Читати книгу - "Пригоди Румцайса (на украинском языке)"

третій, за ним четвертий. Потім листочки посипалися з дерева.

У Румцайса наче блискавка в голові сяйнула.

— Он воно що! — вигукнув він. — Ну ж і тюхтій з мене! Ну й розтелепа!

І, міцно обхопивши дуб руками й допомагаючи собі ліктями, він великою румцайсівською силою вмить вирвав дерево з землі.

Так і є! Поміж корінням сидів, як у норі, карлик Катрножка. Це він прорив сюди підземний хід завдовжки аж у милю. А поряд із карликом сидів Ціпісек.

— Я і хотів цього, і не хотів, — промовив двозначно Катрножка.

Румцайс схопився за пістоль і вистрелив, щоб налякати карлика. І Катрножка злякався так, що вмить зарився глибоко в землю, а потім і не знав, куди рити вгору, а куди — вниз.

А тієї мавки в Ржаголецькому лісі більше не бачили. Таких злий вітер приносить, а добрий — заносить. Куди — ніхто в світі не знає.

5. Як Румцайс добував русалкам музику

Якось сиділи джерельні русалки на зелених листочках, мов на ослінчиках, дивились на місяць і лічили на пальцях. Вираховували, що за сім днів місяць стане, як млинове коло, і тоді всі русалки підуть у великий танок.

Всі русалки — це значить, що на верхній просіці зійдуться ржаголецькі русалки і ще русалки з двох сусідніх лісових ділянок. Стануть у три кола, одне маленьке, друге — більше, третє — ще більше, і чекатимуть, поки війне вечірній вітер. Дмухне він поміж осикові листочки, і листочки забринять дивною музикою, нечутною для звичайного вуха. А русалки танцюватимуть під ту музику.

В цю саму пору просікою йшов Румцайс. Прямував він до Їчина — подивитись, чи не коїться там, проти ночі, якоїсь несправедливості.

Того самого вечора їчинські дівчата справляли бал. Вийшовши на імператорську дорогу, Румцайс здалеку почув, як у корчмі «Місто Гамбург» виграють сурми, гудуть баси і підбори крешуть об підлогу.

Коли був Румцайс уже біля самих дверей, в корчмі раптом усе стихло. Румцайс хвильку постояв біля порога — прислухався.

Потім Румцайс натиснув на клямку і зайшов.

У корчмі «Місто Гамбург» не було помосту, і музиканти стояли просто в кутку. Через це і сталася та пригода. Коли міський радник Фольпрехт витанцьовував зі своєю жінкою близенько від музик, Калвас, який грав на контрабасі, натиснув дужче на смичок — з великої пошани до пана міського радника. Але контрабас ковзнув по натертій воском підлозі і вдарив огрядного Фольпрехта по закаблуку. Той спіткнувся і гепнув так, що аж загублений колись крейцер вискочив із щілини між дошками.

От і стояли вони зараз один проти одного — член магістрату Фольпрехт, червоний від гніву, мов гиндича сережка, і бідолаха Калвас із своїм завинилим контрабасом.

Потім Фольпрехт зарепетував, ніби хотів, щоб його почули аж у сусідньому місті:

— Якщо не маєш для свого баса порядної підставки, чого ж сіпаєш його на всі боки, так що він лізе людям під ноги?

І жінка його, пані радникова, додала жару: мовляв, іще трохи — і вона теж би впала.

А Калвас лагідно відповів:

— Та ж мій контрабас не залізом підбитий. І підлога тут гладенька, мов ковзанка.

Фольпрехт озирнувся навкруги, чи всі погоджуються з ним як із міським радником, і знову напався на музику:

— Треба було занести до коваля, щоб підбив! За те, що ти не заніс контрабаса до коваля, матимеш одного радницького ляпаса.

І він підняв здорову, мов лопата, долоню.

— А от і ні! — промовив з порога Румцайс.

Фольпрехт знову озирнувся на всіх і вигукнув:

— Відколи це в Їчині розбійник наказує міському радникові?

А Румцайс спокійнісінько повів далі:

— Ти, Фольпрехте, хочеш сваритись, а люди прийшли сюди танцювати.

Мовивши це, притупнув Румцайс підбором, щоб музика заграла, і розкрутив пані радникову так, що вона влетіла простісінько в обійми своєму Фольпрехтові.

Музика грала, і всі танцювали. Коли для контрабаса випала хвилина перепочинку, Калвас гукнув:

— Спасибі тобі, Румцайсе, що захистив мене від радницького ляпаса. Я тобі віддячу.

Румцайс помахав усім рукою, торкнувся пальцями капелюха із соснової кори і вийшов з корчми. Треба було глянути, що робиться в інших кінцях Їчина.

Минуло сім днів, і настав той вечір, коли русалки з усіх трьох лісових угідь мали завести великий танок.

Ціпісек уже заснув на ліжку, вистеленому смерековим гіллям. Манка вже двічі позіхнула у краєчок сорочки. Тільки Румцайс сидів і наче й не думав роззуватись.

— А чого ти не лягаєш? — спитала Манка.

— Та якось дивно в носі у мене свербить; мабуть, у нашому лісі щось має приключитися, — мовив Румцайс.

Манка позіхнула втретє і збила свою подушку з фазанячого пір'я.

— А що б воно могло приключитися, Румцайсе?

— От почекаю, поки зійде повний місяць, та й ляжу, — вирішив Румцайс.

Вийшов він із печери і глянув на всі боки. Місяць іще спочивав поміж горами, мов у колисці, і Румцайс чекав, поки він стане круглий, як млинове коло.

У цю мить і почув він голоси русалок. Долинали вони від верхньої просіки.

— На що сподівався, того й дочекався, — сказав Румцайс сам собі і швидко рушив у той бік.

На просіці зібралися русалки з усіх трьох лісових ділянок; жодна з них навіть оком не блимнула на Румцайса. Всі вони стояли навколо молодого дубка і вигукували:

— Вставай! Вставай!

Під дубком лежав вечірній вітер. Був він стомлений і нетвердий в ногах, бо занадто довго кружляв серед маку, ромену та інших солодких квітів.

— Вставай і грай нам! — кричали русалки.

А вітер лежав собі і всміхався, ніби не тямив, що йому кажуть. Ніби не розумів, що нема більш нікого, хто б заграв русалкам на кінчиках осикових листків музику до великого танку.

Подивився Румцайс на це і подумав: «Кепські справи».

Адже коли тихі джерельні русалки не натанцюються досхочу, буває біда з водою. Русалки можуть навмисне розгнівати воду в джерелах, і та потече таємними стежками в річки. І тоді буде повідь.

— Кепські справи, — промовив Румцайс і притьмом побіг до Їчина, і не дорогою, а навпростець.

У ту пору Калвас відсипався після трьох балів, де грав три дні. Румцайс затарабанив йому кулаком у вікно:

— Вставай, Калвасе!

— Що? Що таке?! — кинувся музика.

— Настав час віддячити мені за службу. Бери контрабас і гайда на бал.

Сонний Калвас спершу ледве дибуляв зі своїм контрабасом. Але потім пішов швидше. Коли ж були вони біля першого потоку, Калвас спинився й запитав:

— А куди ми йдемо? Адже