Читати книжки он-лайн » Публіцистика 📰🎙️💬 » Як Україна втрачала Донбас, Денис Казанський

Читати книгу - "Як Україна втрачала Донбас, Денис Казанський"

92
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 25 26 27 ... 76
Перейти на сторінку:
став лише блідою копією першого. Відвертих закликів до сепаратизму на ньому вже ніхто не робив. Найяскравіші оратори, які відзначились у 2004 році радикальними заявами, більше не виступали. Борис Колесніков мовчки сидів у залі, Раїса Богатирьова навіть не приїхала. Росію цього разу представляв депутат Держдуми Костянтин Затулін, який заявив, що вважає Луганськ та Сєвєродонецьк частиною своєї батьківщини. Головною темою з’їзду була вже не федералізація, а «утиск російської мови» та «насильницька українізація».

«По всьому периметру Льодового палацу виставлено подвійний кордон міліції, будівлю двічі перевірено на наявність вибухівки, правоохоронні органи працюють у посиленому режимі. Сєвєродонецьк‑2 проходить в умовах безпрецедентних заходів безпеки, для участі у з’їзді сюди з'їхалися майже чотири тисячі депутатів з усієї України… Одна з головних проблем — стан російської мови в Україні», — так починався сюжет Першого каналу РФ про другий Сєвєродонецький з’їзд.

Далі протягом двох хвилин російські журналісти транслювали головні меседжі регіоналів того часу.

«Валерій Голенко, голова Луганської обласної ради: «Сьогодні ми маємо утиски російськомовного населення, сьогодні ми маємо проблеми в гуманітарній сфері, і я сподіваюся, що рішення Сєвєродонецького з’їзду допоможуть у тому, щоб Україна стала рідною домівкою для представників усіх національностей, незалежно від віросповідання, політичних переконань, місця проживання та мови спілкування.

У п’яти областях України вже не залишилося жодної російськомовної школи, в 19 областях немає жодного вищого навчального закладу, де студенти могли б здобувати освіту російською мовою. Депутати б’ють на сполох, якщо так піде й далі, діти в Україні скоро не те, щоб писати, говорити російською не зможуть і, до речі, не тільки російською. Промовці нагадували, що така ситуація порушує низку положень Європейської хартії регіональних мов.

Олена Лукаш, народна депутатка, Партія регіонів: «У наших школах Міністерством освіти України вводяться вимоги під час вступу до вузів здавати тест українською мовою. Ми знаємо, що у нас навчаються діти не тільки російською, а й навчаються румунською, польською мовами, у нас багатонаціональна держава, і наш міністр освіти цинічно пропонує цим дітям купити словник для перекладу слів. Ми проти цього і хочемо, щоб люди користувалися тією мовою, якою вони хочуть. Зрештою, йдеться про конституційні права громадян».

Петро Симоненко, народний депутат, КПУ: «Треба ставити питання ребром — надання російській мові статусу другої державної і визнання російської мови та російської культури частиною спільної культурної спадщини».

Про порушення прав місцевого самоврядування, фальсифікації історичного минулого України і все–таки знову про політику, про ставлення до НАТО говорив лідер Партії регіонів Віктор Янукович:

«Ми вважали і вважаємо, що з урахуванням геополітичної ситуації у Східній Європі рішення з цього питання потрібно ухвалювати виключно за результатами всенародного референдуму. Останнє опитування громадської думки показало, що більшість наших громадян не підтримує вступ до НАТО».

Вимоги другого Всеукраїнського з'їзду делегати відвезли не тільки в свої регіони, прийняту резолюцію вони направили президенту Віктору Ющенку і до Верховної Ради».

Втім, незважаючи на гучні заяви та емоційні виступи, другий Сєвєродонецький з'їзд не викликав особливого резонансу. У 2008 році його організатори знову, як у 2004 році, готувалися до виборів і розраховували отримати контроль уже над усією Україною. А тему федералізації і державної мови піднімали для того, щоб знову мобілізувати свій електорат.

Ідеологічним завданням регіоналів тоді було утримати підтримку виборців і не допустити зростання популярності будь–якої іншої політичної сили в їхніх «базових» областях, підтримувати досить високий рівень політичної напруги та враження про те, що люди в Донбасі живуть під постійною загрозою.

У цей час Луганська облрада, яку повністю контролювали Віктор Тихонов та Олександр Єфремов, вела масовану пропагандистську роботу, спрямовану на формування «малоросійського» підходу до розбудови України. Все подавалось у форматі благовидних конференцій типу «Переяславська рада. Історичний аспект та сучасність», «Федералізм як перспективний шлях консолідації громадянського суспільства», «Мовна толерантність — запорука стабільності і процвітання регіонів України», «Расизм, ксенофобія і неонацизм у сучасному світі», «Антифашистський форум України» тощо. Кого тут називали фашистами здогадатися не складно. Виступали на таких псевдонаукових марафонах «учені» типу народних депутатів із Партії регіонів Вадима Колесніченка та Олега Царьова, комуніста Спірідона Кілінкарова (з 2014‑го всі живуть у Росії або в анексованому Криму), а також депутати Держдуми РФ Сергій Марков, Костянтин Затулін, віцеспікер Держдуми РФ ІІІ-ІV скликань Сергій Бабурін (усі — активні учасники подій 2014 року в Криму та на Донбасі з боку Росії), президент фонду «Історична пам’ять» Олександр Дюков, Олесь Бузина (вбитий у Києві в 2014 році), Володимир Корнілов та інші. Часто все це доповнювалося ще політичними тезами від спікерів УПЦ МП та проросійських козачих організацій. Окремо потрібно відзначити постійну присутність на цих заходах і спікерів з ідеологічного пулу Віктора Медведчука — на кшталт Петра Толочка і Георгія Крючкова.

Усі ці пропагандисти отримували в Луганську масовану медіапідтримку — місцеві телеканали, обласні та локальні газети, радіо, тобто доступ фактично в кожен дім і в кожну пару вух.

Відверто українофобські твердження там звучали рідко, частіше — імперські інтонації стосовно всього українського, чітка ідентифікація луганчан як «исконно русских», які випадково і через непорозуміння опинилися в «незалежній».

Наприклад, депутат Держдуми РФ Костянтин Затулін, який був одним із координаторів операції з анексії Криму в 2014 році, ще до того, як йому заборонили в’їзд на територію України, вдавався до таких відвертих маніпуляцій у Луганську;

«Ідея федералізації України — це не чиясь примха, змова або вигадка. Україна більше, ніж будь–яка інша країна, включаючи і Російську Федерацію, потребує такої територіальної форми демократії. І щоб не бути голослівним і не бути звинуваченим у якомусь замаху на підвалини української держави, хочу процитувати людину, чиє ім’я і твори часто використовуються найбільш затятими прихильниками незалежності, самостійності, соборності України. Я маю на увазі Михайла Грушевського. Ось що він писав у 1907 році: «Чи буде українська республіка формально називатися федеративною чи ні, фактично вона все одно повинна організуватися як федерація своїх республік–громад. Будь–яке нав’язування громадам механічної унітарності і примусових зв’язків буде великою помилкою, яка викличе тільки відсіч, реакцію, відцентровість або ж дасть підстави для нових усобиць».

«Країна та її населення неоднорідні. Час визнати, що в Україні живе два різних українських народи. Між нами багато протиріч, їх пора згладжувати. Перший крок у цьому напрямі було зроблено на Сєвєродонецькому з’їзді в 2004 році, цей з’їзд відкинув поділ українців за кольорами і

1 ... 25 26 27 ... 76
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Як Україна втрачала Донбас, Денис Казанський», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Як Україна втрачала Донбас, Денис Казанський"