Читати книгу - "Лицар Відображень"

Вихор піднімався до її колін, стегон. Я відчував, як вона рве зубами моє зап'ястя. Я не знав ніякого заклинання, щоб боротися з цим, тому обхопив її за плечі і погладив по голові. Хвилиною пізніше вона розчинилася в моїх обіймах, перетворившись на кривавий смерч.

— Не збийся з шляху, — почув я її крик, коли вона, крутячись, понеслася від мене. На бруківці все ще диміла її сигарета. Кров, капаючи, залишала поряд з нею сліди.

Я відвернувся. І пішов геть. Крізь ніч і туман і раніше було чутно, як хтось дуже тихо грає на піаніно одну зі старовинних мелодій.

6

Я вибрав стежку праворуч. Куди б не падала моя кров, реальність там трохи підтавала. Але рука заживала швидко, і скоро кровотеча припинилося. Рану навіть щипало не надто довго.

— Я весь у крові, бос.

— Це могло бути й полум'я, — зауважив я.

— Там біля каменів, я до того ж трохи обпікся.

— Вибач! Ти здогадався, що продовжує творитися?

— Ніяких нових повідомлень, якщо ти про це. Але я роздумую — тепер я знаю, як вчинити, адже тутешні місця подобаються мені все більше. Взяти до прикладу цих привидів лабіринту. Якщо Лабіринт не може сам проникнути сюди, він, принаймні, може використовувати агентів. Тобі не здається, що Логрус теж міг би примудрилися зробити щось подібне?

— Гадаю, це можливо.

— У мене склалося враження, що тут відбувається щось подібне до поєдинку між ними — серед Відображень, по іншу сторону дійсності. Що, якщо це місце виникло раніше всього іншого? Навіть раніше Відображень? Що, якщо вони з самого початку борються тут в такій от дивній, метафізичній манері?

— Якщо так, то що?

— У цьому випадку Відображення стають більш пізньою ідеєю, мало не Побічним продуктом напруги між полюсами.

— А що, якщо цю ідею тобі вклав Логрус зовсім недавно, коли наповнював тебе новими здатностями?

— Навіщо?

— Ще один спосіб змусити мене думати, що конфлікт важливіший за людей. Ще один спосіб натиснути на мене, щоб я вибрав, на чиїй я стороні.

— Я не відчуваю, щоб мною маніпулювали.

— Як ти сам підкреслив, думати для тебе справа нова. А забратися в такий ранній період гри для тебе з біса абстрактний хід думки, будь він проклятий.

— Невже?

— Даю слово.

— З чим же ми тоді залишається?

— С непрошеним увагою до нас.

— Якщо це їх військова зона, краще виражайся акуратно.

— Щоб їм усім захворіти віспою. З незрозумілої мені причини для цієї гри я їм необхідний. Так що з моїми виразами їм доведеться примиритися.

Десь попереду, в небі я почув гуркіт грому.

— Розумієш, що я маю на увазі?

— Це блеф, — відповів я.

— З чийого боку?

— По моєму, з боку Лабіринту. Схоже, за реальність в цьому секторі відповідають його примари.

— Знаєш, ми можемо помилятися щодо цього. Стрільба в темряві.

— Відчуваю, ми стріляємо і в дещо за цією темрявою. Ось чому я відмовляюся грати за чужими правилами.

— У тебе з'явився план?

— Зависни вільно. І, якщо я скажу «убий!», Так і зроби. Давай-но доберемося туди, куди ми йдемо.

Я знову побіг, залишивши позаду туман, залишивши примар грати в примар в їх примарному місті. Світла дорога йшла через темний краєвид, я біг назустріч руху Відображень, а земля намагалася змінити мене. А попереду — спалах і знову удар грому; поруч зі мною то раптово з'являлися, то миттєво зникали справжні вуличні сцени.

А потім по світлій доріжці заковзала темна постать — неначе я намагався обігнати сам себе. Пізніше я зрозумів, що насправді це був ефект дзеркала. Рухи фігури, яка бігла праворуч паралельно мені, передражнювали мої власні, пролітаючі мимо сценки були від мене зліва, а від фігури праворуч.

— Що відбувається, Мерль?

— Не знаю, відгукнувся я. — Але для символізму, алегорій і різноманітної метафоричної нісенітниці у мене невідповідний настрій. Якщо це задумано в знак того, що все життя — гонка з самим собою, то тут вони сіли в калюжу, якщо тільки грою не заправляють по-справжньому вульгарні Сили. Тоді, за моїми здогадами, це цілком в їх дусі. Як ти думаєш?

— Я думаю, тобі все ще може загрожувати небезпека одержати удар блискавки.

Блискавка не вдарила, а моє віддзеркалення не зникло. Цей ефект тримався куди довше, ніж всі ті епізоди біля стежки, свідком яких я ставав до цього. Я вже зібрався було викинути його з голови і повністю ігнорувати, але тут воно додало швидкості і вирвалося вперед.

— О-го-го!

— Ага, — погодився я і натиснув, щоб скоротити розрив і не відстати від широкого кроку того, темного.

Я наздогнав його, але голова в голову ми пройшли всього кілька метрів. Потім він став знову виходити вперед. Я пришвидшив крок і ще раз наздогнав його. Потім підкоряючись раптовому пориву, набрав у груди повітря, рвонувся вперед і обігнав його.

Через деякий час мій двійник помітив це, знову додав швидкості і почав вигравати. Я натиснув, зберігаючи лідерство. До речі, якого дідька ми тут влаштовуємо гонки?

Я подивився вперед. було видно, що вдалині дорога розширюється. Схоже, там через неї була протягнута фінішна стрічка. О'кей, я вирішив прагнути до неї, що б не означала ця гонка.

Метрів сто я утримував лідерство, потім моя тінь знову почала обходити мене. Я пригнувся і ненадовго зміг утримати скорочений розрив між нами, потім фігура знову рушила, наздоганяючи мене, в темпі, який, як я запідозрив, буде важкувато зберігати весь залишок шляху до фінішної стрічки. Все одно, такого я не очікував. Я видихався. Повністю.

Сучий син наздоганяв мене, наздогнав, вирвався вперед і на мить запнувся. В цю мить я був позаду нього. Але віддзеркалення більше не виявляло слабкості — воно зберігало величезну швидкість, з якою ми тепер рухалися, та й я не збирався зупинятися, хіба що отримаю розрив серця.

Так ми і бігли, чорт знає, як близько, пліч-о-пліч. Не знаю, чи є у мені здатність до фінального спурту чи ні. Не скажу, чи трохи я обігнав його, чи йшов з ним голова в голову або трохи відставав. Ми тяжко тупотіли по паралельних поблискуючих стежках в сторону яскравої лінії, і тут відчуття скляної поверхні між нами раптом зникло. Дві з вигляду вузькі доріжки перетворилися в одну широку. Руки і ноги мого суперника рухалися не так, як мої.

Ступивши на фінішну пряму, ми сходилися все ближче і ближче — нарешті, досить для того, щоб впізнати один одного. Я змагався в бігу не зі своїм відображенням,