Читати книгу - "Розстрільний календар"

з табору. Був впійманий та засуджений додатково ще на 3 роки.

Звільнений 1939 року. Ймовірно, повернувся на Західну Україну, в село Старий Лисець на Станіславщині. Під час війни був примусово вивезений на роботи до Німеччини. Після Другої світової поновив літературну діяльність.

«Стараюся скоро приїхати на пару днів до Києва наладити свої літературні справи, але мені це нелегко зараз — у важкому я стані», — писав Ткачук 10 серпня 1945 року в листі до Агати Турчинської. 9 жовтня 1948 року він помер у Львові. 17 квітня 1957 року Судова колегія з кримінальних справ Верховного суду УРСР посмертно реабілітувала Івана Ткачука — за відсутністю складу злочину.

Джерела

З порога смерті: письменники України — жертви сталінських репресій. — Вип. І / Упоряд. О. Мусієнко. — К.: Рад. письменник, 1991. Режим доступу: https://goo.gl/631bUj

Рубльов Олександр, Черненко Юрій. Сталінщина й доля західноукраїнської інтелігенції (20-ті — 40-ві роки XX ст.). — К.: Наукова думка, 1994. Режим доступу: https://goo.gl/7Tf5ph

26 лютого 1922 лютого засуджений до розстрілу отаман Орлик

Зі зміною політичної ситуації в Україні полковник Армії УНР Федір Артеменко (таким було справжнє ім’я отамана) розпочав партизанську боротьбу проти більшовицьких інтервентів. Загони отамана Орлика налічували до 400 піших і 120 кінних вояків. Незважаючи на складні часи, підрозділи мали добре спорядження та озброєння.

У зверненні «До населення» від 1 лютого 1921 року отаман Орлик закликав: «Селяни та Робітники України! Ми, парти­зани 1-го Партизанського Загону ім. С. В. Петлюри, високо підняли прапор України і пішли на велике — святе діло, на боротьбу проти тих гнобителів, котрі привели наш великий рідний край до такої Руїни, як було 250 років тому назад… Кров’ю умилась УКРАЇНА, своєю, не чужою… Смерть ворогам нашої неньки УКРАЇНИ! Смерть зрадникам, котрі запродують і запродались нашим ворогам. Помста! Страшна помста над всіма ворогами нашої УКРАЇНИ, котрі кують для нас тяжкі кайдани».

Отаман Орлик був полковником Армії УНР та мав бойовий досвід. Під час Першої світової війни у листопаді 1916 року після добровільного вступу до армії закінчив Київську школу прапорщиків. Солдати обрали його членом полкової ради. У 1917 році перебував на фронті у районі Гусятина на Поділлі, отримав звання поручника за успішне командування ротою та бойові заслуги. Вступивши на службу до Українського війська, у березні 1918 року проходив службу в київській комендатурі; очолював штаби Фастівського і Козятинського гарнізонів та штаб Східного фронту УНР; обіймав посаду помічника командира бронепотяга; був старшим ад’ютантом начальника Могилів-Подільського гарнізону.

Найвідомішого на Київщині отамана Української революції 1917—1921 рр. чекісти заарештували 22 січня 1922 року в селищі Буча, де Артеменко лікував поранені під час бою хребет та руку. Один з полонених козаків після жорстоких катувань виказав його місцезнаходження.

29 січня 1922 року Київська губернська ЧК звітувала, що «спіймала петлюрівського отамана Орлика, захопивши його штаб і заарештувавши 139 членів збройного загону, яким командував Орлик». Точна дата і місце смерті отамана невідомі. Знаємо лише, що 26 лютого 1922 року Орлик був засуджений до розстрілу з конфіскацією майна.

За висновком прокуратури Київської області від 7 липня 1994 року Артеменко Федір Петрович (отаман Орлик) не реабілітований.

Джерела

Коваль Роман. Оповіді про отамана Орлика та орликівців. Режим доступу: https://goo.gl/S0uHbY

Коваль Роман. Отаман Орлик повернувся. Режим доступу: https://goo.gl/kFwymT

Коваль Роман. Отамани Гайдамацького краю. Режим доступу: https://goo.gl/pu4sFu

Національно-визвольний повстанський рух в Україні наприкінці 1920—1921 рр. Анотований покажчик. Справа «Петлюрівські отамани» / Упоряд.: В. М. Василенко, В. М. Даниленко. — К., 2011. Режим доступу: https://goo.gl/2Ifpx8

26 лютого 1933 року заарештований поет Дмитро Загул

Дмитро Загул був учасником двох відомих літературних угруповань — «Музагет» та «Західна Україна». Участь в останньому стала для поета і його колег фатальною. Письменниця Агата Турчинська на одному з допитів 22 лютого 1933 року дала свідчення проти десятьох літераторів, зокрема і проти Загула.

Тяжкохворий старший науковий співробітник ВУАН Дмитро Загул був заарештований без санкції прокурора. Уповноважений Київського обласного відділу ДПУ УСРР Шмуль Бренер 26 лютого 1933 року «знайшов, що поет... був членом контрреволюційної організації, яка ставила собі за мету повалення радянської влади шляхом збройного повстання». За кілька місяців, згідно з рішенням судової трійки ДПУ УСРР від 9 травня 1933 року, Загула засудили до 10 років ізоляції в концтаборах.

Поет відбував покарання у Забайкаллі на залізничній станції Урульга, працював редактором багатотиражної газети «Строитель БАМа», намагався добитись перегляду справи. Відомо про дві його заяви до ЦК КП(б)У з проханням посприяти у перегляді судової справи, оскільки він вважав себе «ні в чому не винним».

Точна дата та місце смерті поета невідомі. За свідченням репресованого російського літератора Федора Тихменьова, «Дмитро Загул, відбувши 1943 року визначений строк, просив законного звільнення, але йому, як і іншим, відповіли, що до «особливого розпорядження» вони «сидітимуть» далі. Після звістки про можливе довічне ув’язнення Загул занепав духом, на важких роботах фізично ослаб і помер від паралічу серця влітку 1944 року на Колимі, в одному з таборів між Магаданом і Ягодним».

На північно-східні табори Колими Загула перевели після вбивства Сергія Кірова. Тут йому довелось бути і асистентом фельдшера, і помічником маркшейдера, і заготівельником деревини, і обліковцем на вивезенні торфу та золотоносних пісків, і обмірником забоїв, і днювальним у бараку, і різноробочим.

Дмитро Загул реабілітований посмертно. 9 серпня 1957 року Військовий трибунал Київського військового округу ухвалив «постанову судової Трійки при Колегії ДПУ УСРР від 9 травня 1933 р. щодо Загула скасувати і справу про нього припинити за відсутністю складу злочину».

Джерела

З порога смерті: письменники України — жертви сталінських репресій. — Вип. І / Упоряд. О. Мусієнко. — К.: Рад. письменник, 1991. Режим доступу: https://goo.gl/fvbLNw

Історія української літератури XX століття: у 2 кн.: 1910—1930-ті роки: Навч. посібник/ за ред. В. Г. Дончика. — Кн. 1. — К.: Либідь, 1993. Режим доступу: https://goo.gl/3VHrfy

26 лютого 1935 року затверджено обвинувальний висновок у справі поета і перекладача Василя Мисика

Уночі 4 листопада 1934 року до квартири Василя Мисика у харківському будинку «Слово» увірвались із обшуком. Поета звинувачували у «приналежності до ОУН і підготовці терактів проти керівних діячів партії та уряду».