Читати книгу - "Ніжно відданий Декстер"

відчувати, слово прозвучало сильно. — Тебе, Декстер, чекає довгий шлях, а у мене залишилося зовсім небагато часу.

— Так, я знаю. — сказав я. Він закрив очі.

— Ось саме це я і маю на увазі. Ти мав би сказати: «Не турбуйся, у тебе багато часу».

— Але це ж не так. — відповів я, не будучи впевненим, куди це вело.

— Не так. Але люди прикидаються. Аби я відчував себе краще.

— Ти відчував би себе краще?

— Ні, — сказав він і знову відкрив очі. — Проте поведінку людей не можна пояснити чистою логікою. Ти повинен бути терплячим, спостерігати і вчитися. Інакше тобі не викрутитися. Тебе спіймають... Половину моєї спадщини, — він закрив очі, і я вловив в його голосі напругу. — Твоя сестра стане хорошим копом. Ти.., — він посміхнувся повільно і трохи сумно. — Ти ж будеш чимось іншим. Уособленням істинної справедливості. Але це станеться тільки в тому випадку, якщо ти зможеш терпіти. Якщо відповідний момент не настав, Декстере, чекай, коли він настане.

Для вісімнадцятирічного учня-чудовиська все це було перебором. Я лиш хотів, щоб та річ, що сиділа в мені, могла танцювати в місячному світлі з блискучим клинком в руках, — адже це так просто і природно, — прорубуватися крізь всілякі дурниці і нісенітниці до суті речей. Але так вчити я не міг. Гаррі зробив все складним.

— Не знаю, що робитиму, коли ти помреш. — сказав я.

— Все буде добре.

— Мені так багато треба запам'ятати.

Гаррі витягнув руку і, натиснувши кнопку, прикріплену до звисаючого над ним шнуром, промовив:

— Ти запам'ятаєш.

З цими словами він відпустив кнопку, і мені здалося, що шнур, який вільно повис у повітрі, висмоктав у Гаррі останні сили.

— Ти все запам'ятаєш. — повторив він, заплющивши очі, і я на мить залишився в палаті один.

Потім у палату квапливо увійшла медсестра зі шприцом в руці, і Гаррі розплющив одне око.

— Ми не завжди можемо робити те, що вважаємо за потрібне. Коли не залишається нічого іншого, ти повинен чекати, — промовив він і простягнув руку для ін'єкції. — Який би... тягар... ти при цьому ні відчував.

Я спостерігав, як Гаррі не колихнувшись прийняв голку в вену, усвідомлюючи, що навіть полегшення виявиться тимчасовим, кінець наближався, а він нічого не міг з цим зробити. Гаррі не боявся зустріти смерть як годиться, і все в житті робив правильно. Я теж знав, що Гаррі мене прекрасно розумів. Ніхто, крім нього, мене не розумів, не розуміє і ніколи не буде розуміти. Тільки Гаррі.

Єдина причина, чому я навіть роздумував про те, щоб бути схожим на людину, — це бажання бути схожим на нього.

Глава 11

І тому я був терплячим. Це було нелегко, але вирішувати мав Гаррі. Нехай блискуча, сталева пружина залишиться в мені стиснутою, тихою, нехай вона спостерігає і чекає в льодовику моменту, коли Гаррі дозволить їй розпрямитися і шкереберть спрямуватися в ніч. Рано чи пізно з'явиться хоч якийсь крихітний пролом, і ми зможемо пірнути в нього. Рано чи пізно я змушу Доукса моргнути.

Я чекав.

Деяким це, звісно, дається важче, ніж іншим, проте недільним ранком, кілька днів по тому, задзвонив мій телефон.

— Будь все прокляте. — без передмови заявила Дебора.

— Прекрасно, дякую, а як в тебе справи? — промовив я.

— Кайл зводить мене з розуму. Каже, ми нічого не можемо зробити і нам залишається лише чекати. Але при цьому не вважає за потрібне повідомити мені, чого ми, власне, чекаємо. Зникає на десять чи дванадцять годин і не розповідає, де був. А потім ми знову на щось чекаємо. Я так по-чортяцькому втомилася від очікування, що в мене ниють зуби.

— Терпіння — одна з доброчесностей.

— Я втомилася і від доброчесності. Мене нудить від поблажливо-протекційної посмішки Кайла, яку я бачу, коли питаю, що ми можемо зробити, щоб відшукати цього хлопця.

— Що ж, Деб, я не знаю, що я можу вдіяти, окрім як запропонувати своє співчуття. Вибач.

— Гадаю, ти можеш зробити до біса більше, аніж це, братику. — сказала вона.

Я важко зітхнув, головним чином заради неї. Зітхання дуже ефектно звучать по телефону.

— У цьому, Деб, і полягає біда людини, що має репутацію хорошого стрільця з рогатки. Усі вважають, що я кожен раз можу потрапити в око валета з дистанції в тридцять кроків.

— Я продовжую так думати.

— Твоя впевненість зігріває мені серце, але мені нічого не відомо про цю авантюру. Вона залишає мене абсолютно холодним.

— Я повинна знайти цього хлопця, Декстер. І ткнути Кайла в цю справу носом.

— А я-то вирішив, що він тобі подобається.

— Бійся Бога, Декстер, — фиркнула сестра. — Ти просто нічого не розумієш в жінках. Звичайно, він мені подобається. Тому я і хочу ткнути його носом.

— О, ясно, тепер це має сенс.

Вона витримала паузу і потім із навмисною недбалістю промовила:

— Кайл сказав кілька цікавих речей стосовно Доукса.

Я відчув, як ікластий друг, що сидів всередині мене, потягнувся і неголосно захурчав.

— Ти раптом стала надзвичайно делікатною, Дебора, — зауважив я. — Тобі всього-на-всього слід було звернутися до мене з питанням.

— Я тільки що звернулася, і ти видав мені всю ту дурню про те, що не можеш допомогти, — промовила вона, знову ставши старою, доброю, до болю знайомою мені Деб. — Отже, викладай. Що в тебе є?

— В даний момент — нічого.

— Лайно.

— Але я, можливо, зможу дещо з'ясувати.

— Як скоро?

Я мушу визнати, мене дратувало ставлення Кайла до мене. Як він сказав? Я опинюсь «в лайні, і тебе зіллють в унітаз» або щось схоже. Цікаво, хто складав для нього фрази? І несподіваний прояв Деборою делікатності (що зазвичай було моєю прерогативою) теж не сприяло спокою. Загалом, мені не слід було цього говорити, але я все ж запитав:

— Як щодо ланчу? Припустимо, що до першої години дня у мене дещо з'явиться. Зустрічаємося в «Балині», оскільки рахунки оплачує Кайл.

— Мені треба уточнити, — відповіла сестра і додала: — Тебе цікавить інформація про Доукса? Можу сказати, що вона дуже цікава. — і повісила слухавку.

Ну-й-ну, сказав я собі. Раптово, я відчув, що не мав нічого проти того, аби трохи попрацювати в суботу. У