Читати книгу - "Ляльковий дім"

ніби намагаючись отямитися, потім дивиться на годинник.

П'ять. Сім годин до півночі. І потім двадцять чотири години до другої півночі. Тоді тарантелу буде скінчено. Двадцять чотири і сім. Тридцять одна година життя.

Х е л ь м е р (на дверях праворуч). Ну, де ж мій жайворонок?

Н о р а (кидаючись до нього з розкритими обіймами). Ось він, жайворонок.

ДІЯ ТРЕТЯ

Та сама кімната. Стіл, що стояв перед диваном, пересунуто на середину кімнати разом із стільцями. На столі горить лампа. Двері до передпокою відчинено. З верхнього поверху долинають звуки бальної музики. Фру Лінне сидить біля стола, машинально перегортає книжку, намагається читати. Але, очевидно, неспроможна зібратися з думками. Час віл часу прислухається, чи не йде хто.

Ф р у Л і н н е (дивлячись на свій годинник). Його все ще немає. А часу вже небагато лишилося. Тільки б він не... (Знову прислухається.) Ага! Йде! (іде до передпокою і обережно відмикає зовнішні двері: на сходах чути тихі кроки; вона шепоче.) Заходьте. Нікого немає.

К р о г с т а д (на дверях). Я знайшов дома вашу записку. Що це значить?

Ф р у Л і н н е. Мені треба поговорити з вами.

К р о г с т а д. Ось воно як! І неодмінно тут, у цьому домі?

Ф р у Л і н н е. У мене ніяк не можна було. Моя кімната не має окремого входу. Заходьте. Ми самі. Служниця спить, а Хельмери нагорі на вечорі.

К р о г с т а д (входить до кімнати). Дивись ти! Хельмери танцюють сьогодні? Справді.

Ф р у Л і н н е. А чом би й ні?

К р о г с т а д. Гм, так справді.

Ф р у Л і н н е. Так от. Крогстаде, давайте поговоримо.

К р о г с т а д. Хіба нам з вами є про що говорити іще.

Ф р у Л і н н е. Так, багато про що.

К р о г с т а д. Не думав.

Ф р у Л і н н е. Тому що ніколи не розуміли мене.

К р о г с т а д. Чого тут було не розуміти? Простіше не можна! Безсердечна жінка спроваджує чоловіка на всі чотири боки, як тільки їй випадає вигідніша партія.

Ф р у Л і н н е. Ви гадаєте, я так-таки зовсім безсердечна? Ви гадаєте, мені легко було порвати?

К р о г с т а д. А то й ні?

Ф р у Л і н н е. Крогстаде, невже ви справді так думали?

К р о г с т а д. Інакше навіщо б вам писати мені тоді такого листа?

Ф р у Л і н н е. Та не могла я інакше! Якщо мені довелось розірвати з вами, моїм обов'язком було вирвати із вашого серця будь-яке почуття до мене.

К р о г с т а д (стиснувши руки). Так ось воно що. І все це — лише через гроші!

Ф р у Л і н н е. Не забувай, у мене на руках були стара мати і двоє малолітніх братів. Ми не могли чекати на вас, Крогстаде. Ваші перспективи на майбутнє були тоді такі ще непевні.

К р о г с т а д. Хай так. Але ви не мали права кидати мене заради іншого.

Ф р у Л і н н е. Не знаю. Я й сама не раз питала себе, чи мала я на це право?

К р о г с т а д (стиха). Коли я втратив вас, у мене наче земля вислизнула з-під ніг. Гляньте на мене: я схожий на людину, що потерпіла аварію і випливла на уламку судна.

Ф р у Л і н н е. За допомогою, здається, недалеко було йти.

К р о г с т а д. Вона була близько. Але ви з'явились і загородили мені дорогу.

Ф р у Л і н н е. Сама того не знаючи, Крогстаде. Я лише сьогодні дізналась, що мене призначають на ваше місце.

К р о г с т а д. Я вірю вам, якщо ви це говорите. Але хіба й тепер ви не поступитесь?

Ф р у Л і н н е. Ні. Це все одно не дало б вам жодної користі.

К р о г с т а д. Е, користі, користі!.. Я б на вашому місці все-таки зробив би так.

Ф р у Л і н н е. Я навчилася слухатися голосу розуму. Життя і суворі, гіркі злидні навчили мене.