Читати книгу - "Віддана босу за борги, Марк Логан"

11.2

 

У домі тихо. Ніхто не зустрічає. Нічим смачненьким не пахне. Так незвично, наче холодно тут. Інстинктивно обіймаю себе руками, намагаючись зігрітись. І тільки після цього розумію, що мерзну не зовні — цей холод зсередини. 

— Бери по мінімуму, — кидає Андрій і йде у бік кухні. 

— Це мені кожного дня в одному і тому самому ходити? — обурююсь.

— У тебе часу не більше двадцяти хвилин, — хмикає, ігноруючи мій випад. — Я б поспішив.

Розвертаюсь і йду геть. Розумію, що сперечатись немає сенсу — і так не опустить свого!

У гардеробній очі, як і думки, розбігаються. 

Витягнувши валізу, кладу у неї кілька суконь, костюмів, спортивний одяг, домашній одяг, кілька нічних сорочок, улюблений халат, кілька пар взуття і тепленьке пальто. 

Злісно усміхнувшись сама собі, відправляю до валізи комплект сексуальної білизни, подарований чоловіком на річницю весілля. Навіщо беру його з собою — не розумію. Однак дозволяю собі маленьку слабкість. 

Я одягала його всього один раз. 

Стас організував романтичну вечерю і попросив приміряти його подарунок — дуже йому хотілося побачити, як я виглядатиму у мереживі, яке він обрав для мене. 

Наші почуття з чоловіком були справжніми, тому й інтимна їхня складова була явищем частим і пристрасним. Але тієї ночі все було по-особливому. Більш ніжно, надзвичайно чуттєво. 

Повіки самі прикриваються, занурюючи мене у приємні спогади. Кров спалахує бажанням, запалює кожну клітинку тіла. Здається, губи чоловіка легенько торкаються ніжної шкіри шиї. Великі гарячі долоні з обережністю й водночас нетерпінням ковзають по краю мереживної білизни. Дихання збивається. 

Скільки часу минуло, а й досі тіло охоплює приємний трепет, варто лише згадати. 

З гірким присмаком змушую повернутись у “Тут і зараз”. Стас зник. Немає його рук, його підтримки. Він залишив мене голодному звіру на заслання.

Невже ніколи не кохав? Чи просто з часом розлюбив? Але я б помітила, якби чоловік охолов до мене! 

Змахую зі щоки непрохану сльозу. Зараз не час думати про це. Інакше зовсім впаду духом. Варто подбати зовсім про інше. 

Усі дорогоцінності вирішую перенести у потайний сейф на кухні. З документів беру тільки паспорти, а все решту — теж у сейф.

Ходжу по дому і перевіряю, чи зачинені усі вікна та двері й паралельно з цим телефоную у перевірену охоронну фірму. Свій дім я дуже люблю, тому не можу його залишити без нагляду.

 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍