Читати книгу - "Острів Каміно"

всі непотрібні розсилки й викинула їх у сміттєвий кошик, помістила лист від університету в папку, а два рахунки поклала на полицю поруч із тостером. Тоді заварила собі ще одну чашку чаю й збиралася почитати роман, аж раптом загудів її мобільний телефон.

Дзвонила Елейн.

IV

Розпочала вона так:

— Слухайте, мені дуже шкода, що так вийшло за обідом. Я не хотіла заманювати вас неправдою, але інших варіантів зв’язатися з вами просто не було. Що я мала зробити — підстерегти вас у кампусі й одразу все викласти?

Мерсер заплющила очі й сперлася на стільницю.

— Нічого, все гаразд. Просто це було настільки несподівано, розумієте?

— Звісно, звісно, і мені дуже шкода. Послухайте, Мерсер, завтра вранці я повертаюся до Вашингтона. Було б чудово, якби ми закінчили розмову за вечерею.

— Ні, вибачте. Я просто не та людина, яка вам потрібна.

— Мерсер, нам потрібні саме ви, і, якщо чесно, у нас геть нема альтернатив. Будь ласка, дозвольте мені пояснити. Я не все встигла розповісти, і, як я вже казала, ми зараз у дуже напруженому становищі. Ми намагаємося врятувати рукописи, доки їх не буде пошкоджено чи, гірше того, розпродано по одному іноземним колекціонерам і втрачено назавжди. Прошу, дайте мені ще один шанс.

Мерсер не могла себе обманювати: у неї була проблема з грошима. Дуже велика проблема. Трохи повагавшись, вона зрештою промовила:

— То що ви не встигли сказати?

— На це знадобиться трохи часу. У мене є машина з водієм. О сьомій заїду за вами. Я не знаю цього міста, але чула, що найкращий ресторан — це так званий «Ліхтар». Ви там бували?

Мерсер знала про це місце, але не могла собі дозволити його відвідати.

— Ви знаєте, де я живу?— запитала вона й одразу усвідомила, як наївно це, мабуть, прозвучало.

— О, звісно. До зустрічі о сьомій.

V

Автівка, звісно, виявилася чорним седаном, який у цій частині міста виглядав украй підозріло. Мерсер, що вже чекала на під’їзній дорозі, швидко влізла на заднє сидіння поруч із Елейн. Коли машина рушила, Мерсер, навмисно з’їхавши якомога нижче в сидінні, озирнулася навколо й переконалася, що їх ніхто не бачить. Правда, чого її мало це турбувати? Строк оренди збігав через три тижні, а тоді вона мала поїхати звідси назавжди. Її хиткий план подальших дій передбачав, що давня подруга дозволить їй тимчасово пожити у своїй квартирці над гаражем у Чарльстоні.

Елейн, тепер одягнена менш формально: у джинси, синій жакет і дорогі туфлі-човники,— привітала її сліпучою посмішкою й сказала:

— Один мій колега тут навчався й весь час про це згадує, особливо під час баскетбольного сезону.

— Так, фанати тут дійсно навіжені, але сама я до баскетболу байдужа.

— Вам подобалося тут жити?

Вони їхали по Франклін-стрит, повільно просуваючись історичною частиною міста, минаючи мальовничі будинки з доглянутими газонами, а потім потрапили в грецький квартал із численними будинками, що слугували штаб-квартирами студентських організацій. Дощ уже припинився, і на вулиці було повно студентів, що пили пиво й слухали музику на свіжому повітрі.

— Ну, було непогано, — відповіла Мерсер без жодного натяку на ностальгійну нотку в голосі.— Та все ж викладацьке життя — не для мене. Чимдалі я тут працювала, тим більше хотіла натомість узятися писати.

— В інтерв’ю університетській газеті ви казали, що сподіваєтеся під час свого перебування в Чапел-Гіллі завершити новий роман. Як успіхи на цій ниві?

— Як ви це дізналися? То було три роки тому, коли я тільки-но приїхала.

Елейн посміхнулася й визирнула у вікно.

— Ми стараємося нічого не випускати з уваги.

Вона трималася спокійно й розслаблено та говорила глибоким голосом, що ніби випромінював її впевненість.

Судячи з усього, вона та її таємнича фірма мали в руках усі карти. Мерсер спитала себе, скільки таких таємних операцій Елейн організувала й здійснила за час своєї роботи. Напевно, їй доводилося стикатися з набагато складнішими й небезпечнішими супротивниками, ніж якийсь книготорговець із маленького містечка.

«Ліхтар» був теж на Франклін-стрит, неподалік від епіцентру активності студентів. Водій висадив їх біля входу, і вони ввійшли в затишну й майже порожню залу, їхній столик був біля вікна, прямо поруч із тротуаром і вулицею. За останні три роки Мерсер не раз доводилося бачити захоплені відгуки про ресторан у місцевих журналах. Нагород у нього набралася вже ціла купа. Мерсер заздалегідь переглянула в інтернеті меню й уже встигла знову зголодніти. Підійшла офіціантка і, доброзичливо привітавшись, налила