Читати книгу - "Дим і попіл, Абір Мукерджі"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Я зібрав усю інформацію до купи. Медсестра Фернандес пішла з роботи раніше, ніж звичайно, сіла на пором до Рішри, можливо, зустрілася з чоловіком, з яким була знайома, але якого човняр не вважає місцевим. Кілька годин по тому її знайшли мертвою, з обличчям, пошматованим, як на картинах Пікассо.
Якщо вона дійсно знала чоловіка, що чекав на неї на березі, це означає таємне романтичне побачення, а воно своєю чергою, веде до двох потенційних підозрюваних: чоловіка, з яким вона зустрічалась, або чоловіка, з яким одружена.
Ми вже виплили на середину річки, піднімалися течією, і яснішими ставали обриси протилежного берега. Барракпурський берег ріки на вигляд вельми відрізнявся від Рішри. Зникли склади і фабрики з коптильнями, їх замінив полк охайних білих офіцерських бунгало військового поселення, де сади спускалися до самого краю води.
— Саме у Барракпурі почався заколот 1857 року,— повідомив Не Здавайся.
— Я думав, він спалахнув біля Лакнау,— відповів я.— Чув казочки про патрони до гвинтівок, змащені коров’ячим та свинячим жиром.
— Це правда, але перший постріл пролунав тут за кілька місяців до того. Стріляв сипай[13] на ім’я Мангал Пандей. Звісно, його повісили, а полк розформували.
Не схожий Барракпур на місце, де починаються революції. На вигляд він нічим не відрізнявся від більшості британських містечок по всій Індії. Тут був палац віце-короля, але навряд чи ним користалися, відколи столицю перенесли в Делі.
Ми допливли до причалу, і, змахнувши веслом, Бісвас спритно підвів човен до пірса. Я поглянув на годинник. Майже друга. Протест на мосту почнеться о четвертій. Для того, що я хотів зробити в Барракпурі, часу лишилося обмаль. Особливо якщо врахувати, що перед Дасовою демонстрацією я волів би ще заскочити додому за порцією гарбузового напою.
Дванадцять
— Куди, сагибе? — запитав рикша.
Ясно, що спілкування проблемою не буде. Якщо якісь рикші в цій країні і розмовляли гарною англійською, то саме добре натреновані рикші, що обслуговували військове містечко Барракпуру.
— Шпиталь,— наказав я,— і хутчіше.
Як виявилося, довго крутити педалі йому не довелося, оскільки шпиталь розташувався лише за дві вулиці від берега. До нього можна було дійти пішки за п’ять хвилин, але я ще ніколи не зустрічав рикші, який би відмовився від платні, зізнавшись, що пункт призначення просто за рогом.
Ми увійшли водночас із загоном сикхів в оливково-зелених одностроях і тюрбанах: вони марширували під лайку сержанта. Не таке вже й велике диво побачити тут людей з Пенджабу, за тисячі миль від батьківщини. Полки, що тут розквартировувалися, були здалеку: джати, пуштуни тощо. Добре відомо, що місцеві війська більш охоче підкоряються нашим наказам, якщо вони далеко від дому. Саме так ми і вчиняли: завозили їх подалі від рідних місць, туди, де вони не мали ніяких зв’язків,— сикхів до Бенгалії, гуркхів до Пенджабу,— щоб вони відчували менше спокуси перейти на бік місцевих у разі заворушень. Куди посилали бенгальців, я і гадки не мав.
Шпиталь виявився непоказною триповерховою будівлею за охайним моріжком, що був розділений стежкою, обсадженою пальмами. Уздовж білого фасаду тяглася веранда, вікна обрамлені зеленими віконницями. Як на шпиталь, цей будинок був найкращим з усіх, які я бачив під час війни; ніби щоб іще більше підкреслити цю різницю, кілька вояків, що одужували, виконували вправи на спеціальному майданчику; всі вони мали належну кількість кінцівок, і на них не видно було закривавлених бинтів, які закарбувалися у мене в пам’яті з часів моєї служби. Хоча то було майже п’ять років тому і світ тоді, у всякому разі за межами Бенгалії, був набагато божевільнішим.
Не Здавайся подзвонив у дзвоник на конторці у вестибюлі, кожен дюйм якої був бездоганно відполірованим, і з’явилася чергова медсестра-індуска в блакитному однострої.
— Хто відповідає за цей об’єкт? — запитав я, можливо, не так ввічливо, як було б доречно. Списав це на ломку від опію.
— Старший офіцер військово-медичного управління полковник Маꥳр.
— А де можна його знайти?
Питання її явно спантеличило.
— Полковника?
— Припускаю, що він тут.
— Так, але він не приймає без домовленості.
Я витяг своє посвідчення і підніс їй під носа.
— З поліцією він розмовлятиме.
Кілька хвилин по тому нас уже вела сходами секретарка Маꥳра, гарненька медсестричка з французьким акцентом і, як мені здалося, з такими манерами, що можна було не квапитись одужувати. Звали її Рувель — принаймні це ім’я було написано на значку, приколотому до її однострою.
Я ледь утримався, щоб не спитати, що така гарна дівчина робить у такому місці. Я вже доволі довго прожив у Бенгалії, щоб усвідомити, що це питання не всім до душі. Це місце як магнітом притягувало відщепенців, і більшість із них, включно зі мною, не палали бажанням поділитися своєю історією. Я б сказав, що до Калькутти приїжджало більше людей, які бажали забути своє минуле, ніж вступало до Французького іноземного легіону. Втім, важливіше те, що вона, напевне, вже чула це питання, а справити враження на дівчину, повторюючи те, що їй уже казали, навряд чи можливо. Хоча фраза, що злетіла з мого язика, точно не була кращою.
— Далеченько занесло вас від дому, сестро Рувель,— промовив я.
— Не дуже,— відповіла вона.— Мій дім лише за п’ятнадцять миль звідси.
Не Здавайся за моєю спиною пирхнув.
— А вимова у вас, як у француженки,— завважив я.
— Я і є француженка. Виросла в Чандернагурі. Чули про таке?
Авжеж, я чув про Чандернагур. Французьке поселення на двадцять п’ять миль вище від Калькутти по Хуглі. Навіть після кількох століть англо-французької ворожнечі, включно з такою дрібничкою, як наполеонівські війни, місто і досі лишалося суверенною французькою територією — багети і таке інше.
Ми пройшли за нею коридором, пропахлим йодом, з одного боку якого тягнулися палати, а з іншого відкривався вид на військове містечко. Кабінет Маꥳра був у самому кінці.
— Полковник завершує обхід,— сказала Рувель, запросивши нас усередину.— Будь ласка, сідайте. Він незабаром повернеться.
Кабінет полковника був саме таким, яким і мусив бути кабінет лікаря
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Дим і попіл, Абір Мукерджі», після закриття браузера.
