Читати книгу - "Криве дзеркало української мови"

бо в 9-і книжці Літ. Наук. В. пише такий докір украінські інтеллігенціі, що, мовляв, „Село" загинуло, бо наші інтеллігенти не поклювались за росповсюження й „поширення" його в народі, буцім — то не спріяли тому, щоб поширити його в массах. І це міні чудно. „Село" впало через свою мову ультрагалицьку, і не тільки народ, але й самі інтеллігенти не охотились і не схотіли його купувати. А проф. Грушевському не так здається, бо він мабуть просто таки вже не розбере гаразд, що приступне для народа і по змісту, і по мові, а що неприступне. Як чоловікові вищоі науки, йому й справді це навить трудно зрозуміти. Декотрі галичани вже добренько виправили свою чудернацьку мову. Але ж коли—то вони виправлять йіі так, щоб йіх журнали, видавані в Киіві, змогла читати украiнська широка публіка? А тимчасом „Доки сонце зійде, — роса очі виість", як кажуть у приказці.

Поки сонце зійде, роса й справді очі виість самі... украінські літературі на Украіні. Цього ніяким способом неможна затаювать. Два роки вже минуло, як проф. Грушевський видає своі органи в Киіві, а ми не примічаємо поправки в мові галичан, сутрудовників ціх органів і в самого д. Грушевського. В декотрих галичан мова ще неначе й погіршала.

Мовна справа в украiнських журналах дуже сумна. Недавнечко в цьому признався міні один з молодих, котрому випало сутрудовництво в одні украінські газеті. Він каже, що передніше, ще до конституціi з Галичини йшли в Россію маленькі ліберальні журнальчики. В той час це були дуже цікаві газетки для нашоі молоднечі, і вона кинулась до йіх з жадобою, як на новинку, і вссала усе, навить саму чудернацьку мову; а це було білше шкодливе, ніж корисне, що стосується до мови. Потім, після оповіщення в нас конституціi, все раптом, несподівано заворушилось: кинулись заводить газети, журнали, само по собі одбившись вже од народньоі нашоі мови, та й почали крутить мову на галицький лад. І той добродій бідкався, що йому тепер... трудно вже й писати справдешньою чистою украiнською народньою мовою...

І справді, цей добродій, сам навить не партійний в справі мови сукупно з галицькими товаришами, казав міні правду, що заведіння газет на Украіні одразу, раптом має свою вигоду, але й невигоду. В європейських націй газети зьявились вже тоді, як книжня мова вже гаразд виробилася й зросла. В Англіі в 1640-х роках за Кромвеля в Лондоні видавався журнал „Політичний Меркурій" вже тоді, як Мільтон, відомий автор „Втраченого раю", написав своі научні праці: „Свобода віри й сумління" та „Оборона прав англійського народа", а проти його писали инчі вчені, котрі повиходили, як і сам Мільтон, с кембріджського университета. Таксамо велась ця справа і в Франціi, і в Германіi. І в Великороссii, доки зьявились газети й журнали, вже писали видатніші й талановитіші пісьменики й виробляли книжню мову: Фон-Візін, Новіков, Карамзин, Жуковський і Пушкин в своих повістях БЪлкина й инч. А в нас кинулись у журнальне пiсьменство усякові люде такі, котрі не вчились не то що в Кембриджському університеті, а тільки вчились в сільських школах, або здебілшого в учительських семинаріях, але були с кембриджською гордовитістю й авторітетністю. А коли хто з вчених виступав з украiнською мовою в пісьменстві, то вносив відому теорію зьедпання нашоі мови з галицькою говіркою... бо загалом украiнці дуже нахильні й навить прилюбні до усякових теорій... та сістем, та ще вони й оптимісти: думають, що все буде гаразд, та й роблять, як і великоросси, „на авось". В цьому—то й вийшла закарлючка для нашоі літературноi справи, с котроi можна виплутаться хіба з неймовірною труднацією. Як наші сьогочасні журнали й газети не виправлять добре мови, то само по собі вони незабаром пірнуть у Лету, як пірнули „Шершень", „Вольна Украiна", „Громадська Думка", „Слово", і т. д. Редакціi наших газет повинні мать це на увазі, бо в нас теперички і читальники, і споживачі цього розумового поживку — це широка украiнська публіка. Вона ж є й перший і найкращий цінувальник і наш критик. Та й наш народ вже гаразд вміє цінувать украiнські книжечки і таки добрє розбірає, що придатне для його, що гарне, а що написане поганою мовою. Єсть і в народі розумні, угаристі й хвацькі люде, митці і в ці справі. Про наших механичніх переймачів, та ще й з відомою тенденцією зьеднання нашоі мови с книжньою галицькою можна сказати приказкою: „Не поможе бабі й кадило, коли бабу сказило". Вони з нетямучістю ведуть нашу літературу в різницю на заріз. Щоб не одбиваться од народньоі мови, сутрудовникам газет та журналів треба принаймні врядигоди йіздити на села, щоб побалакать з людьми. Тимчасом наші журнальні пісьменики сидять в редакціях по великий містах, замкнуті в кабінетах, мов сільські престарезні баби на печі. А якби вони побували на селі, та ще й повештались по ярмарках з записною книжкою в кишені, як вештаюся я що—року влітку та размовляю с селянами, то міні не довелось би, вживаючи будлі—які народні слова, ставить в скобках або в лапках переклад ціх слів на великоруську мову спеціально... задля йіх, бо я добре постерегаю, що деякі украінські народні слова будуть йім... здаваться чужоземськими, чужомовними, або вигаданими...

Врешті додаю оцей невеличкий уривок поезій, написаний талановитим украiнським поетом саме в той час, як в Галичині заводили оффиціяльно Кулішів фонетичній правопис і викинули с старого Максимовичового етимологічнього правопису букви: ы, Ъ, ъ і о' з дашком (ко'нь —кінь). Ці вірші не були надруковані, але подавались через руки. Тодішня стара, чи москвофільська партія в Галичині підняла гвалт. Посипались протести й навить москвофільські вірші; намовляли й намоторювали навить сільські громади подавати завідомління в львівську школьну раду. Тоді наш відомий поет написав оце „Криве дзеркальце" на москвофільську мову староі партіi, схоже на стародавні „Плачі" й „Жалі", хоч у ціх віршах чується ще бадьористий тон старих москвофілів. Цей утвір був багато білший, ніж я подаю, але початок його я забув. Заголовок його був такий: „Оно звучить так"!

За єри, за ять, за єр!

Гей не лячно нам тепер

Всіх росправ фільольогiчних,

Студiумів всіх крітічних.

Ми від них затчем наш слух,

Ва втримаєм руський дух!

Об наш лоб міцний, нерушний

Кажна довбня