Читати книгу - "Нортенгерське абатство"

а коли вони прощались, віддав їй найелегантніший уклін з усіх, які їй будь-коли доводилося бачити.

Задоволена тим, як склалося, Кетрін весело йшла до Палтні-стріт своєю, як з’ясувалося, граційною ходою, про що вона раніше й не підозрювала. Вона дісталася дому, не побачивши нікого з компанії, яка на неї образилася. І тепер, коли мета була досягнута й завтрашня прогулянка гарантована, вона почала (в міру того як заспокоювалася) сумніватись у своїй цілковитій правоті. Самопожертва завжди шляхетна, і, коли б вона розчула їхні благання, вона тепер була б урятована від гірких думок про засмучену подругу, розсердженого брата й провал плану, здійснення якого могло б дати обом багато втіхи, але який зірвався, мабуть, тільки через неї. Щоб дати полегкість душі й почути від неупередженої людини справедливу оцінку своєї поведінки, вона, скориставшись нагодою, у розмові з містером Алленом згадала про поїздку, заплановану на завтра її братом і Торпами. Містер Аллен відгукнувся одразу.

— А ви теж хочете з ними поїхати? — спитав він.

— Ні, якраз перед тим, як вони мені про це сказали, я домовилася з міс Тілні про пішу прогулянку. Отже, як ви розумієте, я не могла з ними поїхати. Ви згодні?

— Звичайно. Я радий, що ви відмовилися. Такі поїздки — це взагалі неподобство. Молоді люди й жінки, які роз’їжджають по дорогах у відкритих екіпажах! Подеколи тут немає нічого негожого. Але ж відвідувати разом готелі та інші публічні місця! Це неподобство! Я дивуюся, що місіс Торп дозволяє такі речі. І радий, що ви вирішили не їхати. Місіс Морланд, я впевнений, це б не сподобалося. Місіс Аллен, ви зі мною згодні? Ви також вважаєте, що такі поїздки — це не найкраща ідея?

— О, так! Відкриті екіпажі — жахлива річ! Чиста сукня стає в них брудною менше ніж за п’ять хвилин. Вас забризкує, коли ви до них заходите й коли виходите, а вітер розвіває вашу зачіску й зриває капелюшок. Щодо мене, то я ненавиджу відкриті екіпажі.

— Я це знаю. Але зараз йдеться не про це. Чи вам не здається, що молоді дами, які часто їздять у відкритих екіпажах з молодими людьми, які навіть не є їхніми родичами, виглядають дивно?

— Так, мій любий, вони й справді виглядають дуже дивно. Мені огидно на них дивитися!

— Люба місіс Аллен, — вигукнула Кетрін, — чому ж ви мені раніше цього не сказали? Коли б я знала, що цього робити не слід, то, звичайно, я б узагалі не їздила з містером Торпом. Але я завжди думала, що ви мені підскажете, якщо побачите, що я щось не так роблю.

— Звичайно, підскажу, моя люба, можете на мене покластися. Перед від’їздом я пообіцяла місіс Морланд, що зроблю для вас усе, що зможу. Але не можна ж бути занадто вимогливою. Молодь завжди залишається молоддю, — ваша добра матуся сама так каже. Пам’ятаєте, коли ми тільки-но сюди приїхали, я не хотіла, щоб ви купували цей візерунчастий муслін, але ви все ж його купили. Молоді люди не люблять, коли їм часто щось забороняють.

— Але ця обставина дійсно важлива, і я гадаю, що вам було б неважко мене переконати.

— Те, що сталося, не так уже й жахливо, — сказав містер Аллен. — І все ж я б порадив вам, моя люба, більше не їздити з містером Торпом.

— Саме це я й хотіла сказати, — додала його дружина.

Відчувши полегшення за себе, Кетрін почала тривожитися за Ізабеллу, і після хвилинних роздумів спитала в містера Аллена, чи буде це доброчесно й великодушно, якщо вона напише міс Торп про порушення правил пристойності, про які її подруга, як раніше вона сама, мабуть, і не здогадується. Інакше, як їй здавалось, Ізабелла, попри все, що сталося, може все ж таки поїхати завтра до Кліфтона. Містер Аллен, однак, відрадив їй це робити.

— Краще вам дати їй спокій, моя люба. Міс Торп достатньо доросла для того, щоб відповідати за свої вчинки. До того ж у неї є мати, щоб дати їй пораду. Понад усякий сумнів, місіс Торп занадто поблажлива. Але, однак, вам краще не втручатися. Вона й ваш брат уже вирішили поїхати, і через це вони тільки стануть гірше до вас ставитися.

Кетрін підкорилась. І хоча їй було сумно думати, що Ізабелла робить помилку, вона відчувала велике полегшення від того, що містер Аллен схвалив її вчинок, і щиро раділа, що його порада захистила її від небезпеки зробити ту ж саму помилку. Необов’язковість поїздки до Кліфтона тепер здавалася їй справжнім звільненням. Бо що подумали б про неї Тілні, коли б вона порушила обіцянку заради того, що було негідним само по собі, коли б вона завинила, порушуючи один обов’язок лише для того, щоб мати можливість порушити інший?

Розділ ХІV

Наступний ранок був чудовий, і Кетрін майже не мала сумніву, що її знову атакуватиме компанія, яка зібралася їхати до Кліфтона. Однак, після того як її підтримав містер Аллен, вона вже їх не боялася; і все ж вона хотіла уникнути змагання, де перемога сама по собі була б для неї болісною, і тому щиро раділа, що їх було не видно й не чути. Тілні зайшли за нею в призначений час. І оскільки не виникло ніяких нових труднощів, — ніщо вже не згадувалось, не прийшло несподіваного виклику й ніхто зухвалим вторгненням не розладнав їхніх намірів, — наша героїня вельми надмірними зусиллями змогла виконати свою обіцянку, хоча й дала її самому героєві. Вони вирішили обійти навколо Бічен-Кліффа, того величного пагорба, яскрава трава й навислі чагарники якого роблять його таким помітним майже з будь-якого відкритого місця в Баті.

— Дивлячись на нього, — сказала Кетрін, коли вони йшли вздовж річки, — я завжди згадую про південь Франції.

— То ви були за кордоном? — спитав Генрі трохи здивовано.

— О ні, я кажу про те, про що читала в книжці. Цей пагорб завжди наводить мене на думку про країну, якою подорожували Емілі та її батько в «Удольфських таємницях». Але ви, мабуть, ніколи не читаєте романів?

— Чому ж?

— Бо вони для вас недостатньо розумні. Джентльмени читають серйозні книжки.

— Людина, хай буде то джентльмен чи леді, якщо вона не знаходить втіху в хорошому романі, є безнадійно дурною. Я прочитав усі твори місіс Редкліфф, і більшість з них з великим задоволенням. Коли я розгорнув «Удольфські таємниці», я просто не міг відірватися — пам’ятаю, я прочитав цю книжку за два дні, і весь цей час у мене волосся стояло сторчма.

— Так, — додала