Читати книгу - "Бурштиновий Меч 1-6, Ян Фей"

поплескав юнака по плечу. Молодий чоловіче, не пийте занадто багато.

.

Каргліз не знав, сміятися чи плакати.

ó .

Він не очікував, що йому знадобиться дванадцять років, щоб повернутися в цей світ після того, як його вигнали «Всі за одного». Найголовнішим було те, що тут все відрізнялося від знайомого йому Еруїна. Лорди пішли, королівство отримало три нові провінції в Шварцвальді, королівська фракція розпалася десять років тому, і війна закінчилася. Місцеві жителі Тонігеля насправді були п'яницями.

Він тихо зітхнув, відчувши на серці легку меланхолію.

?

Еруїн все ще існує, але де ти, мій пане?

Він схопив чоловіка за руку і вийняв з кишені срібну монету. Яка сьогодні дата? Що таке святкування?

,

Каргліз показав на дві сторони вулиці, які були прикрашені ліхтарями та прикрасами. Також були завіси з емблемами лілій. Вдалині стояли навіть столи з пивними бочками та їжею на них. Весь замок Абіс був наповнений святковою атмосферою.

—

Хіба ти не знаєш, друже? Це весілля Її Королівської Високості —

Весілля Її Королівської Високості? Каргліз був шокований, що принцеса Грифіна виходить заміж? За кого вона виходить заміж?

?

Яка принцеса Грифіна? Чоловік помер кілька років тому. Слідкуй за своїм ротом, юначе. Той, хто виходить заміж – княгиня Фоша.

?

Королівська високість померла? Той, хто виходить заміж – це принцеса Фоша?

Каргліз був приголомшений, спостерігаючи, як чоловік іде геть. Ким була принцеса Фауша?

.

Він у заціпенінні вийшов на центральну площу замку Абіс. Під яскравим сонячним світлом він нарешті побачив височезну статую.

.

Каргліз зупинився.

.

З його очей одразу потекли сльози.

Нарешті він впізнав найпривабливішу статую лицаря на площі. Це була людина, яку він шанував.

.

Його володар.

Він стояв під статуєю в заціпенінні, поки хтось не підійшов до нього і не став поруч. Ця людина також підняла голову, щоб подивитися на статую. Через деякий час людина заговорила.

Минуло багато років. Людей, які б стояли під цією статуєю, стає все менше і менше.

Почувши знайомий голос, Каргліз різко обернувся.

Містер Ретто?

!?

!?

.

Високе арочне вікно, яскраві кольори, а подвір'я за вікном було прекрасним, як ніколи. Здавалося, що за останні десять років це дещо спокійне вивчення не дуже змінилося з того року, коли помер її батько.

.

Грифіна мовчки подивилася на довге крісло під шторами. Червона подушка на стільці відбивала золоте полуденне сонце. Пил літав вгору і вниз у косих променях сонячного світла. Грифіна все ще пам'ятала дівчину, яка сиділа на цьому стільці і слухала історію, розказану Обервеєм того ж тихого дня.

Старша принцеса повільно закліпала очима. Вона зібралася з думками і обережно зачинила двері, перш ніж розвернутися, щоб піти.

.

Але голос гукнув її ззаду.

.

Сестра.

Харуз з короною на голові дивився на струнку і самотню спину сестри. Через десять років він виріс і мав обов'язки короля. Але в його серці все ще були речі, які він не міг відпустити.

.

Називайте мене принцесою Грифіною.

Сестро, Харузе не могла втриматися, щоб не прошепотіти: «Передайте мої вітання вчительці».

.

Грифіна повернула голову і подивилася на брата.

?

На обличчі Грифіни з'явилася ледь помітна посмішка: Чому б тобі не піти самій?

—

Учитель не хоче мене бачити —

?

Чи так це? Очі Грифіни блиснули пустотливим світлом, До речі, я вийшла за нього заміж замість тебе.

—

Сестра —

Гарузе раптом стало ніяково: Чи не могли б ви перестати говорити про принцесу Фушу? Я не робив це спеціально.

Нічого страшного, Грифіна радісно посміхнулася Вона в майбутньому буде моєю. Природно, вона не має до вас ніякого відношення.

.

Харузе подивився на сестру з ошелешеним виразом обличчя.

.

Зал замку Абіс час від часу наповнювався сміхом і дискусіями. Всі готувалися до майбутнього весілля — весілля віконта Канолана і принцеси Фуші. Можливо, ще півроку тому Еруїн так і не дізнався, де знаходиться Канолан у цьому королівстві. Можливо, це була нещодавно оброблена земля в Шварцвальді. Хоробрий лицар завоював серце принцеси.

.

Все було як у легенді десятирічної давнини.

!

Але серед гармонії завжди були якісь дисонансні ноти. Наприклад, пролунав голос, який звучав трохи сердито: Ця розповідь знову неправильна, Амандіно! Де Фелаерн? Іди за Фелаерном!

.

Амандіна гірко посміхнулася, дивлячись на даму-купчину, поклавши руки на стегна і піднявши брови перед собою: Фелерн уже вирушив у подорож на рівнини з містером Сіель ом. Вони також взяли з собою Тію.

—

Ой, сердита купецька пані постукала їй по голові, я тепер пам'ятаю, цим рахунком керує той хлопець —

!

Вона підвела очі і побачила підступну постать, що піднімалася сходами. Вона тут же крикнула Брандо, стій!

Але Брендел ніяк не міг зупинитися, і він негайно втік.

?!

Сердитий голос Амандіни було чути по всьому замку Брандо, ти мертвий! Ти вчора знову залізла в ліжко тієї маленької жінки-дракончика?!

? -!

Або червоний? Або ті дві маленькі вовчиці!

Дівчина-горець збиралася вийти, але коли почула це, її обличчя відразу почервоніло. Вона відчинила двері і побачила, що знадвору їй підморгує якийсь пан.

Скарлет на мить остовпіла, потім мовчки зачинила двері.

. -

У всякому разі, голос Амандіни долинув ззовні: я кажу тобі, Брандо, ти можеш спати з ким завгодно, але ти не можеш безрозсудно обчислювати рахунки. Якщо ти знову зробиш таку помилку низького рівня, я вижену тебе зі своєї гільдії!

У саду Мефістофель дуже зрадів, слухаючи метушню в замку. Він подивився на сестру. Андріке роздратовано подивився в той бік і відповів: Пара собак.

Принцеса Срібного Ельфа, яка сиділа збоку, вислухала скарги Андріке і не могла стриматися від посмішки. Вона підняла голову і подивилася на строкату тінь дерев.

.

Вона раптом відчула небувалий спокій у своєму серці.

.

На кладовищі.

.

Едесса спокійно дивилася на тихий і самотній надгробок посеред трояндових кущів. Її погляд був м'яким, ніби вона згадувала все багаторічної давнини. У ту хаотичну епоху її душа змогла знайти когось, на кого можна було б покластися. Але в цю епоху вона могла відчувати себе самотньою тільки в цьому світі.

.

Вона на деякий час зупинялася перед надгробком, як і кожного дня, зупинялася тут. Для неї, на цьому самотньому кладовищі, в її серці був похований король.

.

Вона мовчки тримала намисто в руці. На кольє не вистачало лише кришталевого кулона.

.

Це була вся її надія.

.

Едесса повільно розвернулася і вийшла