Читати книгу - "Леонід Кравчук"

Як би там не було, саме Леонід Кравчук створив дієздатні інститути виконавчої влади, які взяли під контроль і забезпечили в державі конституційний порядок, функціонування народногосподарського комплексу. На базі прийнятих Верховною Радою законів і указів Президента України реформував і підпорядкував українській державі силові структури, які стали підлеглими незалежній Україні. Будучи президентом, він не допустив жодного випадку застосування зброї проти власного народу, придушення кризових ситуацій силовими діями. У час найбільшого загострення протиріч між виконавчою та законодавчою гілками влади проявив виняткову витримку і розсудливість. За безпосередньої участі Леоніда Кравчука були створені основи законодавчої бази нової держави, її майбутньої Конституції, вперше прийняті на території колишнього СРСР закони про національні меншини, свободу совісті. Те, що нині в Україні не діють жодні закони, – провина не Леоніда Кравчука, а тих, хто прийшов після нього. Кравчук нагороджений Срібним орденом «За вірність Вітчизні», має орден Міжнародної кадрової академії «За розвиток науки і освіти», з радянських часів – орден Жовтневої Революції, два ордени Трудового Червоного Прапора, дві почесні грамоти Президії Верховної Ради України. З нагород новітніх часів – орден Ярослава Мудрого IV ступеня, нагороду «Людина року-2001» у номінації «Парламентарій року», Герой України.

У побуті перший президент не надто вибагливий. Леонід Кравчук живе за містом, прокидається рано, два рази на тиждень відвідує спортзал. У динамівському залі «Кодокан» займається гімнастикою. Стосовно їжі теж невибагливий: «Буває, захочеться вареників із сиром, але коли подумаю, скільки треба витратити часу, щоб їх зробити… Я вже за ці роки, особливо коли був президентом, обідав механічно, та ще й один, уявляєте? – говорить він. – Зала величезна, приходиш, сідаєш у куточку здоровенного стола, читаєш усе, що не встиг раніше. Потім щось ставлять на стіл – і ти за сім хвилин обідаєш. Офіціанти кажуть іноді: «Вибачте, а ви хоча б пам’ятаєте, що ви їли?» А я не пам’ятаю – все робив механічно. Це вже зараз нікуди не поспішаєш, можна віддатися гастрономічним бажанням».

Але найбільш цінними вважаються сьогодні думки Леоніда Кравчука стосовно національної ідеї, котра ніяк не спрацює в Україні. «Національна ідея полягає в тому, щоб побудувати в Україні духовне, політичне й економічне національне життя, – переконаний Леонід Макарович. – Підкреслюю, саме національне, яке б відповідало демократичним цивілізованим стандартам. Тобто наше життя має бути національним, наша політика має бути національною, наші лідери мають бути національними… Для мене є Україна, її традиції, історія, земля, її люди, які прожили тут тисячоліття. От, наприклад, я варю такий борщ, якого ніхто більше не зварить, варю вареники, яких ніхто у світі не зварить. Це не тому, що я талановитий варениковар, а тому, що це прийшло від моєї бабусі й мами. Оце і є для мене національне життя. Ми повинні розмовляти своєю мовою, співати своїх пісень, білити свої хати відповідно, щоб вони були білими, а не чорними, – це наше національне життя. Національна ідея полягає в тому, щоб ми створили своє життя багатим і духовним». Саме це, на думку Леоніда Кравчука, – єдина національна ідея, що примирить і політиків, і Україну.

Примечания

1

Цей факт значиться в одній з біографічних довідок про Леоніда Кравчука. Але заява про вихід з КПРС, написана Леонідом Макаровичем, датується 19 серпня 1991 року. У ній навіть проставлений точний час – 11 година 20 хвилин. Розбіжності між наміром вийти з партії та реальною датою виходу з неї очевидні. Проте саме подібні розбіжності, виявлені лише простим методом співставлення різних відкритих джерел інформації, тільки підтверджують, без перебільшення, легендарну неоднозначність пана Кравчука та його справді неперевершене вміння, сказавши все, не сказати при цьому нічого. – Авт.