Читати книгу - "Шлях бойового мага, Andrii Noshchenko"

Глава десята. 

Наступного ранку я спустився у фойє, де знайшов Рамана, котрий розвалився у кріслі з заплющеними очима і посмоктував якийсь напій через соломинку з келиха, що парив у повітрі біля його підборіддя. 
    ⁃    Ні, Анею, у мене лишилося два тихі дні до початку змагань. Я нікуди не піду. 
    ⁃    Ееееее, ректоре, та я не за те…
    ⁃    То чого тобі? 
    ⁃    У столичній гільдії ремісників можна придбати літаючий човен? 
З цих слів Раман пирснув так, що його пійло з келиха розлетілося навкруги, довелося навіть закляття очистки використати. 
    ⁃    Ти вночі пограбував скарбницю королівського двору? 
    ⁃    Та ні, начебто…
Ректор встав з крісла і почав ходити навколо мене, уважно роздивляючись з усіх боків. 
    ⁃    Дивно. Одягнутий, можна сказати, бідно. Але у Матані живеш на широку ногу… Обіцяєш усім по маріонетці шостого класу… Тут винайняв нам елітне житло… Доречі, - він помахав напівпорожнім келихом - напій я теж на твій рахунок записав. А зараз хочеш купити літаючого човна… Та що з тобою не так? У тебе заможна сімʼя? Чи, можливо, є заможна пані? 
    ⁃    Нічого такого, пане ректор, просто свого часу мав гарний рейд до підземелля Вангану. 
Раман одразу втратив до мене інтерес. 
    ⁃    Нудний ти, йди собі…
Він повернувся до крісла. 
    ⁃    Ректоре, так що по човну…
    ⁃    А, є звичайно. Сьомого класу, але без озброєння, воно заборонено на човнах у королівстві. Ну і ціна… Невелике місто можна купити. Разом з містянами. 
    ⁃    Дякую. 
    ⁃    Та йди вже, не заважай відпочивати.
Він знову узяв соломинку до рота і заплющив очі. Красень, уміє ж розслабитись де і коли завгодно. Я зачекав свою команду і узявши мапу міста на стійці, ми пішли до центрального відділення гільдії ремісників, що була зовсім поруч. 
Всередині гільдії було людно і гучно, тож, нарешті упіймавши одного з менеджерів, я не наважився відпустити його руку. 
    ⁃    Чи не допоможете? Нам недовго, лише ядра продати. 
    ⁃    А, гаразд. Клас ядер? 
    ⁃    Другий. 
Той наморщив носа та з жалістю подивився на нас. 
    ⁃    Сім срібних за ядро. Кількість? 
    ⁃    Трохи більше трьохста тридцяти тисяч загалом. 
    ⁃    Ееее, шановний, перепрошую…
Я ще раз підтвердив кількість. 
    ⁃    Дорогі гості, та що ж ви зразу не сказали! Ходімо, ходімо за мною до окремої кімнати, такі речі не обговорюють у натовпі! 
Він провів нас до кімнати, де я зачекав, поки він не завершив угоди з усіма моїми підопічними. Наприкінці усі сяяли від задоволення, навіть менеджер. 
    ⁃    Пане, у мене ще одне питання. 
    ⁃    Кажіть, любий гостю!
    ⁃    Я хочу придбати літаючий човен, але це у мене вперше в житті, то не могли б ви показати, що у вас є, та пояснити мені усі їх переваги та недоліки? 
Вираз його обличчя став ще більш задоволеним. 
    ⁃    Ви до правильної людини звернулись, пане! Ходімо за мною!
Ми пройшли до великого ангару всередині гільдії, де стояло десяток летючих човнів зі складеними крилами. Мені одразу впав в око один, середнього розміру, зроблений з дерева кольору темної вишні та вкритий прозорим матовим лаком у кілька шарів. 
    ⁃    Гарний вибір, пане! Це одна з найшвидших наших моделей! Комфортні пʼятдесят кілометрів на годину з вимкненими магічними щитами і до трьохсот кілометрів на годину зі щитами! Єдиний недолік - швидка витрата ядер при польоті зі щитами. Адже якщо у режимі комфорт одного ядра шостого класу вистачить на пʼятнадцять тисяч кілометрів польоту, то зі щитами лише на дві тисячі. Живлення човна відбувається з двох ядер шостого класу, але можна використовувати і сьомий клас, якщо він є у вас в наявності для таких цілей. Міцна деревина корпусу зі Східної Імперії… Зсувний дах над кокпітом… Обробка палуби… Чотири двомісні каюти… Велика кают компанія…
Він ще довго теревенив, та то було марно. Навіть, аби він просто мовчав, я б купив цього човна. 
    ⁃    Є гарантія?
    ⁃    Так, звичайно! Десять років або мільйон кілометрів польоту. До того ж у комплектації чотири пари запасних крил, а також дві тисячі літрів рідини проти ожеледі на крилах, якщо ви вирушаєте у північні регіони нашого континенту, або полюбляєте польоти на висоті. Адже практична висота польоту обмежена десятьма тисячами метрів. 
    ⁃    Гаразд. То яка ціна? 
    ⁃    Ціна вас приємно здивує! Усього чотириста девʼяносто девʼять тисяч золотих, пане! Дуже приємна ціна! 
Я кашлянув разів зо два. Та це просто грабіж! За такі гроші дійсно можна купити невелике місто разом з мешканцями. 
    ⁃    Чотириста пʼятдесят тисяч і я одразу купую! 
    ⁃    Пане, дозвольте, але то завелика знижка, її не погодить моє начальство! Давайте, чотириста девʼяносто пʼять і завершимо! 
    ⁃    Та я вам що, на короля схожий? Чотириста шістдесят!
    ⁃    Чотириста девʼяносто, це край! 
    ⁃    Жалюгідні два відсотки? Чотириста шістдесят пʼять!
    ⁃    Пане, ви моє серце без ножа краєте! Цілих три відсотки даю! Чотириста вісімдесят пʼять! 
    ⁃    Ні, хочу пʼять відсотків!
    ⁃    Пане, я не можу! Гаразд, давайте чотири відсотки! Чотириста вісімдесят і забирайте! 
    ⁃    Пʼять! Я хочу пʼять! Тож даю чотириста сімдесят пʼять тисяч, або йду звідси! 
    ⁃    Пане, я б з радістю, але не можу! 
    ⁃    Гаразд, як вас звуть? Міні? Добре, давайте домовимось, Міні. Чотириста сімдесят пʼять тисяч і кинджал у подарунок від Бойового Предка вищої ступені особисто вам, Міні. 
Я вивільнив ауру, щоб він не подумав, що я брешу, та одразу її прибрав, щоб не злякати. 
    ⁃    Подумайте, Міні, я зроблю на клинку іменне гравіювання та лишу на ньому частку своєї аури. Це буде для вас не лише грізною зброєю, але й історією, що ви правнукам будете розповідати!
Я бачив, як він сумнівається, ще трішки його підштовхнути…
    ⁃    То як, Міні? У скількох ваших знайомих є кинджал подарований Бойовим Предком? 
    ⁃    А давайте, пане Предок, я згоден!
Він аж сам відчув полегшення і радість від своєї згоди. Я витягнув файний  кинджал третього класу, зняв піхви та орфографічним почерком за допомогою аури зробив гравіювання: «Міні на знак подяки від Анея», після чого наповнив лезо своєю аурою, котра протримається там десятки років. Завершивши напис, вклав кинджал назад у піхви та простягнув Міні. Той брав його тремтячими руками. 
    ⁃    Не можу повірити! Зброя Бойового Предка з його аурою! 
    ⁃    Тільки Міні, будьте обережні, люди навколо мають звичку заздрити…
    ⁃    Так пане, я розумію. Не хвилюйтеся, якщо я коли і попаду у халепу, то точно не через це…. То що. Давайте завершимо угоду! 
Ми швидко заповнили папери, я заплатив гроші і забрав човна у сховище. Також Міні передав мені товсту інструкцію з експлуатації судна, після чого ми покинули ангар. 
    ⁃    Пане, ви просто маестро! - Ірген стисла кулаки, піднявши руки догори - Тепер ви мій кумир! Я ще жодного разу не бачила, аби хтось розвів гільдію ремісників на знижку у пʼять відсотків! 
    ⁃    Отож, вчись! 
    ⁃    Капітан, з цього дня - я ваша вірна тінь! Розраховуйте на мене! 
Чомусь я сприйняв ті слова, як наче вона шуткує. Але дарма то я так легковажно. 
    ⁃    Народ! - перевів я тему на інше - Ходімо десь поїмо, треба насолоджуватися моментом, поки є час та можливість! 
    ⁃    Я бачив поруч гарний заклад. 
    ⁃    Ну то веди, чого стоїш? 
Ланко, худий маг шостого кола елементів металу та землі пішов уперед, а ми рушили за ним. 
    ⁃    То що, а тепер покажіть мені, як вміють відпочивати маги! 
    ⁃    Таааак! Зараз усе буде, капітан! 
За пів години наш стіл чи не тріщав від кількості страв, що вони замовили. Алкоголю теж було немало. Я навіть дивуватися почав, як слабкі фізично люди можуть стільки жерти? Звісно, памʼятав, що мозок людини потребує до двадцяти відсотків калорій… Може, маги дійсно багато думають? Ех, дурня то все! Я відломив здоровезну клешню якогось ракоподібного і теж приєднався до загального свята. 
    ⁃    Аааааа, та це ж команда нікчем з Матану! Забирайся назад до своєї будки, собаки шолудиві! Ви псуєте нам повітря! 
Я обернувся на голос і побачив компанію з двох десятків молодих магів у однаковій синій формі. 
    ⁃    Що це за шолупонь? - тихо запитав у Ірген, котра сиділа поруч. 
    ⁃    Точно не скажу, можливо це команда академії Ляски, у них теж синя форма. 
Я закрив наш стіл аурою і ми продовжили святкувати, не звертаючи увагу на макак, що цибали навколо нас. 
    ⁃    Сподіваюсь, що ви навчите цих покидьків правилам поведінки післязавтра? 
    ⁃    Буде зроблено! 
Ми ще деякий час посміялися з перекошених облич за барʼєром з аури, аж поки вони не пішли собі за інший стіл. 
    ⁃    Ірген, є ідея. Можеш намалювати магічну печать ректора, котрою він нашу білизну поцупив? 
    ⁃    Ммммм, здається так. Але вам треба самому внести місце, куди відправити їх речі, адже це не бруд, що просто знищується закляттям. 
    ⁃    Гаразд, зрозуміло. 
Вона швидко намалювала печать на серветці, лишивши вільною одну зону, де треба було вказати точку призначення. Звісно, то було моє сховище, куди ж ще, щоб нас не викрили? Печать я одразу переробив і викарбував на своїй кістці. Вона була лише другого кола, тож багато часу це не зайняло. Я активував магію другого кола, після чого використав закляття глибокої очистки прямісінько під столом команди Ляски. Велика синя магічна печатка вирвалася прямо з під їх ніг та піднялася вгору, лишивши людей абсолютно голими. Здається, спрацювало якось не так… Я деактивував магію і подивився на Ірген. 
    ⁃    Пффффф…. Пффха-ха-ха-ха! Ой! 
    ⁃    Весело тобі? 
    ⁃    Капітан, здається, ви десь помилилися!
Сміялася вже уся моя команда. Я прибрав барʼєр аури, и ми враз почули, як вони верещать. Голі хлопці та дівчата скидали їжу з посуду прямо на стіл, та намагались прикритися хочаб брудними тарілками. Галас здіймався усе дужче…
    ⁃    Ви! То ви зробили! 
Один з них закричав, вказуючи на нас рукою. Я виписав йому смачного ляпаса аурою по морді. 
    ⁃    Та ти з глузду зʼїхав, обвинувачувати у такому Бойового Предка! Докази є? 
В них забігали очі. 
    ⁃    Ми бачили, як навколо вас горіла дивна червона магічна печать! А потім з нас магією вкрали одяг і усі наші речі! - заверещала молода магеса, показуючи на мене пальцем. 
    ⁃    Прикрийся, срамота одна, там навіть вихвалятися нічим. 
Магеса зойкнула і повернула руку на місце. 
    ⁃    Ви про оцю дивну червону магічну печать? - я активував магію і навколо мене почала обертатися печать другого кола. Я зачекав кілька секунд. - Бачите, нічого не відбувається. Це закляття, щоб протверезіти, я трішки перебрав у добрій компанії. 
Вони затихли і почали переглядатися між собою. 
    ⁃    А от ви одразу звинуватили мене, замість того, щоб перевірити сліди мани…. Чи команда Ляски настільки нікчемна, що навіть цього зробити не може? 
Мої слова змусили одного з них перевірити ресторан на сліди мани. Нічого. Жодного сліду від їх столу не було. 
    ⁃    Дивно, - продовжив я - але виходить, що це зробив один з вас? Невже уся ця вистава то є змова, щоб обвинуватити мене? 
Я притис їх аурою, змусивши впасти на коліна. 
    ⁃    Пане Предок! Це непорозуміння! Будь ласка, будьте милосердні, вибачте нас! 
    ⁃    Непорозуміння? - я зробив крок до них, змусивши підлогу тремтіти. - Вибачити? От так просто? 
До своїх слів я добавив трішки жаги крові для переконливості. Цікаво, що люди бачать під її впливом? Треба буде колись розпитати. 
    ⁃    Ви дійсно гадаєте, що можете так жартувати над Бойовим Предком вищої ступені?! - я гаркнув так, що шибки задзвеніли. - Чи у вашому місті маги вже зовсім страх згубили і не памʼятають, як легко їх тельбухи розлітаються по окрузі?! Нагадати?! 
Я зробив ще крок уперед, від чого деревʼяна підлога під ногами затріщала. Раптом між мною та голими студентами загорівся щит мани сьомого кола. Ооо? Хтось справді думає, що це стане мені на заваді? Цікаво! Я у підземеллі скелі трощив, поклавши на них руку… Я доторкнувся пʼятьма пальцями до щита і натиснув. На ньому зʼявилася павутина тріщин і він опав на підлогу до моїх ніг. 
    ⁃    Вийди сюди, раз вирішив втрутитись! 
Я зачекав, але жодна людина поруч навіть не ворухнулася. 
    ⁃    Гаразд, раз так. Тож я їх вбʼю!
Наміру такого у мене не було, насправді. Я лиш хотів витягнути мага сьомого кола і розважитись із ним. Тож зробив ще один крок уперед. 
    ⁃    Зачекайте, пане Предок! - голос почувся зі сторони входу. - Прошу, зачекайте, я зараз все поясню! 
    ⁃    Хоооо… Ти ще хто в біса такий, щоб щось мені пояснювати? Гадаєш, твоєї кваліфікації буде достатньо?!
Нарешті! Зараз має бути весело! 
    ⁃    Пане Предок, дозвольте відрекомендуватися, я Вонз, перший заступник ректора академії Ляски…
    ⁃    То що хоче мені сказати перший заступник? 
    ⁃    Пане Предок, це все трагічна помилка! Мої студенти не знали, але все, що сталося - то вина експериментального магічного приладу!
Та що за маячню несе цей гладкий тип? Якого ще приладу?! Але гаразд, послухаю казочку. 
    ⁃    Перший заступник… - один зі студентів спробував було виказати своє здивування, та я притис його так, щоб він і пискнути не міг. 
    ⁃    Рота закрий, коли старші говорять. Ви вже достатньо своїми поганими язиками напатякали!
Мені було вже дійсно цікаво послухати, що ж за казочку приготували. 
    ⁃    Народ, повертайтеся до готелю, у мене тут цікава розмова…
    ⁃    Агась! - швидко погодились та пішли геть вони. 
    ⁃    Ну що ж, - я приобійняв заступника ректора за плечі - ви ланцюгом прикули мою до себе увагу, що ж там за прилад такий? Завжди цікавився магічними інструментами!
    ⁃    Пане Предок, дозвольте… - він вказав на своїх студентів. 
    ⁃    А, гаразд. 
Я прибрав ауру і зачекав доки він роздасть учням якийсь одяг. 
    ⁃    Так що за прилад там був?
    ⁃    Пане предок, розумієте, наша академія зараз тестує нову установку автоматичного гардеробу…
Я повертався до готелю уже увечері, після того як кілька годин знущався над помічником ректора, ще й змусивши його сплатити рахунок нашої команди у вигляді жеста доброї волі. Настрій був пречудовий! 
    ⁃    Ти що тут робиш? - запитав я Ірген, котра сиділа на ліжку у моєму номері в абсолютній темряві. 
    ⁃    Капітан! Час розділити здобич! 
    ⁃    Ах ти морда вухата! Я здогадувався, що ти зробила то навмисно, а тепер маю підтвердження того! 
    ⁃    Хіба що трішки, але ж усе вийшло! 
    ⁃    Ти, зараза, співучасником пограбування мене зробила! Ти хоч це усвідомлюєш? 
Ми вже шепотіли, щоб ніхто нас бува не почув. 
    ⁃    Та яке ж це пограбування, капітан? Це сама що не на є битва магів! Хто ж їм винен, що ці незграби від такого простецького закляття захиститися не в змозі? 
В мене не було слів. Я видихнув, та махнув рукою, висипаючи награбоване на підлогу біля ліжка. Ірген поворушила ногою купу одягу, підчепивши носком взуття дівочі труси. 
    ⁃    Нічо так фасончик. Подобається? 
Вона ногою піднесла їх до мене, за що отримала щиголя по лобі. 
    ⁃    Ай! За що? 
    ⁃    Тихо тут! Бачиш щось цінне? 
Ірген використала закляття глибокої очистки, після чого почала перекидати кипу одягу у інший бік. За пів години на ковдрі лежало зо два десятки перснів сховищ, кілька гаманців, чотири магічних посохи та ще якись дрібʼязок. 
    ⁃    Жаль, сховища ми не розблокуємо, доки маги живі. - я був розчарований. То усе мотлох. 
    ⁃    Хто вам таке сказав, капітан? Розблокувати може й ні, а от зламати - то з вашою силою раз плюнути. 
    ⁃    То дійсно так? 
    ⁃    Ага. Просто зруйнуйте камінь, і усі речі самі з нього випадуть. 
    ⁃    Не варто того тут робити, раптом там щось небезпечне? 
Ірген замислилась. Обережність у ній зараз боролася із жадібністю. 
    ⁃    Гаразд, забери усе це - я зібрав персні та вказав їй на інші речі. 
    ⁃    Куди?! - прошипіла вона. 
Дідько! Я й забув, що лише недавно подарував їй мішок сховище, куди цей мотлох ніяк не вмістити. Я сховав ту купу до свого персня, схопив Ірген на руки і вистрибнув у відчинене вікно. 
    ⁃    Капітан! - зойкнула вона з несподіванки - Що ви робите?!
Я ледь встиг нас аурою прикрити, щоб вона пів міста своїм криком не розбудила. 
    ⁃    Тихо ти! - цикнув на неї - Персні ламати, куди ж ще? 
Дівчина заспокоїлася і лише трішки тремтіла, мабуть, зо страху. Мені он теж було страшно, коли Крук мене вперше з собою по небу тягав. Покинувши межі міста, я за кілька хвилин знайшов тиху галявину і опустив Ірген на ноги. 
    ⁃    Хуууууу, це було… несподівано. 
    ⁃    Ну що, кажи, як їх ламати? 
    ⁃    Та просто розчавіть їх аурою, що там складного? 
Тебе послухати, так у цьому світі узагалі нічого складного. А раптом камінь вибухає, чи ще щось? Я узяв першого персня і сконцентрував ауру на його камені. А міцний! Та зрештою від нього пролунав звук, схожий на писк, і камінь розсипався на пісок, одразу після чого речі зі сховища почали висипатися прямо на землю. Після того, як я зламав останнє сховище, ми стояли поруч з горою речей у кілька десятків кубічних метрів. Я кинув і інші речі, що забрав з готелю, на ту кучу. 
    ⁃    Готово. 
    ⁃    Гаразд! 
Ірген створила якесь закляття і поруч з нею, паралельно землі, зʼявилася магічна печать коричневого кольору. 
    ⁃    Що це?
    ⁃    Смітник. Подрібнює на порох будь що, що створене людськими руками. 
Хм. Теж корисно. Але я не памʼятав такого закляття у її гримуарі. Ірген почала швидко кидати туди усілякий мотлох та особисті речі магів. 
    ⁃    Капітан, може допоможете ? 
    ⁃    Дідько! І чим я займаюсь? 
За кілька годин купа зменшилася разів у пʼять. Та більше з неї дівчина не хотіла нічого викидати. 
    ⁃    Беріть, що вам подобається, капітан!
Ого! То типу широкий жест душі напів ельфійки? Я витягнув одного з перснів, у якому Тот передавав мені маріонеток. 
    ⁃    На, активуй і забирай усе, окрім літератури з магії та магічних сувоїв. 
    ⁃    Слухаюсь, капітан! 
Небо вже почало сіріти, коли я нарешті поклав кілька десятків книжок та сотню сувоїв до свого сховища. Схвильована Ірген дивилася на мене з блиском у очах. 
    ⁃    Чудова ніч! 
    ⁃    Ага. 
Погодився я, підхопивши її на руки та стрибнув угору. У номері готелю, куди ми повернулися так само, через вікно, Ірген стала ногами на ліжко і охопивши мою шию руками чмокнула у щоку. 
    ⁃    Ви мій щасливий талісман, капітан! - і стукнувши кулаком себе у груди додала - я - то ваша вірна тінь! 
Після чого вискочила з номера, тихо зачинивши за собою двері. 
Та ти мене нахабно використала, довговуха!