Читати книгу - "Хроніка заводного птаха"

на вечерю. Зупинившись на рецепті салату з морської капусти і тофу, я вписав у блокнот потрібні для цього продукти. Увімкнув радіо — Майкл Джексон співав пісню «Billie Jean». Я почав думати про Мальту і Криту Кано. Оце так імена у цих сестричок! Справжній дует коміків! Мальта Кано й Крита Кано.

Моє життя справді зробило крутий поворот. Утік кіт. Телефонувала якась химерна жінка. Познайомився з дивною дівчиною й занадився у двір порожнього дому біля доріжки. Нобору Ватая збезчестив Криту Кано. Мальта Кано напророкувала, що знайдеться моя краватка. Дружина сказала, що я можу обійтися без роботи.

Я вимкнув радіо, поклав журнал на книжкову полицю і випив ще одну чашку кави.

Крита Кано подзвонила у двері якраз о першій. Вона мала точно такий же вигляд, як на фотографії: невисока, тихої вдачі жінка років двадцяти з лишком. Її зовнішність прекрасно передавала стиль початку шістдесятих років. Якби «American Graffiti»[17] знімався в Японії, то Крита Кано могла б стати постійною статисткою і без гриму. Та ж сама, як і на фотографії, зачіска: розпушене волосся із закрученими вгору кінцями. З чола воно було стягнене назад і закріплене великою блискучою шпилькою. Чорні брови акуратно підведені олівцем, накладні вії таємничо відтінювали очі, губна помада вміло відтворювала колишню моду. Здавалось, досить дати їй у руки мікрофон, і вона заспіває «Johnny Angel».

Однак її одяг був набагато простішим і непримітнішим від макіяжу. Можна сказати, робочим: проста біла блузка і вузька зелена спідничка. Жодних прикрас. Вона тримала під пахвою білу лаковану сумочку, на ногах — гостроносі білі туфельки-човники. Малюсінькі, з тонкими, як грифель олівця, каблуками, вони здавалися іграшковими. Я просто здивувався, як вона змогла в них дійти до нашого дому.

Я запросив її зайти, посадив на диван і запропонував підігрітої кави. Запитав, чи вона вже їла, бо здалася мені голодною. Відповіла, що ні, ще не обідала.

— Та ви не турбуйтесь, — поспішила вона додати. — Зазвичай на обід я їм дуже мало.

— Справді? — сказав я. — Не соромтесь. Бо сандвіч я приготую запросто. Давно звик умить робити такі дрібниці.

Крита Кано похитала злегка головою.

— Дякую за люб’язність. Та ви справді не завдавайте собі клопоту. Досить кави.

На всякий випадок я таки приніс тарілку з шоколадним печивом. Крита Кано з’їла з охотою чотири штуки. Я з’їв дві й випив кави.

Покінчивши з печивом і кавою, вона начебто трохи заспокоїлася.

— Я прийшла сьогодні як заступниця моєї старшої сестри, Мальти Кано, — сказала вона. — Мене звати Крита. Звісно, це не справжнє моє ім’я. Справжнє — Сецуко. Я назвалася Критою, коли стала допомагати сестрі. Це, так би мовити, мій робочий псевдонім. До острова Крит я не маю жодного стосунку й ніколи туди не їздила. Це сестра так вибрала псевдонім, щоб підходив до її імені. А ви, Окада-сан, часом не бували на Криті?

Я відповів, що, на жаль, ні. Не бував і найближчим часом туди не збираюся.

— А от я хотіла б коли-небудь поїхати на острів Крит, — сказала вона і з серйозним виразом на обличчі кивнула. — Крит — найближчий до Африки грецький острів. Великий острів, на якому колись процвітала стародавня цивілізація. Моя сестра Мальта бувала там і каже, що це чарівна місцевість. Там сильні вітри й надзвичайно смачний мед. А я дуже люблю мед.

Я кивнув, хоча не дуже охочий до меду.

— Я прийшла до вас сьогодні з одним проханням, — сказала гостя. — Якщо ви не проти, я хотіла б узяти у вашому домі пробу води.

— Води? — спитав я. — З водогону?

— Це мене цілком задовольнило б. Та якщо десь тут поблизу є колодязь, то я хотіла б набрати води й звідти.

— Зовсім поблизу, здається, немає. Точніше, є, але на чужому дворі, до того ж уже давно без води.

Крита Кано спантеличено глянула на мене.

— Справді без води? Точно?

Я згадав глухий звук, який почув тоді, коли дівчина кинула камінь у колодязь порожнього дому.

— Колодязь справді висох. Це точно.

— Ну гаразд. Тоді з вашого дозволу візьму пробу з водогону.

Я провів її на кухню. Вона добула з білої лакованої сумочки дві маленькі пляшечки, як для ліків. Одну наповнила водою з-під крана й ретельно закрутила кришечку. Потім сказала, що хотіла б зайти у ванну. Я завів її туди. Там сушилася білизна й панчохи Куміко, але Крита Кано, не звертаючи на них уваги, відкрила кран і набрала води в іншу пляшечку. Закрутивши на ній кришечку, перевернула її догори дном, щоб перевірити, чи не протікає. Кришечка на кожній пляшечці мала свій колір: синій для води з ванни, зелений — з кухні.

Повернувшись у вітальню, вона помістила обидві пляшечки у пластмасовий контейнер-холодильник, застебнула на ньому блискавку й дбайливо вклала в білу лаковану сумочку. Застібка на ній закрилася, сухо клацнувши. Стежачи за рухом її рук, я зрозумів, що Крита Кано робила це не один раз.

— Дуже вам дякую, — сказала вона.

— Це все? — запитав я.

— Ні, але наразі цього досить, — відповіла вона. Осмикнувши поділ спіднички, вона взяла сумочку під пахву й збиралася вставати з дивана.

— Почекайте, — сказав я. Не сподіваючись, що вона так швидко піде, я трохи розгубився. — Затримайтесь, будь ласка, на хвильку. Моя дружина хотіла би дізнатися, що ж усе-таки сталося з нашим котом. Скоро буде два тижні, як зник. Якщо про нього хоч щось знаєте, то розкажіть, будь ласка.

Дбайливо тримаючи сумочку під пахвою, Крита Кано якийсь час дивилася на мене, а потім кілька разів злегка кивнула. І тоді її кучерики загойдалися так само, як було заведено на початку шістдесятих років. Коли вона кліпала очима, її чорні накладні вії повільно піднімались та опускалися, наче віяло з довгим держаком у руках рабів-негрів.

— Чесно кажучи, уся ця історія, на думку сестри, може виявитися довшою, ніж спочатку здавалося.

— Довшою, ніж спочатку здавалося?

Ці слова викликали в моїй уяві високий стовп серед пустелі, де, наскільки сягало око, нічого іншого не було. Сонце хилилося до заходу, і тінь від стовпа щораз довшала, а його вершечка вже не було видно неозброєним оком.

— Так. І може статися так, що справа не закінчиться лише зникненням кота.

Я трохи розгубився.

— Але ж ми просимо тільки розшукати пропалого безвісти кота. І більше нічого. Було б добре, якби він знайшовся. А якщо помер, то хотіли б це точно знати. Чого ж тоді вся ця історія може виявитися довшою? Не розумію.

— Я також, — сказала Крита Кано й