерських аналітиків Філіпа Олемана.

— … таким чином, поєднання прямих вимірів і даних, отриманих з допомогою інструментального контролю дає можливість зробити висновок, що…

Ларкес майже не слухав доповідача — те, про що містер Олеман збирався проінформувати міністерський Круг, старший координатор благополучно вичислив сам. Частково з повідомлень підлеглих, частково з даних, отриманих від генерала Зертака (в обмін на кілька дрібних послуг), а дещо він почув від Акселя, який несподівано помирився з Тангором. Дуже показово. Останнім часом сильні чорні стали набагато більш охоче спілкуватися між собою, а слабші намагалися пройти ритуал Обретіння Сили і записатися хоч в чистильники, хоч в «нагляд». На думку Ларкеса, це було поганим знаком.

«Всі маги відчувають тінь, що нависла над світом. Білі гуртуються навколо різноманітних