Читати книгу - "Усі жінки - відьми. Будинок шкереберть"

Пайпер, войовниче розмахуючи іграшкою Бобо, а потім поклала Бобо в ліжечко. — Поглянь-но, Ваяте, — ніжно заворкотіла Пайпер, — поглянь, що мама тобі принесла!

Вереск Ваята поступово стихав і перетворився на тихеньке скигління. Однак при появі Бобо малий знову почав несамовито волати на весь голос. Його реакція була абсолютно протилежною тій, на яку розраховували сестри і Лео; дихання малого стало переривчастим, а обличчя почервоніло як буряк.

— Що таке? — спантеличено спитала Пайпер. — Нічого не розумію! Я була впевнена, що саме Бобо йому й не вистачає.

— Схоже, він і дійсно його не хоче, — зазначила Пейдж. — Або так, або Ваят висловлює своє ставлення у дуже дивний спосіб.

А тим часом малий несамовито дригав ногами і намагався якомога далі відсунутися від іграшки. Він не бажав бачити Бобо. Було таке враження, що після його появи Ваят взагалі став сам не свій.

— Шкода, а я так сподівалася, що Ваят заспокоїться! — сказала Пайпер. — Не знаю, що й робити. Нічого не спадає на думку. — Нахилившись над ліжечком, вона спитала: — Любенький, ну чому ти плачеш? Скажи, що трапилося?

Наче відповідаючи на її запитання, Ваят товстенькими пальчиками схопив Бобо і викинув за перильця.

Іграшка вдарилася об підлогу.

І враз все змінилося.

Тільки-но Бобо гепнувся об підлогу, Лео та сестри вмить обернулися і побачили, що перед ними постав зовсім інший Бобо: у подобі демона.

Пейдж закліпала очима і тихенько мовила до Фібі:

— Узагалі-то, у вигляді іграшки він мені більше подобався.

— Справді? — сухо спитала її Фібі.

Бобо-демон мав не менше від восьми футів росту, очі його палали люттю, а лапи-щупальця ворушилися, рухаючись на різні боки. Відскочивши на безпечну відстань, дівчата хутко заходилися обговорювати ситуацію, що склалася.

— Що ж, дівчата й хлопці, маємо нічогісеньку проблему! — почала Фібі.

У новій подобі Бобо втратив привабливість, яку мав у вигляді іграшки. Його численні щупальця погрозливо ворушилися.

— Гей, а що це у нього таке? — вигукнула Пейдж, показуючи на щось схоже на великий кіготь, який загрозливо насувався на них.

— Що, не бачиш? Це — клешня! — відповіла Пайпер. — Як у рака, ти що — не пам’ятаєш, що у іграшки Бобо була клешня? Вона була такою кумедною.

Клешня намірилася на Пайпер і клацнула, схибивши буквально на якийсь дюйм-два.

— Ну, це вже занадто! — розсердилася вона. — Тепер ти матимеш справу зі мною!

Випростувавши руки, вона вклала в свій удар всю енергію і відскочила назад, щоб її не зачепив вибух. Але вибуху не сталося.

Магічний заряд із кінчиків пальців Пайпер вдарив Бобо у клешню і відлетів убік, не заподіявши потворі шкоди, а сама клешня засвітилася, наче по ній пробіг сильний електричний струм. Бобо поглянув на свою кінцівку. Він був явно роздратований — і не більше.

— Погляньте! Він наче збільшився у розмірах, тепер його зріст не менше від десяти футів! — вигукнула Фібі, затремтівши від страху. — Мені лячно. Виходить, що дитячі страхи Ваята не менш жахливі за наші!

— Годі жартувати, треба потвору ліквідувати, — закликала Пайпер.

— І що ж, по-твоєму, я маю ро… — Не закінчивши фрази, Фібі злетіла у повітря, як у фільмах про бойові мистецтва — і ледь встигла ухилитися від удару, якого завдав Бобо однією із своїх численних лап. На кінці її було щось схоже на середньовічне бойове знаряддя: булаву з гострими шпичаками, прикріплену до довгого іржавого ланцюга.

— Ти що — серйозно, га? А чим це було, коли Бобо був іще іграшкою? — вигукнула Фібі, шугаючи у повітрі.

— Кулька з пластмасовим ланцюжком, — похмуро відповіла їй Пайпер. — Вона теж була такою кумедною.

Бобо знову розмахнувся булавою. Фібі відскочила, уникаючи удару, і щосили вдарила ногою по булаві на злеті.

— Ой! — скрикнула вона від болю і, залишаючись у повітрі, ухопилася за ногу. — Моя нога! І мої нові черевики!

— Ти що, Бобо, і справді вирішив попсувати наш гардероб? Це дуже нечемно з твого боку, — роздратовано сказала Пейдж.

— На ці його вирячені очі страшно дивитися, — зазначив Лео. — Погляньте, як вони у нього обертаються на всі боки — як у рака!

Тим часом Бобо наступав, вимахуючи щупальцями і клацаючи клешнями. Пайпер ледь вдавалося стримувати його за допомогою безперервних ударів, які, однак, не завдавали йому якоїсь серйозної шкоди.

— Він хитається, але не падає, — безпорадно вигукнула вона. — Що робити?

— Увага! Він прямує до «Книги таїнств»! — вигукнула Пейдж і телепортувала книгу собі просто в руки — подалі від гріха.

— А тепер він прямує в якесь інше місце, — мовила Пайпер, побачивши, як Бобо покинув горище і став спускатися вниз, — не знаю, куди саме.

Фібі кинулася по східцях навздогін Бобо, а Пейдж тим часом обрала швидший спосіб погоні — телепортацію. Дивлячись, як рвонули вниз його підопічні, Лео кинув на дружину запитальний погляд.

— І не думай, — сказала вона, рішуче похитавши головою. — Без тебе впораємося. До того ж комусь треба лишитися з Ваятом. Не знаю, чи зміг би ти допомогти, бо не впевнена, що твої телепортаційні здібності знову в нормі.

— Я не згоден, але часу на суперечки немає, — відповів Лео. — Тож іди, а якщо треба буде — поклич мене, особливо якщо когось із вас поранить та істота.

Пайпер здригнулася, зачувши звук розбитого скла, слідом за яким пролунав зойк — кричала жінка.

— Обов’язково, — пообіцяла вона і кинулася вниз слідком за сестрами.

Фібі і Бобо вона застала у їдальні. Фібі пурхала, як метелик, довкола потвори, намагаючись уникнути його смертоносних щупалець.

— Як могла Ваяту подобатися іграшка з інстинктами вбивці? — вигукнула вона, побачивши на сходах Пайпер.

— Хто ж знав, що ці щупальця перетворяться на смертельну зброю? — відказала Пайпер. — Вважається, що такі іграшки допомагають розвивати у дитини рухові навички. А де Пейдж?

— Вона… — вигукнула Фібі, ухиляючись від чергового удару, — вона в кухні. Каже, що знає зілля, здатне допомогти у даній ситуації.

— А ми що — маємо рецепт зілля, яке допомагає долати химерних шестиногих іграшок, які ні з того ні з сього ожили? — з сумнівом у голосі запитала Пайпер. — Обережно, сестро! — вигукнула вона, поціливши в клешню, якою Бобо намірявся вкусити Фібі за вухо. Бобо злобно загарчав, утягнув уражену лапу і знову почав насідати.

— До свого зілля, — сказала Пейдж, виходячи з кухні і стаючи позаду Пайпер, — я додала залишки тих інгредієнтів для очисного зілля, яке ми так і не застосували. Гадаю, що сили цих інгредієнтів, а також тих, що ти використовувала для вигнання злих демонів свого дитинства, буде достатньо, щоби розпрощатися з Бобо назавжди. До того ж у нас є