Читати книгу - "Менше знаєш, краще спиш"

145
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 25 26 27 ... 54
Перейти на сторінку:
мита.

Слідчим у цій справі був Павло Зайцев. Після того, як справу закрили за наказом генпрокурора, прокуратура висунула проти Зайцева обвинувачення в проведенні обшуку без санкції. Зайцев виправдовувався, що був змушений провести негайний обшук, аби запобігти знищенню документів, й така підстава визнається законом. Розглядати цю справу призначили Кудєшкіну, яка щойно переїхала до Москви з Сибіру.

Кудєшкіна розповіла журналістам, що перед початком судового процесу прокурор Дмитро Шохін натякнув їй, що від неї очікується обвинувальний вирок. Суд розпочався в травні 2003 року, а за тиждень Шохін висловив протест щодо манери Кудєшкіної ставити запитання, звинувативши її в прихильності до підсудного. Він звернувся до народних засідателів (представників громадськості, які до 2004 року функціонували в російських судах як спостерігачі) з проханням про заміну судді. Коли вони відмовилися це робити, Шохін почав вимагати і їхнього відводу[138].

За чотири дні Кудєшкіну викликали до Єгорової, яка, за словами Кудєшкіної, на неї гримала й ображала її. Потім Єгорова зателефонувала заступнику генпрокурора Юрію Бірюкову й обговорила з ним цю справу в присутності Кудєшкіної, після чого надіслала Бірюкову факсом копії скарг Шохіна. Того ж дня народні засідателі відмовилися брати участь у розгляді справи. У письмових заявах вони вказали, що «обурливі» спроби Шохіна чинити на них тиск загрожують їхньому здоров’ю. Єгорова наказала Кудєшкіній вилучити заяви засідателів із матеріалів справи й виключити їх із протоколу. Та відмовилася, тоді Єгорова відсторонила її від справи. Через п’ять місяців інший суддя визнав Зайцева винним і дав йому дворічний умовний термін[139].

У листопаді Кудєшкіна взяла в суді відпустку, аби балотуватися в Думу. Під час своєї виборчої кампанії вона заявляла, що суди використовуються для «зведення політичних, комерційних і навіть особистих рахунків»[140]. За кілька днів до виборів вона зняла свою кандидатуру, бо отримувала погрози, і Московська кваліфкаційна комісія розпочала проти неї дисциплінарне провадження за дискредитацію судової системи. У травні 2004 року комісія звільнила Кудєшкіну від обов’язків судді, звинувативши її в намаганні принизити авторитет судової влади та поставити під сумнів престиж суддівської професії[141].

Випадок із Кудєшкіною показовий. Росіяни не сподіваються й не можуть добитися справедливості там, де йдеться про інтереси режиму, а такими вважаються, зокрема, інтереси тих, хто використовує свої політичні зв’язки для збагачення. Саме через корумпованість російської судової системи Європейський суд із прав людини переповнений скаргами з Росії. У 2013 році їх було 24 102 — більше, ніж із будь-якої іншої з 46 країн-членів Ради Європи з цих справ Більшість цих скарг так і не були розглянуті, але з-поміж 129 ухвалених Європейським судом постанов щодо позовів проти Росії, порушення з її боку були визнані у 119 випадках[142].

Цю ситуацію прокоментував Олександр Коновалов, російський міністр юстиції, в інтерв’ю каналу НТВ 2 червня 2008 року. «В розвинутих країнах, — сказав він, — людина чудово знає, за що вона може отримати добряче по руках, а де вона діє у власному праві і може поводитися впевнено й спокійно, і до кого може звернутися за захистом, якщо на її права зазіхають. У нас, на жаль... звичайну людину намагаються ошукати всі. В Росії й надалі не подоланий споконвічний дискомфорт у захисті власних прав і їхнього здійснення... поваги до закону в повсякденному житті... ніколи не було в Росії, і досі»[143].

Путін і його підлеглі говорили про Росію, яка «встає з колін» після хаосу єльцинського періоду. Однак попри поліпшення економічної ситуації Росія повернулася до вихідної точки. Вона знову стала державою, яка позбавляє своїх громадян голосу та засобів захисту своїх прав. Причому система не здатна протистояти зовнішнім політичним і економічним струсам, тож урятувати себе від внутрішнього конфлікту та потенційного колапсу вона здатна лише за допомогою затаювання або агресивного мілітаризму.

Путінська система поділила російське суспільство на дві групи: купку тих, хто примножує багатства, беручи участь у корупційних схемах, і переважну більшість позбавлених такої можливості. Така ситуація загрожує жорстокою кризою, і після подій в Україні саме це й отримала Росія.

4. ВИБІРКОВИЙ ТЕРОР

Путінському режиму вдалося створити ілюзію стабільності. Цьому сприяв і дух часу. Чиновники висмоктували з Росії гроші з феноменальною швидкістю, але ціни на енергоносії зростали, й усюди були помітні ознаки нового процвітання. Протягом кількох місяців з’являлися десятки кав’ярень, цілодобових аптек і торгових центрів. У московських магазинах продавалися товари найдорожчих світових марок. Біля будівлі, в якій колись знаходилася Військова колегія Верховного суду СРСР і тисячі людей під час «великого терору» отримували смертні вироки, відкрилися представництва фірм «Бентлі» та «Мазераті», а також модний бутік «Ermenegildo Zegna».

Росіяни, які до того десятиліттями були позбавлені західних товарів, швидко стали їхніми поціновувачами. Жінки в столиці витрачали 12% своєї зарплатні на косметику[144], а ресторани та кав’ярні були заповнені модно одягненими гультяями. Урядовці купували для своїх коханок приватні літаки та квартири, сприяючи дефіциту житла. Спостерігався бум і в сфері косметології. Ознакою часу був плакат, на якому красуня питає свого приятеля: «У тебе дві нирки, а ти кажеш, що тобі не вистачає грошей на подарунки?»

Проте економічний бум і централізована система управління самі по собі не могли гарантувати довготривалості режиму. Зовнішній спокій теж був наслідком провокацій і терору. Терор мав нагадувати всім, що за фасадом нормального суспільства режим тримає засоби знищення своїх ворогів і в разі загрози не вагатиметься їх застосувати.

Для більшості громадян режим був не таким уже страшним. Терор не застосовувався до всіх без розбору, а був зосереджений на двох цілях: запобіганні будь-яким компромісам щодо Чечні та знищенні тих осіб, що вважалися небезпечними для нової системи.

Для багатьох росіян поразка у першій Чеченській війні стала символом приниження країни за правління Єльцина. Вторгнення до Чечні у вересні 1999 року дозволило створити імідж Путіна як правителя, який відроджує честь держави, й допомогло йому перемогти на президентських виборах. Для збереження репутації Путіна як успішного воїна потрібно було знищити опір чеченців.

Друга Чеченська війна відзначалася ще більшою жорстокістю, ніж перша. Російська авіація бомбардувала Чечню без розбору. Проти населених пунктів росіяни використовували ракети типу «земля — земля» та вибухову речовину для об’ємних вибухів — так звані «вакуумні бомби», які порівнюються з тактичною ядерною зброєю нижчого рівня. Тисячі чеченських чоловіків зникали під час облав і «зачисток». Варварство російської тактики стало причиною міжнародного тиску на країну з метою припинення цієї війни. Але всі ці зусилля виявилися марними через ще дві провокації:

1 ... 25 26 27 ... 54
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Менше знаєш, краще спиш», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Менше знаєш, краще спиш"