Читати книгу - "Таємничий острів"

водна пустеля. Ніякої землі на видноколі! І жодного вітрила! Безмежна широчінь океану, і в ній загубився їхній острів.

Інженер і його побратими застигли в мовчанні і довго стояли нерухомо, обводячи поглядами океан. Очі їхні жадібно впивалися в морську далечінь. Але навіть Пенкроф, що відрізнявся чудесною пильністю, не побачив нічого, адже якби десь на обрії з’явилася земля, то, нехай вона навіть виникла б у вигляді невловимої для інших смужки туману, Пенкроф, безумовно, помітив би її, тому що природа наділила його справжніми телескопами, якими він оглядав світ з-під насуплених брів.

Від океану вони перевели погляди на острів, що виднівся весь як на долоні. Гедеон Спілет поставив виникле у всіх запитання:

— А чи великий він?

Адже острів здавався таким незначним серед безмежних просторів океану.

Сайрес уважно придивився до обрисів суші, врахував висоту гори, на якій вони стояли, і, подумавши трохи, сказав:

— Друзі мої, мені здається, я не помилюся, якщо скажу, що береги нашого острова тягнуться більше ста миль.

— А яка в нього площа?

— Важко сказати. Надто він примхливо порізаний.

Сайрес Сміт не помилився у своєму визначенні, — острів за величиною приблизно дорівнював Мальті або острову Закінф у Середземному морі, але мав значно неправильнішу форму, а разом з тим був бідніший на миси, стрілки, коси, затоки, бухти. Його дивні обриси вражали уяву, і коли Гедеон Спілет, на прохання інженера, замалював контури острова, усі погодились, що він схожий на якусь фантастичну тварину, на дивовижне крилоноге, що спить на хвилях Тихого океану.

Журналіст негайно склав досить точну карту острова.

Незайвим буде ознайомити читачів з обрисами острова. У тій частині берега, куди пристали наші мандрівники, коли їхня куля зазнала аварії, розташувалася широка бухта, обмежена з південного сходу гострим мисом, що під час першої подорожі Пенкрофа був схований від його очей. З північного сходу бухту захищали дві інші коси, а між ними лежала вузька затока, схожа на пащу величезної акули.

У напрямку з північного сходу на південний захід берег видавався в море округлим виступом, що нагадував приплющений череп якогось хижого звіра, а потім, біля того місця, де знаходився згаслий вулкан, піднімалися горбом кілька розпливчастих контурів. Далі берег тягнувся з півночі на південь досить плавною кривою аж до невеликої бухти, що врізалася в берег на середині периметра острова, а за нею вигинався скелястий мис, схожий на хвіст гігантського алігатора. Цей мис являв собою край великого півострова тридцять миль завдовжки, рахуючи від південно-східного мису, про який ми вже згадували, внизу берег півострова плавно вигинався, утворюючи широку відкриту затоку. так химерно виглядали обриси острова.

У найвужчій своїй частині — між Нетрями і бухтою, що лежала на західному березі саме напроти них, — острів мав тільки десять миль у поперечнику, а в найширшій частині — від північно-східного мису, схожого на щелепу акули, і до південно-західного краю острова — не менше тридцяти миль.

Поверхня острова відрізнялася розмаїтістю: від перших відрогів гори до самого берега океану його покривав густий ліс, а північна частина була безводна, піщана, гола. Між горою і східним берегом Сайрес Сміт і його супутники, на свій подив, знайшли озеро, облямоване зеленню. Вони й не підозрювали про його існування. З висоти здавалося, що озеро лежить на одному рівні з океаном, але, помізкувавши, інженер пояснив своїм супутникам, що воно розташоване футів на триста вище, тому що водоймою служить западина плоскогір’я, яка є продовженням гранітного берегового кряжа.

— А вода-то в ньому прісна? — запитав Пенкроф.

— Зрозуміло, прісна, — відповів інженер. — Мабуть, його живлять, гірські джерела.

— Дивіться, он тече маленька річечка. Вона саме впадає в озеро, — сказав Герберт, вказуючи на струмок, що, можливо, брав початок біля західних відрогів хребта.

— так, так, — підтвердив Сайрес Сміт. — І раз ця річка впадає в озеро, там, з боку моря, повинен бути стік, по якому виливається надлишкова вода. На зворотному шляху побачимо.

Цей швидкий, досить звивистий гірський струмок і вже обстежена ріка, мабуть, являли собою всю річкову систему острова, наскільки вона була доступна погляду наших мандрівників. Можливо, що в лісових хащах, які вкривали дві третини острова, текли до моря й інші річки. таке припущення напрошувалося саме собою, тому що лісиста частина острова була, очевидно, досить родючою і буяла чудовими зразками флори помірного пояса. У північній частині ніщо не вказувало на присутність річок або струмків. Можливо, що на болотистому північно-східному краю острова зібралися стоячі води, — загалом, там була дика і, мабуть, порожня область дюн, пісків і каменю — місцевість, що являла собою різкий контраст з іншою територією острова, яка відрізнялася багатою природою.

Вулкан, що знаходився не посередині острова, а ближче до північно-західного узбережжя, начебто служив межею цих двох зон.

На південному заході, на півдні і на південному сході нижні уступи гірських відрогів зовсім зникали під зеленим плащем лісів. Зате на півночі можна було простежити все їхнє розгалуження і побачити, як вони, поступово знижуючись, поступаються місцем піщаним рівнинам. Саме з північного боку в ті далекі часи, коли відбувалися виверження вулкана, потоки лави, що випливали з нього, проклали собі широку дорогу і вимостили її своєю застиглою товщею аж до того гострого мису, який закривав бухту з північного сходу.

Сайрес Сміт і його товариші пробули на вершині гори не менше години. Острів лежав перед ними, немов рельєфна карта, традиційно розфарбована: зеленим кольором позначалися ліси, жовтим — піски, блакитним — води. Усю його поверхню вони могли охопити очима, для поглядів їхніх залишалися непроникними тільки лісові хащі, глибокі й вузькі долини, де стояла тінь, та тісні ущелини, що чорніли біля підніжжя вулкана.

Залишалося розв'язати ще одне питання, надзвичайно важливе для долі наших аеронавтів, які зазнали катастрофи.

Чи був це населений острів?

Журналіст першим поставив уголос це запитання. Усім здавалося, що, після того як вони оглянули острів з вершини гори, на таке запитання вже можна дати негативну відповідь.

Ніде не помітно було творінь рук людських — ні селищ, хоча б які складалися із жалюгідних халуп, ні самотніх халуп, ні сіток, ні рибальських човнів біля берега. У повітря не піднімалося ні найменшого струмочка диму від багаття, що вказувало б на присутність людини. Правда, довгий, схожий на хвіст алігатора край острова, що простягнувся на південний захід, був від спостерігачів за тридцять миль, і навіть зіркі очі Пенкрофа не могли б побачити на такій відстані людського житла. Неможливо було також підняти зелену завісу, що прикривала три чверті поверхні острова, і подивитися, чи не