Читати книгу - "Відірвана від коренів"

важко впав біля огорожі і вже мертвим осів на землю, блокуючи іншим підхід з цього боку.

Це був найкритичніший момен бою. Ми відбивали їх всюди, протягом декількох хвилин, і лише тоді завдання стало простішим: тепер всі вони були у вогні, і страшенний сморід, що скручував шлунок, летів угору. Вони втратили свою хитрість у паніці і знову стали просто тваринами, які безнадійно кидались на огорожу одна за одною, поки вогонь не робив їх мертвими. Я використала відновлююче заклинання ще два рази, і зрештою повисла у Касі на руках, вона вилізла на сани, щоб підтримати мене. Старші діти тепер бігали всюди задихані, з відрами з напіврозтопленим снігом, і гасили тліючі іскри, які впали на землю. Кожен чоловік і жінка працювали до знемоги вилами і дрючками, облитччя почервоніли і спітніли від спеки, незважаючи на холодне повітря, але разом ми тримали звірів у загоні, не даючи їм ніякої надії на втечу.

Нарешті остання корова впала. Шипіння жиру, тріск і дим від вогню всередині продовжувалися. Ми сиділи виснажені кільцем навколо загону, тримаючись напоготові, спостерігаючи, як вогонь заспокоюється і стає нижчим, спалюючи все дотла. Багато людей кашляли. Ніхто не говорив і не вітав іншого. Бо не було ніяких причин для святкування. Ми всі були раді бачити, що найгірша небезпека минула, але вартість була величезна. Єржи був не єдиним, хто збіднів через вогонь.

— Єржи ще живий? — тихо запитала я.

Кася заколивалася, а потім кивнула.

— Я чула, що він був у дуже поганому стані, — сказала вона.

Зараження не завжди було невиліковним — я знала, що Дракон деколи рятував людей. Два роки тому східний вітер заразив нашу подружку Тріну на березі річки, коли вона прала. Вона повернулася спітніла і хвора, а одяг в її кошику був покритий сріблясто-сірим пилом. Її мати зрозуміла усе, коли та прийшла додому. Вона кинула одяг у вогонь, повела Тріну знову до річки і занурювала її у воду знову і знову, в той час як Данка негайно послала найшвидшого гінця у Вільшанку.

Дракон прийшов у ту ж ніч. Я згадала, що тоді пішла до Касі додому і ми спостерігали разом з її заднього двору. Ми не бачили нічого, тільки холодне синє світло, яке вилітало з вікон на верхньому поверсі будинку Тріни. Вранці тітка Тріни сказала мені біля колодязя, що з нею все буде в порядку: а через два дні Тріна з'явилася сама, і вигядала тільки трохи блідою, наче перенесла хворобу, і навіть була рада, тому що її батько тепер копав колодязь на подвір'ї, так що їй не буде потрібно ходити до річки, щоб випрати білизну.

Але це був тільки один зловісний порив вітру, який приніс пилок. Зараз наступ був набагато гірший. Так багато великої рогатої худоби заразилося одночасно, і були в стані поширити зараження так швидко — це була вірна ознака того, що все було дуже погано.

Данка почула, що ми говоримо про Єржи. Вона підійшла до саней і подивилася на мене.

— Ви можете зробити щось для нього? — прямо запитала вона.

Я знала, про що вона насправді просила. На людину чекала повільна і жахлива смерть, якщо її не очистити від зараження. Вуд з'їдав тіло зсередини, так як гниль роз'їдає упале дерево, розмивав людину, залишаючи лише оболонку, повну отрути, яка не бажала нічого іншого, крім як розходитися далі і далі. Якщо я скажу, що нічого не можу зробити, зізнаюся, що ще нічого не знаю про те, як лікувати зараження, яке вхопило Єржи і що Дракона не буде тиждень або більше — Данка дасть команду. Кілька чоловіків підуть до Єржи. Вони виженуть Кристину геть на іншу сторону села. А потім зайдуть всередину, і вийдуть знову з важким саваном, і принесуть його тіло сюди. Щоб кинути у багаття з палаючою худобою.

— Є засіб, який я можу спробувати, — сказала я.

Данка кивнула.

Я повільно і важко злізла з саней.

— Я піду з тобою, — сказала Кася, і засунула свою руку під мою, щоб підтримати мене: вона могла сказати, що я потребую відпочинку, але не зробила цього. І ми повільно рушили до дому Єржи.

Садиба Єржи була у незручному місці, на краю села, далеко від потічка, біля лісу, який підступав до невеликого саду. Дорога була безлюдною, хоч був день, люди ще були на згарищі. Наші ноги з хрускотом трамбували сніг, який випав вночі. Я ніяково перебиралася через снігові замети в моєму одязі, але не хотіла витрачати сил, щоб змінити його на щось більш розумне. Коли ми підійшли до будинку, то почули гарчання Єржи з клекотіням і стогоном, яке не припинялося, і ставало все голоснішим по мірі того як ми підходили. Було важко навіть наважитися і постукати в двері.

Це був невеликий будинок, але чекати нам довелося довго. Нарешті Кристина відкрила у дверях щілинку, вдивляючись. Вона дивилася на мене, не впізнаючи, і сама була майже невпізнанна: з темно-фіолетовими колами під очима, і з опуклим животом з дитиною. Вона подивилася на Касю, яка сказала,

— Агнешка приїхала з вежі, щоб допомогти, — а потім знову на мене.

І після довгого повільного моменту хрипко сказала,

— Проходьте.

Вона сиділа в кріслі-гойдалці біля печі, прямо поруч з дверима. Вона чекала, — я зрозуміла — чекала, поки вони прийдуть і заберуть Єржи геть. Була тільки ще одна кімната, з полотняною завісою замість дверей. Кристина повернулася в крісло-гойдалку і знову сіла. Вона не в'язала і не шила, не запропонувала нам чашку чаю, а тільки дивився на вогонь і хиталася. Стогін всередині став ще голоснішим. Я міцно стисла руку Касі, і ми підійшли