Читати книгу - "Новітнє вчення про тлумачення правових актів"

судової практики, крім випадків, коли такому тлумаченню перешкоджає принцип верховенства права або спеціальні правові норми; 2) у другу чергу термінам і словам слід надавати такого значення, яке випливає із тих нормативно-правових актів, у яких ці терміни і слова вживаються. Якщо термін чи слово вживається в акті законодавства в різних значеннях, вибір значення здійснюється за критерієм мети правових норм, а за відсутності можливості використати цей критерій терміну чи слову слід надавати його значення, яке надається їм у найближчих положеннях цього акту (за предметом правового регулювання, а потім — за розташуванням нормативних положень в акті законодавства); 3) у третю чергу використовуються нормативні визначення понять (як класифікаційні, так і описові); 4) у четверту чергу використовується те розуміння термінів і слів, яке випливає із інших нормативно-правових актів. Якщо в різних актах термін чи слово розуміються по-різному, вибір значення терміну чи слова здійснюється за критеріями мети актів і предмета правового регулювання. З урахуванням цього здійснюється вибір визначень понять, що наводяться в інших нормативно-правових актах (якщо ці визначення не суперечать тому розумінню терміну, що випливає із відповідного акта законодавства); 5) у п’яту чергу, значення термінів і інших слів виявляється за допомогою звернення до раніше чинних нормативно-правових актів; 6) у шосту чергу, суб’єкт тлумачення повинен звернутись до енциклопедій, енциклопедичних словників; 7) у сьому чергу, звертаються до тлумачних словників та враховують те значення, яке надасться словам у тій сфері, яка регулюється нормативно-правовим актом, про тлумачення якого йдеться. Терміни, які вживаються в актах законодавства і які запозичені із інших галузей науки і техніки, тлумачаться відповідно до того значення, якого їм надасться у цих галузях.

Істотне значення для тлумачення правових актів мас синтаксичне тлумачення, що передбачає врахування порядку слів у реченнях, врахування сполучників, які використовуються в нормативних текстах тощо.

1. Судова практика опрацювала певне розуміння численних термінів. І це розуміння, по суті, стало у відповідних випадках єдиною підмогою при тлумаченні зазначених термінів. Так, у коментарі до законодавства про працю детально розкривається зміст терміну «пряма дійсна шкода»[92]. Але цей зміст автори взяли не із наведених у лапках слів, а із судової практики, яку вони добре вивчали впродовж тривалого часу. Якщо ж спробувати задуматись над терміном «пряма дійсна шкода», виходячи із значення кожного із слів, що входять до цього словосполучення, то це не дасть конструктивного результату.

2. Очевидно, слід враховувати і те розуміння певних термінів, яке опрацьоване не тільки судовою, а й іншою практикою. С. П. Головатий зверну в увагу на прямолінійно-механістичний підхід до пошуку змісту терміну (принципу) «верховенство права», за якого слова «верховенство» і «право» поєднуються в одно словосполучення, а перед цим з'ясовується значення кожного із цих слів[93]. Натомість він дійшов висновку про те, що для з’ясування змісту принципу верховенства права слід звернутися до того, як цей зміст досконало опрацьовано в науці і державно-правовій практиці, що стало класичним набутком у розумінні й тлумаченні принципу верховенства права. Це — спадщина античних мислителів; юридичні формули Великої Хартії вольностей 1215 р.; надбання прабатьків ідеї природнього походження прав людини і послідовників цієї ідеї—європейських філософів доби Просвітництва; творчість провідників трьох великих революцій — англійської, американської і французької, і документи, які віддзеркалюють наслідки цих подій; класичні трактати англійського правника Альберта Дайсі; еволюція доктрини верховенства права впродовж XX століття; доробок Міжнародної комісії юристів; внесок у розвиток доктрини і принципу верховенства права міжурядових інститутів Ради Європи і Європейського Союзу; практика Європейського Суду з прав людини. Такий шлях, стверджує Є. П. Головатий, може зробити доволі перспективною спробу досягти мало помилкового тлумачення принципу верховенства права.

3. У другу чергу термінам слід надавати того значення, яке випливає із змісту акта законодавства, положення якого тлумачаться. Підкреслюємо, що такому розумінню термінів слід надати переваги перед легальними визначеннями понять. Так, в одному із видань стверджувалось, що відповідно до ст. 293 ГК[94] не визнаються договорами міни договори, що виходять за межі обміну одного товару на інший (якщо в обмін на товар виконуються роботи або надаються послуги). О. П. Подцерковний пише, що автор не врахував ту обставину, що товари визначаються у ч. 6 ст. 139 ГК, відповідно до якої цим поняттям охоплюються продукція, виконані роботи та послуги[95]. У цій полеміці зіштовхнулись два підходи до тлумачення. Один із них виходить із того, що із положень глави 30 Господарського кодексу, що має заголовок «Особливості правового регулювання господарсько-торговельної діяльності», випливає розуміння товарів як продукції виробничо-технічного призначення і виробів народного споживання, бо тут зазначається на те, що «матеріально-технічне постачання та збут продукції виробничо-технічного призначення і виробів народного споживання як власного виробництва, так і придбаних у інших суб’єктів господарювання, здійснюється суб’єктами господарювання шляхом поставки, а у випадках, передбачених цим Кодексом, також на основі договорів купівлі-продажу» (ч. 1 ст. 264 ГК), що «предметом поставки є визначені родовими ознаками продукція, вироби з найменуванням, зазначеним у стандартах, технічних умовах, документації до зразків (еталонів), прейскурантах чи товарознавчих довідниках. Предметом поставки можуть бути також продукція, вироби, визначені індивідуальними ознаками» (ч. 1 ст. 266 ГК). Інші положення глави 30 Господарського кодексу також свідчать про те, що під товарами тут не розуміються ні роботи, ні послуги.

О. П. Подцерковний виходить із того, що при тлумаченні ст. 293 ГК слід виходити із того розуміння терміну «товар», яке випливає із визначення поняття товарів у ч. 6 ст. 139 ГК («товарами у складі майна суб’єктів господарювання визнаються вироблена продукція (товарні запаси), виконані роботи та послуги»). Нетрудно помітити, що ч. 6 ст. 139 ГК, уся ст. 139 ГК не стосуються обороту товарів, робіт, послуг, а тільки визначають види майна суб’єктів господарювання. Виводити розуміння товарів, що випливає із ч. 6 ст. 139 ГК, за межі дії цієї статті і поширювати