Читати книжки он-лайн » Пригодницькі книги 🏞️🌲🌊 » Піонери або Біля витоків Саскуеханни

Читати книгу - "Піонери або Біля витоків Саскуеханни"

183
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 25 26 27 ... 118
Перейти на сторінку:
майора Гартмана й Річарда могла б викликати подив, бо ж вони саме пообідали перед тим, як їхати зустрічати суддю, але майор їв і пив під час своїх подорожей без обмежень, а містер Джонс любив бути першим у всякому ділі. Господар, мабуть, почувався трохи незручно перед гістьми, що погарячкував, картавши Річарда за кленові дрова в каміні, тож, коли всі озброїлися ножами й виделками, сказав:

— Ви, певно, завважили, мосьє Лекуа, як по-варварськи нищать поселенці благородні ліси. Я бачив, як один чолов'яга зрубав сосну, коли йому треба було полагодити паркан, і, відпилявши кілька гілляк на ворини, кинув дерево гнисти, хоча міг би продати його у Філадельфії за двадцять доларів.

— Та як же, збіса, — пробачте, містере Грант! — не втерпів Річард. — Як же той бідолаха зміг би доставити стовбур до Філадельфії, скажіть ви мені? Поклав би його до кишені, чи що? Як пригорщу горіхів чи насіння? Хотів би я побачити тебе на Гайстріт із сосновою колодою в кожній кишені! Годі, братику Дюк, тут. вистачить дерев на всіх, ще й зостанеться. Послухай, на порубах я часом не можу визначити, звідки віє вітер, — такий густий і високий ліс, — і взагалі я б не знав напрямку вітру, якби не хмари та якби я не знав усіх румбів компаса напам'ять.

— Так точно, сквайре! — вигукнув Бенджамін, що саме увійшов до їдальні й став за кріслом судді, але трохи збоку, щоб мати змогу коли завгодно втручатися в розмову. — Треба дивитися вгору, сер, угору! Старі моряки кажуть, навіть із чорта не вийде матроса, якщо він не дивитиметься на небо. Що ж до компаса, то без нього, звісно, не можна тримати курсу. Я переконаний, що ніколи не випущу з поля зору клотик грот-щогли — так я називаю спостережний майданчик, який сквайр спорудив у нас на даху, — отож завжди, бачте, встановлюю компас і визначаюсь на місцевості й так прокладаю курс, коли погода хмарна чи верхівки дерев закривають небо. І дзвіниця церкви Святого Павла, відколи ми її добудували, дуже добре допомагає навігації в лісах, бо, клянусь дідьком, було зі мною…

— Гаразд, Бенджаміне, — урвав його мову Мармедюк, помітивши, що дочці неприємне панібратство управителя. — Ти забуваєш, що тут є дама, а жінки більше люблять говорити, ніж слухати.

— Істинно, судде! — захихотів Бенджамін. — Ось хоча б місіс Римуркабель Бійсябога — дайте їй волю, й вона наробить такого галасу, якого не почуєте, навіть минаючи французького корсара з підвітряного боку, або коли впхнете десяток мавп у мішок.

Невідомо, наскільки економка підтвердила б правдивість слів Бенджаміна, якби насмілилась відповісти, але суддя суворо подивився на неї, і вона, побоюючись розсердити господаря, але й неспроможна вгамувати лють, прожогом кинулася з кімнати, причому так сіпнулася, що кощаве її тіло ледь не переламалося навпіл.

— Річарде, — мовив Мармедюк, задоволений, що одним поглядом відвернув небажану сварку, — чи можеш ти мені щось розказати про юнака, котрого я мав нещастя поранити? Я зустрів його в горах, він полював разом із Шкіряною Панчохою і ставився до того так, ніби вони родичі. А проте манери в них зовсім різні. Юнак висловлюється вишуканою мовою, яку рідко почуєш серед цих горбів, і мене дуже дивує, де такий бідняк, що заробляє на прожиття полюванням, міг цього навчитись. Могіканин теж його знає. Очевидно, він живе в хатині Натті. Ви звернули увагу на мову того хлопчини, мосьє Лекуа?

— Certainement[34], мосьє Темпл, — відповів француз, — він говорить чудовою англійською мовою.

— Що ви знайшли в тому хлопцеві! — вигукнув Річард. — Я знав фермерських хлоп'ят, що рано пішли до школи й говорили куди краще, коли їм ще не було й дванадцяти. Ось, приміром, Зейред Коу, син старого Неємії, що перший оселився на Бобровій Гатці, — так той у чотирнадцять років писав майже так добре, як і я; правда, я його підучував вечорами… А цього стрільця треба посадити в колодки, коли він ще хоч раз надумає взяти віжки в руки. Ніколи не бачив такого незграбного поводження з кіньми! Мабуть, йому доводилося їздити лише на волах.

— Ні, Діку, ти, мабуть, несправедливий до хлопця, — мовив суддя. — В скрутні хвилини він дуже винахідливий. Хіба не так, Бесс?

У тому запитанні не було нічого такого, що б могло викликати рум'янці на щоках молодої дівчини, проте Елізабет зашарілася.

— Як на мене, любий тату, цей юнак дуже промітний, моторний і хоробрий. Але кузен Річард може сказати, що я така ж нетямуща, як і той джентльмен.

— Джентльмен! — підхопив Річард. — Невже ви у своїй школі називали отаких-от простаків джентльменами, Бесс?

— Будь-який чоловік — джентльмен, коли він ставиться до жінок з увагою і шанобливістю, — швидко й трохи глузливо відповіла дівчина.

— От йому й винагорода за те, що посоромився скинути сорочку перед господинею дому! — вигукнув Річард, підморгуючи мосьє Лекуа, який на відповідь моргнув йому одним оком, а другим з виразом чемного співчуття поглянув на Елізабет. — А ось у мене таке враження, що він може бути ким завгодно, тільки не джентльменом. Хоча, справедливості ради, мушу визнати, що він добре володіє рушницею. На оленя він непогано полює, га, Мармедюку?

— Ріхарте, — сказав майор Гартман, повертаючи до Джонса серйозне обличчя, — це топрий хльоптшик. Він врятував твоє шиття, моє шиття й шиття превелепного містера Гранта, і шиття француза теш. І поки старий Фріц має притулок, хльоптшик моше розраховувать на його гостинність.

— Гаразд, гаразд, як тобі завгодно, старий, — удавано байдуже кинув Джонс. — Можеш і поселити його в своїй кам'яниці, майоре. Гадаю, хлопчина не бачив у житті нічого кращого за халупу Шкіряної Панчохи. Згадаєте мої слова — ви зовсім зіпсуєте хлопця: він і тепер уже не знати як пишається тим, що схопив моїх коней за вудила саме тоді, коли я їх уже майже повернув на дорогу.

— Ні, ні, друже, — сказав Мармедюк, — я сам поклопочусь про хлопця: я в боргу перед ним не тільки за себе, але й за моїх друзів. І все ж, гадаю, це буде нелегко. Мені здається, йому зовсім не сподобалась моя пропозиція поселитися під одним дахом з нами, чи не так, Бесс?

— Сказати правду, тату, — мовила Елізабет, відкопиливши гарненьку губку, — я не приглядалась до нього аж так пильно, щоб угадати його почуття. Рана, мабуть, дуже йому боліла, і мені було жаль його. Але, — вона з погано прихованою цікавістю поглянула на управителя, — мені здається, Бенджамін може дещо розповісти про нього. Якщо цей юнак приходив у селище, то Бенджамін напевне його бачив.

— Авжеж, я таки бачив цього

1 ... 25 26 27 ... 118
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Піонери або Біля витоків Саскуеханни», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Піонери або Біля витоків Саскуеханни"