Читати книгу - "Червоні на чорному сліди, Ірина Цилик"

вперто тонула. Тим більше, неявна тривога заважала читанню й постійно переключала Гасину увагу на себе. Як то там наша сніжечка, серед чужих пельменів, думала вона й терлася носом об шорсткий килимок на стіні.

…Цій традиції було вже чотири роки, і вигадала її мама. Наприкінці лютого Гася обов’язково збирала грудку з останнього снігу й зберігала її у морозилці аж до наступної зими. Коли нарешті випадав очікуваний першачок, Гася з мамою урочисто виносили сніжку до палісадника у дворі, клали її на підморожену білу кашку і святкували символічну зустріч снігу торішнього з нинішнім. Але жодна місія спасіння не обходилася без таких днів, коли мама розморожувала холодильник; тоді сніжку доводилося нести в морозилку до когось із сусідок, наприклад, до Даші. Даша писала дисертацію, мала чоловіка-алкоголіка та розумну вівчарку Ельку, яка сама виносила сміття й бігала з маленьким кошиком у зубах по пиво до кіоску, в якому її хазяїн досі мав кредит довіри.

Потім вони їли бульйон, і Гася ретельно вибирала з нього все зайве.

— А совість, совість де? — втомлено спитала мама.

— Ніколи не повірю, що і в цих шкірках усі вітаміни, — відповіла Гася і швидко змінила тему. — Як твій кастинг?

— Уявляєш, зустріла там у черзі свого викладача з історії театру.

- І як? — спитала Гася й відсунула ледь початий бульйон.

— У нього черевики на тонкій підошві, - замислено сказала мама, знову підсовуючи їй тарілку. — І погляд такий чужий…

Вони ще трохи позмагалися з перетягування тарілки, й мама насупилася, але все-таки забрала тацю з ліжка і взялася до роботи. Худенька, рідна, вона сиділа на підвіконні з ногами і швидкими тренованими рухами розминала керамічну глину, розкатувала її качалкою й вирізала келишком із цього білого неїстівного тіста маленькі кружальця. Відтак їх треба було висушити, відшліфувати, розмалювати акриловими фарбами, вкрити лаком і перетворити на чудові сережки. Саме з продажу таких прикрас, якщо не зважати на нечасті зйомки в рекламних роликах і дубляжі мультиплікаційних героїв маминим голосом, вони переважно й жили. Всі інші її заняття, які не приносили грошей, Зінуля називала фортелями, хоча й до виробництва сережок ставилася доволі підозріло. Проте Гасі все одно подобались і сотні кольорових плямок по всій кімнаті, і мамин висунутий язик під час малювання, і запах лаку та всіляких спеціальних фарб у квартирі, не кажучи вже про виставки й фестивалі, куди вони вибиралися час від часу для продажу своїх скарбів. Перед тим, щоправда, доводилося довго й нудно вирізати однакові квадратики з картону і настромлювати на кожен із них по парі сережок, але потім Гасі ніколи не набридало спостерігати за тим, як акуратно мамина рука виводить на шорсткій паперовій поверхні їхнє прізвище. Якось мама сказала, що тепер воно мандрує світом у сотнях різних вух, і Гасі це сподобалося.

А почалося все минулого літа, коли за один день вони заробили грошей більше, ніж мама отримувала в театрі за місяць. Гася добре запам’ятала, як це було. З ранку до пізньої ночі вони сиділи тоді під пекучим сонцем і продавали першу партію маминих сережок на якомусь музичному фестивалі. Там було багато співів і танців, люди ходили у вишиванках, спали в наметах і варили собі їжу на вогнищах. Гася спершу трохи нудилася, але потім почала тинятися табором, скупалася у річковій калабані, знайшла собі кількох друзів і повернулася назад аж тоді, коли живіт від голоду нарешті присох до сарафана. Було вже темно, але земля важко гупала і здригалася від бамкання чергового музичного гурту. Мама сиділа в наметі, мала облуплений ніс, щасливі очі й сказала, що тепер вона житиме, як захоче, що цієї осені вони поїдуть удвох подорожувати, й Гася напевно зможе ходити на художню гімнастику. З цим піднесеним настроєм вони поїли холодної каші з емальованих мисок, розрізали пахучу диню, і Гася, навіть не почистивши зубів, так і заснула, усміхаючись солодкими липкими губами.

Щоправда, пізніше, вже у Києві, коли Зінуля сказала, що не варто було закінчувати театральний, аби заробляти собі на життя саморобками, мама дуже плакала вночі, але наступного дня весь час сміялася, накупила цілу торбу різних смакот і з веселим виглядом вирушила до найближчого спортивного комплексу.

Гася ходила на художню гімнастику цілий місяць, а потім підхопила грип. Одужавши, позаймалася ще з тиждень, а тоді захворіла на бронхіт і знову три тижні просиділа три вдома. «Точка-тире, точка-тире», — засмучено говорила мама, прилаштовуючи їй на спину гарячий парафін або гірчичники.

На перше відкрите заняття з художньої гімнастики тренери нарешті запросили батьків. Дівчатка в однакових синіх купальничках напружено демонстрували все, чого встигли навчитися протягом півріччя: тягнули берізки, підкидали хула-хупи, викручували різні фігури стрічками на підлозі спортивної зали. І тільки Гася нічого не крутила й не витягувала, а, променисто усміхаючись усіма дванадцятьма молочними зубами, виносила грамоти й призи для інших дівчат під урочисті програші фортепіано. Художня гімнастика — це, насправді, повна туфта, потім сказала їй у роздягальні мама, й вони відсвяткували вдома чаєм і київським тортом чергове завершення Гасиної спортивної кар’єри.

Що ж до подорожі, то спершу вони збиралися полетіти до одного надзвичайного італійського міста, в якому, як розповідала мама, будинки стоять просто у воді, люди їздять на човнах один до одного в гості, жінки носять сережки з чарівного скла, схожого на льодяники, і всі їдять багато різних сирів і макаронів. Але потім плани у мами чомусь змінилися, і вони поїхали до іншого міста, назву якого Гася, на жаль, забула. У ті дні щойно почалися осінні канікули, а тому подорожувати було незвично і дуже весело. Мама всю дорогу в поїзді збуджено говорила, що вже завтра вони гулятимуть пустельними пляжами, питимуть чай із термоса, нюхатимуть розігріті останнім сонцем спинки кипарисів, обідатимуть біля моря і слухатимуть, як воно облизує маленькі камінчики.

Зранку вони приїхали на сімферопольський вокзал і півдня добиралися на різних маршрутках до потрібного їм міста, а відтак іще довго шукали ночівлю. Гася дуже втомилася в той день, але бачила, як злобливо мама від- футболює ногами все, що траплялося їй на дорозі, й розсудливо тримала язика за зубами. Кілька годин вони приречено намотували круги порожнім приморським містечком, так і не встигнувши спуститися до води, а вітер грізно видував їх із власних курток і затівав разом із хмарами якусь неприємну провокацію.

Уже під вечір, коли чергова тітка в махровому заношеному халаті під пальтом показала їм «полулюкс с конді- цинєром за нічтожную цену», мама з чорним обличчям рішуче поставила