Читати книгу - "Таємний спадкоємець для Мільярдера, Аріна Громова"

=18=

Байсаров збожеволів. Так, тільки так я і могла це пояснити.

Що за маячня? Яке ще весілля?

–– Я щасливий, що повернув тебе, Катю, –– хрипло вимовив він.

А потім розвернув мене обличчям до себе, притягнув впритул, та так міцно, що груди точно стиснуло в лещатах. Моє серце калатало наче божевільне. Пульс остаточно збожеволів.

На мить мені здалося, Байсаров мене зараз поцілує, і я прийшла в жах лише від однієї думки про це. Хотіла сіпнутися, вирватися з його м'язистих рук, але я наче замерзла під його поглядом. Не могла навіть поворухнутися.

Він схилився наді мною. Його обличчя виявилося занадто близько. Його дихання обпекло моє обличчя ніби полум'я.

Це жарт? Знущання? Зараз він вирішив поцілувати мене просто щоб позлити власного батька?

Його губи опинилися надто близько до моїх, а я від напруження і ковтнути не могла, просто застигла точно загіпнотизована. Чомусь саме з цим чоловіком мені ледь вдавалося боротися.

Але ні. Дем'ян не став мене цілувати. Лише жадібно вдихнув повітря і відсторонився. Не відразу, забарившись. Здавалося, йому й справді важко випускати здобич із рук.

–– І коли весілля? –– роздратовано запитав Байсаров-старший.

–– На наступних вихідних.

Отже, для моєї втечі залишалося все менше часу. Я не знала, наскільки Дем'ян серйозний і який у нього взагалі план, але брати участь у цих розіграшах точно не збиралася.

–– Отже, по-твоєму, я маю скасувати всі домовленості з родиною Мір'ям? Відмовитися від слова, яке дав її батькові?

–– Твої проблеми.

–– Але вони можуть стати твоїми, Дем'яне. Припустімо, я дам згоду на твій шлюб із цією... хм, із цією твоєю нареченою. Ти отримаєш усі мої статки, отримаєш усі важелі управління. Думаєш, буде легко? Упевнений, ніби сім'я Мір'ям прийме таку образу? Пробачать тобі таку ганьбу?

–– Мені начхати. Це твої домовленості. А я їм жодного слова не давав. Не бачу сенсу тягнути. Спадкоємець готовий. Залишилися тільки формальності. Тож займися документами, скоро ти передаси мені всю імперію.

Байсаров-старший обдарував мене вбивчим поглядом, але вголос нічого не сказав, обмежився коротким кивком.

–– Чудово, тоді за вечерею представлю мою Катерину родині.

–– Ти зібрався на вечерю? З нею?!

Байсаров-старший більше не сипав образами, але сам його тоном уже звучав зневажливо.

–– А що не так? –– хмикнув Дем'ян.

–– Їй там не місце.

–– Вона скоро увійде в нашу сім'ю, тож їй саме місце на сімейній вечері, –– усміхнувся і повів мене на вихід.

–– Так швидко йдеш? –– рявкнув Байсаров––старший. –– Куди поспішаєш?

–– Не хочу тобі заважати. Стільки паперів готувати для передачі спадщини. Що ж я буду відволікати?

Ледве двері за нами зачинилися, я не стрималася і випалила:

–– До чого всі ці розмови про весілля, Дем'яне?

–– А ти не зрозуміла? –– посміхнувся, а потім звузив очі й нахилився до мене, прошепотів на вухо: –– У машині обговоримо. Тут усюди камери.

Невже він і справді відповідь мені? Я вже не вірила. Але варто було нам опинитися в салоні авто, Байсаров не став приховувати свої наміри.

–– Нам доведеться одружитися, –– заявив він.

–– Що?!

–– Я тобі настільки неприємний?

У його голосі ніби пролунав жаль. Чи гнів? Я вирішила про це не замислюватися.

–– Досить, Дем'яне, –– насупилася. –– Скільки можна? Ти не змусиш мене вийти за тебе заміж.

–– Та ну? –– похмурішав. –– Я змушу тебе зробити все.

–– Шантажуватимеш мене дитиною? Нашим сином? Ти справді опустишся до такого ницого вчинка?

–– Я маю одружитися, Катю.

–– Одружуйся, просто не зі мною.

–– Ти єдина, кого я поведу під вінець.

–– Звучить як зізнання.

–– Це і є зізнання.

Його погляд. Голос. Те, як він це сказав. Якби я, як і раніше, була наївним дівчиськом, могла б справді повірити йому знову, вирішила б, що йому не плювати на мене.

–– Так це все заради спадщини? –– запитала прямо. –– Тобі настільки сильно потрібні гроші? Ти ж природжений холостяк, сам так казав.

–– Принципи можуть змінитися.

Я не втрималася і фиркнула.

–– Реально –– кішка, –– усміхнувся Байсаров і ніби ненароком провів пальцями по моїй щоці, обвів лінію вилиці. –– Я сумував за тобою, Катю.

–– А я ні, –– відрізала холодно. –– Знайди собі іншу наречену.

–– Не вийде, –– негативно хитнув головою. –– Хочу тільки тебе.

 

Я б могла повірити йому. Раніше. Але я занадто добре пам'ятала, як він розбив моє серце. Дем'ян став моїм першим чоловіком. Наша ніч залишила в пам'яті яскраві спогади. Чиста магія. Чари.

Ми почали жити разом. Я була впевнена, між нами все серйозно. Жила в справжнісінькій ейфорії.

Так я і витала в хмарах, на крилах кохання, не замислюючись про наслідки. А потім усі мрії розбилися об сувору реальність.

Я чудово пам'ятала, як вирішила зробити Дем'яну сюрприз. Сказала йому, що затримаюся допізна в університеті, буду на факультативних заняттях, а сама приїхала раніше, купила продукти для романтичної вечері. Я збиралася приготувати кілька страв, створити у квартирі приємну атмосферу. Я хотіла розставити всюди свічки, увімкнути приємну музику.

Досі перед очима стоїть картина того, як я заходжу в коридор і з порога бачу всюди розкидані речі. Жіночі. Чоловічі. Це сорочка Дем'яна. Його штани. А ось яскраво-червона шовкова сукня. Я такого одягу в себе не пам'ятаю. Тоді звідки вона тут взялася?

Повітря просочив солодкий аромат. Я вже потім зрозуміла, що це були парфуми. Штовхнула двері, пройшла вперед і завмерла на місці наче вкопана.

Дем'ян був не один. З якоюсь блондинкою. Він розважався з нею на нашому ж ліжку. Там, де ще вранці обіймав мене, притискав до себе і клявся, ніби я для нього єдина.

–– Катю, пам'ятай, щоб не трапилося, ти моя, –– чеканив він. –– Завжди моя дівчинка. Я ніколи тебе не зраджу.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍